Розслідування воєнних злочинів: Збирання й архівування доказів та інформації

Примітка редактора: Наприкінці цього розділу читайте спеціальне інтерв’ю Олівера Холмі з головним архівістом юридичних даних Reckoning Project Раджі Абдулом Саламом, який має досвід збирання доказів і свідчень для використання в судових процесах у справах про воєнні злочини в Сирії, Іраку, а тепер і в Україні.

Переконливі докази, фізичні чи цифрові — це основа будь-якого розслідування. Отримання надійних доказів може бути одним із найскладніших викликів, але саме це відрізняє розслідувальну журналістику від висвітлення новин чи аналітики.

Існує багато різновидів доказів: інтерв’ю з джерелами та свідками й підтверджуюча інформація; документи в паперовій формі, зокрема протоколи судових засідань, реєстраційні документи компаній, ідентифікаційні документи; цифрові докази — витоки документальних баз даних, знімки екрана з перепискою, аудіозаписи свідчень, відеозаписи.

Якщо доказів немає, журналістів-розслідувачів легко оскаржити й дискредитувати в публічній сфері, у соціальних мережах і в суді.

Отримання доказів і публікація доказів — це різні речі. Іноді журналісти посилаються на докази, не публікуючи їх — наприклад, щоб захистити джерела чи зазначити інформацію, не охоплену журналістським розслідуванням. В інших випадках журналісти мають дозвіл оприлюднювати докази повністю або частково.

Є багато способів отримати докази. Найпростіший — розслідування за відкритими джерелами, наприклад, збирання інформації з соціальних мереж та баз даних, доступних онлайн. Є багато ресурсів і веб-сайтів, що допомагають журналістам отримувати інформацію про зв’язки між окремими особами, власників компаній, нерухомість, яхти — і геолокацію. Послуги таких сервісів безкоштовні для зареєстрованих користувачів, або ж їх надають за невелику платню. Серед них: Sayari, ICIJ, GIJN і OCCRP.

Також бувають виняткові докази — паперові або цифрові документи, що витікають завдяки джерелам. Надати чи отримати конфіденційні документи можна по-різному: скориставшись захищеною системою відправлення SecureDrop, зашифрованими програмами обміну повідомленнями, такими як Signal, службами зашифрованої електронної пошти, такими як Proton, або навіть традиційною поштою.

Наступний етап після збирання доказів — надання доступу до них вузькому колу журналістів, які працюють над матеріалом. Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів (ICIJ) опанував збирання, фільтрацію та обмін мільйонами записів із великою кількістю журналістів. Розслідування Pandora Papers було одним із найвизначніших прикладів співпраці журналістів в історії.  Користуючись зашифрованою платформою, понад 600 журналістів із 117 країн і територій обмінювалися мільйонами документів. Місцеві журналісти змогли максимально ефективно застосувати надійні докази того, як світові лідери приховували свої статки в офшорних юрисдикціях.

Після отримання доступу до інформації журналістам потрібно знайти способи ефективного аналізу та фільтрації даних, особливо якщо їх багато. Безкоштовний інструмент Google, Pinpoint, за допомогою штучного інтелекту допомагає журналістам упорядковувати величезні масиви даних і керувати ними, ідентифікуючи імена людей, організації та місця, згадані в завантажених документах, зокрема й у транскрибованих аудіо- та відеофайлах. Серед інших інструментів — таблиці Excel, Datawrapper, OpenRefine і Linkurious.

Наступний крок після публікації розслідування — архівування та зберігання усіх зібраних доказів, або в безпечному таємному місці, доступному лише для колег-журналістів, або публічно, на відкритій платформі. Наприклад, C4ADS Dubai Property Database підтримується некомерційною організацією США Center for Advanced Defense Studies (що частково фінансується грантами уряду США). На цьому ресурсі збирають дані про володіння нерухомістю, щоб показати, як ринком нерухомості ОАЕ користуються незаконні мережі, транснаціональні злочинці, клептократи, олігархи тощо.

Журналістам часто доводиться стикатися з питаннями щодо достовірності інформації, з якою вони працюють — щонайменше, цим цікавляться редактори їхніх видань. Якщо опублікований матеріал викликає в когось сумніви, юридичні відділи вимагають від журналістів доказів на підтримку сказаного.

