Розслідування воєнних злочинів: Опитування постраждалих і вцілілих

У роботі журналіста-розслідувача, який опитує свідків можливих воєнних злочинів, є одна константа: ця робота пов’язана з травмою. Репортерам регулярно доводиться працювати з історіями про смерть, поранення, сексуальне насильство або погрозу ним.

Дехто з цих людей опинявся тільки на периферії ситуацій насильства; хтоcь вцілів у прямих військових нападах, інші могли зіткнутися з особистою людською жорстокістю у вигляді катувань, сексуального насильства або утримання в нелюдських умовах. Найбільшого впливу, імовірно, зазнали ті, хто перебував в епіцентрі подій.

Однак кожному, кого ви зустрінете в зоні конфлікту, довелося пристосовуватися до життя в умовах постійної загрози, дезорганізації та невизначеності. У цьому розділі ми розглядаємо, як проводити ефективне та делікатне інтерв’ювання в таких умовах.

Відправні точки

Журналісти часто побоюються, що розмова про болісний досвід може викликати ретравматизацію людини. Однак багато експертів із психотравми вважають, що це поняття може скоріше заплутати, ніж допомогти прояснити ризики.

Коли люди говорять про болючі події в минулому, вони з високою ймовірністю відчувають дистрес, що проявляється у втраті концентрації, підвищеній емоційності або заціпенінні та інших труднощах. Якщо журналісти працюють відповідально, цей дистрес буде тільки природним побічним продуктом тих минулих (або нинішніх) подій, а не свіжою травмою.

У ситуаціях насильства, пов’язаного з конфліктом, кривдники ставляться до своїх жертв як до об’єктів, засобів для досягнення мети, а не як до особистостей, які заслуговують на гідність і повагу. Важливо жодною дією не відтворювати первинне насильство й не поглиблювати у постраждалій особі відчуття безсилля.

Ось приклади дій, яких варто уникати: надмірне інтерв’ювання джерела багатьма журналістами; примушування до обговорення деталей, яких людина не хотіла б розкривати; відкидання або ігнорування емоційного стану джерела; відсутність прозорості щодо використання свідчень людини.

Наведені нижче поради допоможуть вам краще зрозуміти, як додати до цих бесід вимір безпеки, даючи самим опитуваним вибір і можливість контролю. Працюючи так, ви також збільшите свої шанси на отримання точної та змістовної розповіді.

Не забувайте, що постраждалі та свідки часто дуже цінують можливість бути почутими.

Батьки позують із портретом своєї 16-річної доньки, яка загинула під час служби в лавах «Тигрів визволення Таміл-Іламу» на Шрі-Ланці, 2007 рік. Зображення: Рон Хавів, VII

Почніть із чітко розробленого плану

Що більше у вас внутрішньої ясності, особливо щодо меж роботи журналіста, то краще ви почуватиметеся під час інтерв’ю. Можна повторювати в голові свого роду «мантру», яка попри очевидність інколи забувається в розмовах із людиною в біді. Перед розмовою нагадайте собі: я в змозі допомогти людям передати найактуальнішу інформацію, якою вони можуть поділитися, я можу зробити це добре, але я не можу прибрати їхній біль або виправити ситуацію.

Зіткнувшись із жахом, журналісти часто відчувають потребу давати обіцянки, яких не в змозі виконати, наприклад, обіцяти емоційну підтримку в майбутньому, привезення гуманітарної допомоги або притягнення до відповідальності винуватців. Це може призвести до того, що опитувані люди почуватимуться зрадженими, а журналісти відчуватимуть провину.

Іще кілька корисних порад щодо планування інтерв’ю:

Виділіть достатньо часу. Щоб розповісти про емоційно складний досвід, людям потрібно більше простору для розмови, їх не слід квапити. Якщо часові рамки стислі з міркувань безпеки, поясніть це заздалегідь і зосередьте розмову на поверхневих фактах.

Будьте готові до стресу вашого джерела (і свого власного). Готовність до того, що розмова може засмутити як вашого співрозмовника, так і вас, полегшить управління ситуацією. Подумайте про це заздалегідь — це як одягнути дощовик, коли виходите на вулицю в негоду. Може, десь якась крапля і протече, але це не страшно.

Вивчіть контекст. У різних культурах може бути різне ставлення до зорового контакту, фізичної відстані, статі тощо. Якщо ви не місцевий, з’ясуйте ці деталі. Для журналістів, котрі працюють з перекладачами, така попередня бесіда буде корисною для подолання культурних розбіжностей під час отримання згоди від джерел. І, звісно, ознайомтеся з історичним та культурним контекстом, зокрема з найсвіжішими політичними подіями.

