Розслідування воєнних злочинів: Розшук воєнних злочинців

Притягнення згідно з міжнародним правом до кримінальної відповідальності осіб за їхні дії під час збройного конфлікту — відносно недавнє явище, хоча концепцію воєнних злочинів було сформульовано ще наприкінці ХІХ та на початку ХХ століть. Як сказано у славетному Нюрнберзькому вироку 1946 року: «Злочини проти міжнародного права скоюють люди, а не абстрактні особи, і лише шляхом покарання осіб, які вчиняють такі злочини, можна забезпечити виконання положень міжнародного права». Утім, судове переслідування воєнних злочинців досі лишається проблемою, оскільки в суді засуджують невелику кількість злочинців, і часто лише після завершення конфлікту. Після Другої світової війни в міжнародних і національних судах відбулися сотні судових процесів щодо воєнних злочинів, але серед них було небагато успішних за участю високопоставлених керівників. Журналісти відіграють важливу роль у викритті особи та дій воєнних злочинців, а також збільшують імовірність того, що колись вони постануть перед судом.

У ХХ столітті журналісти почали висвітлювати масштабні судові процеси щодо воєнних злочинів, наприклад, Нюрнберзький трибунал після організованого нацистами Голокосту. Пізніше журналісти висвітлювали розслідування з встановлення винних у воєнних злочинах. Серед прикладів — Сеймур Герш, який висвітлював різанину в Мі Лаї під час війни у В’єтнамі; Девід Роде й Ед Вулліамі під час війни в Боснії; Тео Енґелберт із матеріалами про підозрюваного в геноциді в Руанді; Аллан Нерн у Східному Тиморі й Гватемалі; Пріямватха Панчапагесан на Шрі-Ланці. Ідентифікація та пошук воєнних злочинців часто передбачає тривалу роботу впродовж багатьох років.

З доступністю дедалі більшої кількості даних журналістські розслідування у ХХІ столітті частіше стають спільними проєктами, іноді із залученням кількох редакцій і дослідників. Розвиток технологій також збільшив кількість розслідувань на основі даних із відкритих джерел і технічних даних, зокрема з використанням супутникових зображень для визначення розташування військових частин. Публікація такої роботи також дедалі частіше спирається на суміш медійних засобів, зокрема на інтерактивну графіку, текст, фотографії й відео. Хоча матеріали про воєнних злочинців залишаються складною та спеціалізованою сферою, яка продовжує розвиватися, є кілька ключових порад і знарядь, що можуть стати в пригоді.

Поради й інструменти

Чи є тут потенційна історія?

За самою своєю сутністю воєнні злочини є тяжкими й незаконними проступками, тому їх часто скоюють таємно чи приховано. Різні канали інформації можуть указувати на те, чи є тут історія для матеріалу.

• Соціальні мережі

Соціальні мережі є ключовим засобом для пошуку слідів — у матеріалах, створених цивільними користувачами й жертвами, злочинцями, а також у злитих урядових документах. У соціальних мережах так само можна знайти джерела й співпрацювати з ними.

• Джерела

Необхідно розбудувати потужну особисту мережу джерел, яку можна розвивати впродовж усієї кар’єри. Емілі Фішбейн, незалежна журналістка, яка висвітлює М’янму, має щоденний ритуал, під час якого переглядає/оновлює особисту базу даних джерел.

• Організації громадянського суспільства (ОГС)

Членами ОГС є місцеві, які живуть і працюють на конкретній території й тому часто мають глибоке розуміння того, що там відбувається. Ці організації також можуть бути дуже корисними для журналіста в пошуку джерел, потерпілих, свідків, а іноді навіть історій причетних злочинців.

• Гарячі новини

Щоденні новини, зокрема урядові пропагандистські видання й медіа місцевими мовами, можуть дати важливі підказки — скажімо, про нові широкомасштабні наступи чи переміщення військ, або неперевірені заяви про звірства. Наприкінці тижня оцініть, які гарячі новини можуть вимагати додаткового часу та розслідування.