Сліди крові на стінах лікарні в Тріполі, Лівія, де було знайдено велику кількість тіл людей — імовірно, страчених під час Арабської весни 2011 року. Зображення: Рон Хавів, Фонд VII.

Іноді, працюючи над розслідуванням, журналісти отримують нову підказку, повідомлення від викривача чи іншу інформацію, що проливає світло на проблеми, уже згадані в раніше опублікованих матеріалах. Організоване зберігання всіх даних у безпечному та зашифрованому місці — важлива складова забезпечення довіри до розслідування. Централізоване зберігання також допомагає журналістам визначати нові елементи для розслідування та ухвалювати рішення про те, чи варті вони часу й зусиль.

Bellingcat пропонує інформацію про способи архівування цифрових доказів, як-от співпрацю з Mnemonic, неурядовою організацією, що займається «архівуванням, дослідженням і збереженням цифрової інформації, яка документує порушення прав людини та міжнародні злочини». Mnemonic співпрацює з Bellingcat і Global Legal Action Network щодо бази даних про авіаудари в Ємені та документування жертв серед цивільного населення; у стадії розробки – аналогічний проєкт цифрового архіву для документування звірств в Україні. Некомерційна організація Yemen Data Project також збирає та поширює дані про авіаудари та інші дії під час громадянської війни в Ємені.

Журналісти користуються сервісом Wayback Machine некомерційної цифрової бібліотеки Internet Archive для пошуку заархівованих веб-сайтів або окремих підсторінок, що вже не доступні онлайн. Wayback Machine зберігає вміст багатьох вебсайтів після їх видалення або зникнення з Інтернету.

Однак важливо пам’ятати, що надання доказів для судового провадження й співпраця з прокуратурою щодо ймовірних воєнних злочинів не належать до обов’язків редакції або журналіста. Це питання особистої етики та редакційної політики. Хтось вирішує працювати з органами влади, хтось — ні.

Спеціальний фокус: збирання прийнятних для суду доказів воєнних злочинів

Інтерв’ю Олівера Холмі з Раджі Абдулом Саламом

Раджі Абдул Салам – головний аналітик юридичних даних Reckoning Project, команди мультимедійних журналістів, документалістів, науковців, юристів і дослідників, які документують воєнні злочини в Україні. Абдул Салам має досвід документування воєнних злочинів і злочинів проти людяності в Сирії та Іраку, зокрема переслідування воєнних злочинців за універсальною юрисдикцією в Німеччині, Швеції та Бельгії.

Раджі Абдул Салам, головний архівіст юридичних даних Reckoning Project. Зображення: знімок екрана, Reckoning Project.

Салам розповів GIJN, що для збирання й підготовки доказів для можливого використання в кримінальному переслідуванні необхідно дотримуватися надзвичайно суворої методики.

За словами Салама, насамперед потрібно переконатися, що всі свідки фізично й психічно готові давати свідчення. Тому інтерв’юери повинні пройти серйозну підготовку щодо розпізнавання травми й роботи з нею.

Коли буде встановлено, що інтерв’ю можна проводити, інтерв’юер повинен уникати навідних запитань. «Ми просто запитуємо, що сталося», — пояснює він.

Також важливо, щоб респонденти не повторювали завчених розповідей. Журналіст має переконатися, що на свідчення не накладається інформація із зовнішніх джерел — наприклад, повідомлення ЗМІ чи обговорення на психотерапевтичних сесіях. Попросіть співрозмовників говорити лише про те, свідками чого були самі. «Усі ці сторонні нашарування дуже ускладнюють процес верифікації, але це ваша робота, тож її потрібно робити», — каже Абдул Салам.

Інтерв’ю транскрибують у три етапи.

По-перше, запишіть усе, що сказав свідок, навіть ті елементи, які можуть здатися вигаданими або викладеними з порушенням хронології.

Потім сформулюйте емпіричну заяву, вже у хронологічному порядку, виключивши все зайве. «Іншими словами, треба залишити лише факти, — каже Абдул Салам. — Тоді-то мене затримали; тоді-то мені зв’язали руки; тоді-то мене били; тоді-то мене відпустили; тоді-то в мене стріляли; тоді-то я бачила, як стріляли в іншу людину. Факт, факт, факт».