Сприймайте кожну історію як унікальну. Проведення багатьох майже ідентичних інтерв’ю може посіяти уявлення, буцім ви наперед уже знаєте, що скаже наступний співрозмовник. Це манлива й потенційно токсична пастка, яка може підірвати продуктивну взаємодію.

Дивіться не тільки на звірства — а на людину. Описи жахливих подій мають здатність засмоктувати нас, одночасно затуляючи собою більш позитивні аспекти життя людей. Будьте обережні, щоб не зводити в своєму сприйнятті людину до найгіршого, що з нею сталося. Пам’ятайте, що люди можуть прочитати те, що ви пишете про них. Стаття за посиланням описує ваші обов’язки у випадках, коли ви пишете про звірства і висвітлюєте жорстокі подробиці.

Намагайтеся не змішувати свій досвід із їхнім. Наявність схожого особистого досвіду або травми може допомогти вам як інтерв’юеру краще розуміти ситуацію, але остерігайтеся некорисних форм проєкції. Основна увага в розмові має бути зосереджена на вашому співбесіднику — тому діліться особистими деталями доречно й помірковано.

Розумійте роль травми в спогадах. Кодування пам’яті — спосіб, у який мозок створює спогади — працює по-іншому під час інтенсивних, небезпечних для життя подій. Після пережитого люди можуть ненавмисно змінювати послідовність подій, плутати, хто саме і що робив, або мати цілі прогалини у своїх спогадах. Невідповідності самі по собі не є доказом обману. Просто спирайтеся на кілька джерел для побудови хронології та делікатної перевірки фактів, але робіть це так, щоб не створювати враження, що ви не вірите людям, з якими спілкуєтеся. Деяких подробиць ваші джерела цілком мають право не прояснювати взагалі.

Подумайте, як залучити джерела до вибору ілюстрацій їхнього життя. Люди, які пережили насильство, часто засмучуються, коли журналісти беруть зображення їх самих або їхніх родичів із соціальних мереж, не порадившись з ними. Це може сприйматися, як агресія, крім того люди можуть хотіли, аби їх та їхніх близьких пам’ятали інакшими. Зйомка та використання фото- та відеоматеріалів — складна сфера, яку варто планувати заздалегідь, ставлячи пріоритетом отримання згоди, коли це можливо.

Що більше людина знає про травму, то більше в неї з’являється ідей щодо інноваційних та ефективних способів висвітлення таких історій. На сайті Дарт-центру ви знайдете приклади того, як інші журналісти підходили до цих викликів.

Подбайте про фізичну безпеку вашого джерела

У кризових зонах ви несете відповідальність за оцінку ризику для фізичної безпеки ваших джерел так само, як і для своєї власної. Поставте собі кілька ключових запитань: Чи може інтерв’ю наразити ваше джерело на додаткову небезпеку? Чи існує ймовірність негативної реакції з боку громади? Чи потрібно зберігати анонімність? Кого не повинно бути в кімнаті? Як поговорити так, щоб вас не підслухали? Цей посібник із висвітлення сексуального насильства, пов’язаного з конфліктом, а саме розділи другий і восьмий, запропонує вам і вашим редакторам для обговорення докладні контрольні списки.

Ретельно підходьте до отримання згоди

Людина має чітко розуміти, на що вона погоджується, розмовляючи з журналістом — для неї це може бути неочевидним. Тому витратьте додатковий час, щоб пояснити, у чому полягає процес, і як буде використано коментар, зокрема, як ви плануєте записувати та редагувати зображення і звук.

Якщо кінцевий продукт містить також позицію імовірних кривдників, це може шокувати постраждалих, які цього не очікують.

Запитання про те, що ваш співрозмовник очікує від бесіди з вами, може допомогти прояснити приховані припущення. Наприклад, можливо вам доведеться чітко заявити, що ви не можете гарантувати, що розмова з вами призведе до притягнення злочинця до відповідальності.

Ваші джерела також повинні знати, що завдяки інтернету (або піратським записам ефіру) будь-яка опублікована інформація може бути доступною будь-кому, зокрема й людям із їхньої громади. Можливо, буде доцільно показати їм приклади такої роботи й попередити їх про можливість тролінгу.