Попереднє дослідження та пітчинг

Якщо є потенційна історія про злочинця чи про звірства, журналісти повинні зважити, чи є наступне розслідування: здійсненним, доказовим, цінним, актуальним і оригінальним.

• Здійсненність

Чи можете ви зв’язатися з жертвами, очевидцями та злочинцями фізично чи онлайн? Чи достатньо у вас джерел?

• Доказовість

Журналісти повинні мати доступ до кількох джерел, які не залежать одне від одного. Кілька наборів даних також корисні. Як і багато журналістів-розслідувачів, юридичний експерт Рід Броуді переконаний, що золотим стандартом є документи. Він використав їх надзвичайно ефективно, наприклад, у своєму розслідуванні про диктатора Чаду Гіссена Габре.

• Цінність

Чи становить історія суспільний інтерес? Чи розкриє механізми й методи діяльності збройного угруповання, чи можливо буде ідентифікувати злочинців? А для фрілансерів, суто з практичного погляду, чи знайдеться редактор, зацікавлений у роботі над цією історією?

• Актуальність

Актуальні новини важливі; як і важливо бути першим, хто їх повідомить. Але не менш критично, щоб історія не постраждала, якщо вийде занадто рано, до того, як факти буде вибудувано настільки, щоб виправдати поглиблене висвітлення.

• Оригінальність

Переконайтеся, що ніхто до вас ще не оприлюднив історії, яку ви хочете висвітлити, або чогось подібного. З іншого боку, може бути важливий аспект інциденту чи злочину, не достатньо висвітлений або досліджений іншими. Наприклад, протягом року після вторгнення Росії в Україну 2022-го року і Washington Post, і Reuters, і New York Times опублікували оригінальні й важливі матеріали про застосування російськими солдатами зґвалтувань як зброї, оскільки з’явилося більше доказів.

Збір інформації/верифікація

Важливо усвідомлювати, що на будь-якому етапі може стати очевидним, що історія, яку ви розслідуєте, буде недостатньо сильною або ґрунтується на хибних припущеннях чи суто чутках. У такому разі журналісти мають бути готові відпустити цю історію або відкласти її на майбутнє. Наприклад, 2018 року ми з колегою вперше почали досліджувати питання збройних формувань у Ракайні, М’янма, але так і не змогли чітко зрозуміти, що відбувається. Однак через чотири роки, коли ситуація отримала розвиток, ця попередня спроба зрештою переросла в розслідування, яке відстежує розвиток очолюваних ченцями бойовиків. Наші матеріали виявили причетність цих збройних угруповань до пограбувань і спалення 100 сіл та інших смертоносних нападів на мирних жителів, які ООН назвала ймовірними воєнними злочинами.

Важливі терпіння й розуміння загальної картини. Навіть якщо у вас є важлива інформація, перш ніж оприлюднювати її, треба дочекатися, щоб історія стала достатньо сильною. Не можна припускатися помилок. Це може бути складно, коли журналіст прив’язався до історії і прагне пролити світло на потенційно злочинну діяльність. Будьте методичними, детальними й вичерпними у своєму дослідженні.

З іншого боку, не треба перетримувати історію. Воєнні злочинці часто обіймають посади у владі. Що довше журналіст зволікає, особливо під час польової роботи, то більше він ризикує поставити під загрозу власну безпеку й безпеку своїх джерел. Більше того, непотрібні затримки також дають зловмисникам можливість замести сліди. Це можуть бути арешти або вбивства ключових постатей, які здатні довести їхню причетність, зокрема очевидців, інші джерела, а також журналістів. Вкрай важливо вирахувати потрібний момент і ризики.

Пошук джерел

Отримання інформації від людських джерел має відбуватися кількома самостійними потоками. Це можуть бути розповіді жертв, свідків і, в ідеалі, безпосередньо зловмисників. Також можна використовувати колишніх чиновників, наближених до силових структур, які часто є важливим джерелом інформації, особливо для перевірки. Наприклад, у цій історії військовий офіцер-утікач допоміг верифікувати підрозділи, залучені до масової різанини в регіоні Сагаінг у М’янмі.