Залишки посвідчень особи косовських албанців із колони біженців, на яку напали сербські сили в Меджі, Косово, 1999 рік. Зображення: Рон Хавів, Фонд VII.

І нарешті, порівняйте записане свідчення з тими, що отримали раніше, а також із речовими доказами. Це визначає, на які елементи свідчення можна покладатися, а на які ні.

«Все має узгоджуватись, — підкреслює Абдул Салам. — Узгодженість додає впевненості, що отримана заява переконлива. Не забувайте: ці люди муситимуть виступати перед судом. Все, що «не в’яжеться», знижує переконливість свідка, і в результаті свідчення не візьмуть до уваги».

У кожному випадку, коли таку заяву підготовано, свідки підписують форму згоди, що дозволяє Reckoning Project зберігати зібрану інформацію та використовувати її у визначений спосіб, зокрема для публікації та надання прокурорам. «Лист-згода — це форма правового захисту свідків, але цей документ не є для них юридично обов’язковим, — каже Абдул Салам. — Це означає, що свідок має право в будь-який момент відмовитися свідчити».

Експерт застерігає: покази свідків не є достатніми для доведення воєнного злочину: «Щоб розпочати успішну справу, потрібні свідчення… але щоб завершити її, потрібні вагомі підтверджуючі докази».

Підтверджуючі докази — відео, фотографії, документи тощо — мають бути перевірені, і це непроста робота. Шлях цих доказів від виробництва до збирання, ланцюжок їхньої передачі й зберігання має бути ретельно зафіксований.

Збираючи цифрові докази масових злочинів за відкритими джерелами, Абдул Салам радить застосовувати Протокол Берклі. «Це тривалий і непростий процес», — попереджає він.

Після того, як інформацію буде зібрано, програми аналізу даних, такі як ATLAS.ti або Excel, можуть допомогти виявити поведінкові патерни. Щоб довести воєнні злочини чи злочини проти людяності, потрібні сотні узгоджених доказів, тож такі інструменти допомагають просіяти масу даних для підтвердження, що напади були методичними та систематичними, розповідає експерт.

Щодо інформування системи правосуддя про виявлені злочини, Абдул Салам нагадує, що прокурори перевантажені роботою. «Вони вже перевантажені купою складних злочинів, які вимагають розслідування», — пояснює він. Саме тому важливо, щоб у вашій заяві все було сформульовано стисло: зібрані свідчення, підтверджуючі докази, виявлені закономірності, методика розслідування й необхідна правова аргументація. Якщо надана інформація буде добре структурована й зручна для сприйняття, це підвищить шанси в конкуренції на увагу прокурорів. «Один раз надішлете погано обґрунтований документ — і наступного разу вам не довірятимуть, — каже він. — Довіра до вас вибудовується з кожною наступною справою».

Але скільки б ви не старалися, суд завжди може дійти іншого висновку. «Ми не судді, ми не прокурори, ми просто допомагаємо правосуддю, — нагадує Абдул Салам журналістам. — Якщо вони наведуть інші аргументи й винесуть інший вердикт, ми маємо це поважати».

Додаткові ресурси

Розслідування сексуального насильства в умовах конфлікту: Поради журналістам.

Ресурси для розслідування війни Росії проти України.

15 порад для розслідування воєнних злочинів.

Меггі Майкл — журналістка-розслідувачка Reuters, яка живе в Каїрі. У неї більше 15 років досвіду висвітлення конфліктів на Близькому Сході. 2019 року в складі команді Associated Press вона здобула численні нагороди, зокрема Пулітцерівську премію за міжнародний репортаж, премію Майкла Келлі, IRE, і медаль МакГілл «за хоробрість» за масштабні викриття корупції, катувань та інших воєнних злочинів у Ємені.

Рон Хавів — директор і співзасновник Фонду VII, а також співзасновник Фотоагенції VII. За останні три десятиліття висвітлював понад двадцять п’ять конфліктів і працював у понад ста країнах. Його роботи, що отримали численні нагороди, представлено в музеях і галереях у всьому світі.