Якщо є якісь аспекти розмови із журналістом, які можуть ускладнити можливість людини отримати правову допомогу в майбутньому, поясніть це також. Основні ризики тут пов’язані з порушенням юридичної процедури збору та зберігання свідчень, що може призвести до визнання доказів недопустимими, використанням навідних запитань, які можуть спотворити показання свідка, а також із можливими очевидними невідповідностями між кількома різними інтерв’ю чи свідченнями однієї й тієї ж людини.

Розглядайте розмову про згоду як кінопроби. Якщо є ймовірність того, що джерело відмовиться від участі, добре знати про це заздалегідь, особливо якщо йдеться про фільми та проєкти, що можуть вимагати значних витрат часу.

Передавайте контроль там, де це можливо

Зазвичай травма знижує відчуття контролю над ситуацією. У відповідь на це шукайте способи підвищити суб’єктність вашого співрозмовника. Навіть незначні жести можуть мати велике значення.

• Залучайте людей до ухвалення рішення про місце проведення бесіди і можливу присутність на ній когось із їхніх знайомих.
• Визнайте, що розмова може бути складною, і поясніть, що необов’язково обговорювати те, чого вони не хотіли б. Заздалегідь запитайте, чи є якісь теми, яких не можна торкатися.
• Під час самої розмови знову і знову підтверджуйте згоду, час від часу запитуючи: «Чи можна запитати про…?»
• Намагайтеся не вичавлювати з людей емоції. Класичне запитання «Що ви відчуваєте?» може вивести людей із емоційної рівноваги.
• Враховуйте, що запитання «чому?» і вимоги конкретних подробиць зазвичай використовують слідчі. Формулювання запитання на кшталт: «Чому ви так вчинили?» може натякати на те, що людина припустилася помилки, і відгонити звинуваченням.
• Якщо ви стикаєтеся з опором, не проривайтеся крізь захист. Знайдіть інший шлях до потрібної вам інформації.

Стандартні стратегії інтерв’ювання впливових осіб, наприклад, бізнесменів і політиків, часто полягають саме в тому, щоб забрати в них контроль над бесідою і змусити їх розповісти більше, ніж їм хотілося б. Тут вам теж потрібна інформація, але звичні прийоми краще відкласти вбік, якщо ви опитуєте постраждалих чи очевидців звірств.

Вибудовуйте розмову

Втім, під час інтерв’ювання постраждалих або вцілілих усе одно потрібний план. Коли бесіда добре структурована й має чіткі цілі, вона легше йде.

Слухайте активно. Ніщо так ефективно не зміцнює відчуття того, що ви в надійних руках, як розуміння, що вас слухають. Коли журналіст повністю зосереджений на розмові, люди зазвичай пробачають необхідність робити нотатки або перевіряти звук.

Спробуйте структурувати розмову по третинах. Розділивши інтерв’ю так, щоб розмова про найскладніші події була схована всередині, немов у сендвічі, можна зменшити ризик того, що ваш співрозмовник урешті залишиться зі спогадами про найгірші деталі.

Почніть із тем, які можуть бути відносно безпечними або нейтральними. Це також сприяє налагодженню контакту. Потім перейдіть до ключових подій, які вам потрібно дослідити. Насамкінець спробуйте повернути розмову на більш безпечну тему. Тут немає точних наукових рекомендацій. Якщо конфлікт закінчився, ви можете запитати про життя після війни. Знайти менш травматичну тему для завершення розмови складніше, якщо бойові дії тривають або нещодавно закінчилися. Але ви завжди можете запитати, що людина планує робити після інтерв’ю, пізніше того ж дня або наступного тижня.

Надавайте перевагу простим відкритим запитанням. Наприклад, на загальне запитання, «Що ви можете розповісти про день, коли прибули солдати?» буває легше відповісти, ніж на конкретніші запити. Широке запитання дає людям вибір, про що їм найкомфортніше говорити. Після того, як окреслили загальні речі, журналісти можуть повернутися до вужчих, детальних запитань.

Як ми вже говорили вище, травматичні спогади часто бувають фрагментовані та нелінійні. На запитання «Що було далі?» людям може бути дуже важко відповісти. Натомість запитання «Що ще ви можете розповісти мені про Х?» може принести вам кориснішу відповідь.

Стежте за часом. Розмова про травму може бути виснажливою, через бажання бути корисними люди можуть забувати про власні потреби. На початку нагадайте респондентам, що вони можуть зробити перерву в будь-який момент, а під час розмови стежте за ознаками незвичної втоми. Можна запропонувати продовжити розмову в інший день.

Правильно завершуйте зустріч. Сплануйте, як і коли зв’яжетесь наступного разу й завжди виконуйте свої обіцянки. Можливо, варто зачитати цитати, які ви використаєте, щоб ваше джерело знало, чого очікувати від публікації.