Допоміжні свідчення можна брати в таких джерел, як медики, місцеві громадські діячі, фахівці з прав людини та органи влади, які спілкувалися з жертвами. Може йтися про десятки людських джерел. Важливо якомога більше звіряти інформацію, враховуючи, що навіть якщо припустити, що люди кажуть правду, психологічні дослідження доводять: у процесі розслідування й судового переслідування злочинів надійність свідчень очевидців і спогадів потерпілих часто перебільшують, і це також роблять самі потерпілі й очевидці. Документальні докази, зокрема військові накази, можуть бути неймовірно цінними й додавати ваги свідченням. Для отримання додаткової інформації перегляньте розділ цього посібника про пошук джерел та інтерв’ю.

Керівник Бучанської районної прокуратури Київської області Руслан Кравченко (у центрі) та його команда розслідують можливі воєнні злочини в місті Буча. За даними слідства, на цьому місці застрелили, а потім обезголовили чоловіка». Україна, 2022 рік. Зображення: Рон Хавів, VII.

Місцеві організації

Місцеві організації, такі як ОГС, можуть допомогти ідентифікувати жертв, очевидців та історії злочинців. Вони також можуть допомогти з логістикою. Потрапити у важкодоступні райони і пройти потенційно небезпечні блокпости часто можна лише за допомогою місцевих провідників чи експертів. Так було під час підготовки нашого матеріалу про примусове вербування збройними угрупованнями, яке відбувалося в розпал конфлікту й повного відключення інтернету в штаті Ракайн, М’янма.

Пропаганда

Пропаганда може бути дуже корисною для поєднання частин матеріалу. Очевидно, що урядова пропаганда навряд чи повідомить про воєнний злочин. Навпаки, вона, швидше за все, просуватиме історії про те, як військові щось жертвують громаді тощо. Але ці нав’язані історії можуть ненавмисно подарувати відкриття. Наприклад, містити ключові відомості про те, який підрозділ базується в якому місті, а також імена та звання залучених командирів із їхніми фотографіями. Важливо критично читати таку інформацію й не стати знаряддям ненавмисного поширення чи використання пропагандистських наративів у своїх матеріалах.

Технології та відкриті джерела

Прямі свідчення можна зіставляти з такими даними, як супутникові зображення, урядові документи й незалежні повідомлення. Текст також можна об’єднати з графікою, фотографіями та відео.

Розслідувальні групи й редакції також використовують інструменти для пошуку у відкритих джерелах, такі як розпізнавання облич, щоб верифікувати й відстежити воєнних злочинців. Фотографії можна використовувати для визначення геолокації людей або груп. Алгоритми можна використовувати для аналізу великих масивів даних. І можна винести конкретні уроки з певних подій, як-от висновків, яких дійшли сирійські журналісти, розслідуючи російські воєнні злочини в їхній країні. Однак деякі з цих тактик необхідно ретельно оцінити на предмет ризику. Наприклад, у деяких країнах або зонах бойових дій прослуховування поліцейських або військових частот може вважатися злочином.

Співпраця

Частина цієї роботи може стати досить спеціалізованою, і тоді співпраця стає важливою складовою проведення поглиблених розслідувань воєнних злочинів. Вашими партнерами можуть стати експертні неурядові організації, юридичні команди й інші слідчі групи, які вивчають потенційні воєнні злочини та порушення прав людини в конкретних регіонах. Щоб дізнатися про це більше, перегляньте рекомендації GIJN з партнерства та співпраці.

Захист джерел і колег

Дуже важливо, щоб джерела й жертви були захищені, дали поінформовану згоду на використання інформації, а до інтерв’ю з ними треба підходити максимально делікатно. У багатьох випадках потерпілі залишаються в місцях, де злочинці можуть заподіяти їм шкоди в майбутньому. Крім того, жертви можуть не розуміти, як працює журналістика або з ким вони розмовляють. Треба чітко пояснити їм, хто ви, з якою організацією працюєте, з якою метою збираєте дані і як використовуватимете ці дані та представлятимете їх у своєму матеріалі. Ви повинні ретельно проговорити ризики, які вони беруть на себе своєю участю. Цілком можливо, що вам доведеться пояснити або навчити їх найкращих практик цифрової безпеки.

Наприклад, якщо джерело надсилає вам фотографії, на яких зображено звірства, йому, можливо, треба буде видалити ці зображення та історії чату після розмови з вами. Поняття «для публікації» і «не для публікації» не можна застосовувати до жертв або вразливих джерел так само, як журналіст робив би з урядовцем чи відомим політичним дисидентом. Навіть якщо джерело погоджується на запис розмови, за ним треба зберегти право в будь-який момент відмовитися від розкриття своєї особи або видозмінити свої свідчення у вашому матеріалі. Нехай навіть джерело дозволяє назвати себе, і журналісти, і редактори мають зважити, чи доцільно це робити, враховуючи ситуацію з безпекою та досвід людини.

Приклади

Різанина в М’янмі

Різанина в М’янмі — це матеріал із серії Reuters під назвою «М’янма палає», яка отримала Пулітцерівську премію. У ньому йдеться про різанину мирних цивільних рохінджа на тлі загального приховування та заперечень з боку військових М’янми інформації щодо їхньої діяльності в регіоні. Ця історія — виняткова, оскільки містить прямі свідчення злочинця з фотодоказами. Публікація привела до того, що військові М’янми пішли на безпрецедентний крок, ув’язнивши кількох своїх солдатів, що стало рідкісним випадком визнання провини. Матеріал підготувало місцеве бюро Reuters, після чого двох членів команди, Ва Лоне та Кьяу Со Оо, ув’язнили на 18 місяців.

Агентство Reuters опублікувало серію матеріалів про різанину меншини рохінджа в М’янмі та масштабне приховування цього злочину військовими країни. Зображення: Screenshot, Reuters

Пошуки колишнього нациста

Цей телевізійний матеріал є оригінальним репортажем-розслідуванням, у якому вдалося знайти та взяти інтерв’ю у важливого нацистського воєнного злочинця, який після Другої світової війни понад 50 років прожив в Аргентині. Матеріал викликав громадський резонанс і привів до того, що Аргентина видала Еріха Прібке Італії, де його засудили до довічного ув’язнення. Розслідування ABC News також використало архівні кадри з багатьох юрисдикцій для отримання доказів того, що ця особа була воєнним злочинцем.

Спіймати диктатора

Книжка юриста-правозахисника Ріда Броуді «Спіймати диктатора: переслідування і суд над Гіссеном Габре» — це спроба, що тривала 18 років, притягнути до відповідальності за воєнні злочини колишнього диктатора Чаду. Вона детально розповідає про копітку роботу зі збору доказів від потерпілих, слідчих і юридичних експертів, яка супроводжувалася численними перешкодами й постійною загрозою життю. Робота Броуді сприяла тому, що Спеціальний африканський трибунал (Extraordinary African Chambers) визнав Габре винним у воєнних злочинах, злочинах проти людства й тортурах. Це призвело до його довічного ув’язнення.

Додаткові ресурси

Розслідування сексуального насильства в умовах конфлікту: Поради журналістам.

Ресурси для розслідування війни Росії проти України.

15 порад для розслідування воєнних злочинів.

Тху Тху Аунг — лауреатка Пулітцерівської премії, бірманська журналістка Reuters. Зараз — стипендіатка RISJ Journalist (2023) в Оксфордському університеті. За часів своєї журналістської кар’єри вона висвітлювала етнічні збройні конфлікти, торгівлю наркотиками, порушення прав людини та геноцид рохінджа.

Рон Хавів — директор і співзасновник Фонду VII, а також співзасновник Фотоагенції VII. За останні три десятиліття висвітлював понад двадцять п’ять конфліктів і працював у понад ста країнах. Його роботи, що отримали численні нагороди, представлено в музеях і галереях у всьому світі.