Як ми вже казали, ви не психолог, тому давати детальні непрохані поради зазвичай – не найкраща ідея. Але якщо хтось висловлює зацікавленість у пошуку додаткової підтримки, можна скерувати людину до відповідних місцевих організацій і ресурсів.

Проявляйте прийняття

Визнавайте дистрес людей. Залежно від ситуації можна сказати щось на кшталт: «Мені дуже шкода, що з вами таке сталося» або «Це, мабуть, було неймовірно важко».

Сильні емоції, такі як сором, провина, гнів, страх і безпорадність – це невидимі потоки, що керують погодою війни. Люди часто звинувачують себе за речі, недоступні їхньому контролю. А у випадках катувань і сексуального насильства суспільство іноді засуджує та стигматизує постраждалих.

Якщо з вами діляться подробицями, які вас жахають, не видавайте своїх почуттів, кривлячись чи якось інакше, щоб не викликати почуття сорому у співрозмовника.

Часто під час таких інтерв’ю люди плачуть. Власне, таке трапляється, коли під час розмови люди починають відчувати себе в безпеці. Знову ж таки, будьте відкриті. Можна дати людині хвилину, щоб вона зібралася з думками, а потім запитати, чи хоче вона зробити невелику перерву, чи воліє продовжити розмову.

Іноді люди можуть повторно переживати елементи того болю, який відчували під час самого нападу. Людина може почати дисоціюватися (відсторонюватися) або стати надмірно настороженою, ніби знову опинилася в тій небезпеці. У такі моменти будьте уважні: це може свідчити про те, що людина починає втрачати контроль над емоціями.

Літня боснійська жінка сидить і курить цигарку на узбіччі дороги в Біхач Покет, Боснія, 1995 рік. Її вигнали з рідного міста, і вона приїхала до села, яке щойно очистили від сербів, звідки через кілька днів знову була змушена тікати, коли сербські війська знову захопили село. Під час війни в Боснії всі війська намагалися зачистити території, щоб створити етнічно чисте населення. Фото: Рон Хавів, Фонд VII.

Якщо людина плутається через якийсь спогад, не копайтесь у цій прогалині, щоб ще більше не спантеличити її й не зірвати її спроби подбати про себе. Так само уникайте фізичних дотиків: вони можуть сприйматися  як настирливі й небажані.

Натомість демонструйте спокій і змінюйте тему розмови так, щоб допомогти людині зосередитися на сьогоденні — тобто на тому, що вона перебуває в кімнаті з вами, — а не на переживанні того, що трапилося. У цьому розділі посібника ви знайдете детальніші поради щодо цього.

Якщо респонденти сердяться, висловлюють думки, які вам важко слухати (або морально огидні), або скаржаться на особисті втрати, що здаються вам дріб’язковими порівняно з іншими людьми, яких ви нещодавно інтерв’ювали, дайте людям можливість висловити свої почуття. Мабуть, зараз не найкращий час кидати їм виклик.

Тут також є вимір безпеки: якщо хтось починає погрожувати, знайдіть шлях до деескалації і якнайшвидшого завершення розмови.

Інші ресурси

Висвітлення сексуального насильства в зоні конфлікту: Посібник Дарт-центру журналістики та травми

Порадник GIJN з інтерв’ювання свідків насильства

Роздуми редактора про роботу з жертвами катувань

Стилістичний довідник журналістики з розумінням травми (англійською)

Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом: Посібник журналіста з розслідування воєнних злочинів

Гевін Різ — старший радник з питань навчання та інновацій у Дарт-центрі журналістики та травми (Dart Center for Journalism and Trauma), організації, що займається просуванням етичних підходів до висвітлення травми та насильства. Маючи значний досвід роботи в радіожурналістиці та документалістиці, Гевін з 2008 року працює тренером і консультантом новинних організацій, кінокомпаній та організацій з підтримки ЗМІ у більш ніж 25 країнах світу. Він був провідним продюсером фільму BBC «Хіросіма», який отримав міжнародну премію «Еммі» у 2006 році. Гевін є членом правління Британського товариства психологічної травми, а також понад десять років був членом правління Європейського товариства з вивчення травматичного стресу.

Рон Хавів — директор і співзасновник Фонду VII, а також співзасновник Фотоагенції VII. За останні три десятиліття висвітлював понад двадцять п’ять конфліктів і працював у понад ста країнах. Його роботи, що отримали численні нагороди, представлено в музеях і галереях у всьому світі.