Музей геноциду Туол Сленг розповідає про геноцид у Камбоджі. Музей розташований у Пномпені — це колишня середня школа, де представлені фотографії жертв, ув'язнених у В'язниці безпеки №21, які були вбиті режимом червоних кхмерів з 1975 року до його падіння у 1979 році. Зображення надано Роном Хавівом, VII
Музей геноциду Туол Сленг розповідає про геноцид у Камбоджі. Музей розташований у Пномпені — це колишня середня школа, де представлені фотографії жертв, ув'язнених у В'язниці безпеки №21, які були вбиті режимом червоних кхмерів з 1975 року до його падіння у 1979 році. Зображення надано Роном Хавівом, VII

Музей Туол Сленг, розташований у Пномпені, розповідає про геноцид у Камбоджі. У колишній середній школі представлені фотографії в’язнів В'язниці суворого режиму №21, які були вбиті режимом червоних кхмерів з 1975 року до його падіння у 1979 році. Зображення: Рон Хавів, Фонд VII.

Жахіття та руйнування війни можуть змусити людину повірити, що під час збройного конфлікту закони не діють, і будь-яка спроба врегулювати насильство може здаватися безглуздою. Проте сам факт того, що в такому контексті певні дії нас жахають більше за інші, свідчить про наше переконання: війна повинна мати свої межі. Таке переконання простежується вже багато століть, хоч, можливо, не завжди існувало загальноприйняте розуміння того, якими мають бути ці межі.

Сучасні закони ведення війни беруть початок у XIX столітті, коли були підписані перші міжнародні конвенції щодо захисту цивільних осіб, щодо хворих і поранених у боях. Згодом було укладено численні міжнародні договори, зокрема чотири Женевські конвенції 1949 року, які стали найбільш широко визнаними документами щодо законів війни. Ці чотири документи було укладено відразу після Другої світової війни, що дала державам потужний стимул викласти в письмовій формі та взяти на себе зобов’язання поважати загальновизнані правила та звичаї війни.

Поняття «воєнний злочин» з’явилося разом із цими договорами як термін для опису найсерйозніших порушень цих законів війни. Міжнародне переслідування таких воєнних злочинів у судах було розпочато Нюрнберзьким і Токійським трибуналами після Другої світової війни, а в 1990-х роках — продовжене міжнародними трибуналами, створеними Організацією Об’єднаних Націй, щодо колишньої Югославії та Руанди».

Але закони війни також можуть мати значення поза судами. Зокрема для осіб, постраждалих від насильства, які бажають, щоб їх визнавали жертвами несправедливості, навіть якщо вони не можуть звернутися до суду. Ці закони також можуть мати значення для солдатів, які беруть участь у збройних конфліктах і бажають знати, що воюють за справедливу справу у справедливий спосіб.

Згідно з сучасним міжнародним правом, термін «воєнний злочин» стосується конкретних серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, які призводять до індивідуальної кримінальної відповідальності. Однак не всі порушення законів під час війни є воєнними злочинами й не всі випадки загибелі цивільного населення під час війни є воєнними злочинами чи навіть порушеннями. Крім того, застосовні закони війни та доступні механізми примусу (зокрема міжнародні суди) залежать від того, які саме договори були підписані конкретною державою.

Хоча загальновживане розуміння терміну «воєнний злочин» не збігається з правовим контекстом, варто розібратися в його юридичному значенні й загалом у законах, застосовних під час війни, щоб забезпечити достовірне висвітлення в журналістських матеріалах і зробити внесок у боротьбу з безкарністю воєнних злочинів. Важливо також усвідомлювати, що деякі акти війни, що мають серйозні наслідки, зокрема загибель або поранення цивільних осіб, не завжди є воєнними злочинами. Висвітлення таких актів війни з усвідомленням, що порушення права не відбулося, може мати значення для притягнення держав до політичної відповідальності, щоб знизити шкоду, якої зазнає цивільне населення під час збройного конфлікту.

У цьому розділі наведено базовий огляд права, застосовного під час збройного конфлікту, а також описано, які дії можуть бути або не бути законними. Цей огляд не є вичерпним; ресурси для подальшого ознайомлення можна знайти в наступних частинах цього посібника. Міжнародний Комітет Червоного Хреста (МКЧХ) вважається авторитетним джерелом тлумачень застосовних норм під час збройних конфліктів. МКЧХ випускає корисні ресурси для журналістів, які висвітлюють події у збройних конфліктах.

Мінова, ДР Конго, 29 січня 2009 року. Двічі на день по радіо зачитують список імен зниклих безвісти дітей, наданий МКЧХ, у надії возз'єднати сім'ї. Завдяки цьому багатьом сім’ям удалося знайти своїх родичів. Зображення: Рон Хавів, Фонд VII

Мінова, ДР Конго, 29 січня 2009 року. Двічі на день по радіо зачитують список імен зниклих безвісти дітей, наданий МКЧХ, у надії возз’єднати сім’ї. Завдяки цьому багатьом сім’ям удалося знайти своїх родичів. Зображення: Рон Хавів, VII

Застосовне право

Зазвичай під час збройного конфлікту застосовують таке право:

  • Міжнародне гуманітарне право (також відоме як право війни або право збройних конфліктів) регулює дії держав і недержавних збройних груп, які беруть участь у конфлікті. Це право стосується головним чином відповідальності держави (або відповідальності збройних груп), а не індивідуальної відповідальності.
  • Міжнародне кримінальне право регулює міжнародну кримінальну відповідальність окремих осіб, які вчинили міжнародні злочини (геноцид, злочини проти людяності та воєнні злочини) у збройному конфлікті та поза ним. Незважаючи на те, що міжнародне кримінальне право та міжнародне гуманітарне право взаємопов’язані, вони становлять окремі частини міжнародного права.
  • Міжнародне право в сфері прав людини регулює зобов’язання держав (і в деяких випадках недержавних суб’єктів) щодо осіб у межах їхньої території та/або юрисдикції, хоча його застосування іноді може відрізнятися у збройному конфлікті.
  • Внутрішнє законодавство держав.
  • Інші міжнародні закони та договори, укладені державами, хоча їх застосування під час збройного конфлікту може мати відмінності.

Міжнародне гуманітарне право застосовують лише до ситуацій, що визначені як збройні конфлікти на основі конкретних правових критеріїв.

Сукупністю правових норм, що найбільше стосується бойових дій, є міжнародне гуманітарне право. Його застосовують лише під час збройного конфлікту. Воно визначає, хто не може бути ціллю (див. принцип розмежування нижче), регулює засоби та методи, які можуть бути використані під час ведення бойових дій (наприклад, яка зброя є забороненою), а також правила поводження з тими, хто перебуває в руках сторін конфлікту — зокрема особи, які перебувають під вартою, а також особи, які вже не беруть участі у бойових діях.

Види збройних конфліктів

Міжнародне гуманітарне право застосовують лише до ситуацій, що визначені як збройні конфлікти на основі конкретних правових критеріїв.

Існує два види збройних конфліктів:

  • Міжнародні збройні конфлікти (часто скорочено «МЗК»), тобто такі, що ведуться між державами.
  • Неміжнародні збройні конфлікти («НМЗК») — між недержавними збройними групами та державою або між двома чи більше недержавними збройними групами (іноді їх називають громадянськими війнами, внутрішньодержавними або внутрішніми конфліктами).

Це розрізнення має значення, оскільки застосовна правова база відрізняється, хоча основні фундаментальні правила залишаються незмінними. Відмінність полягає в тому, хто є суб’єктами конфлікту. Деякі конфлікти включають обидва типи збройних конфліктів, у такому разі їх необхідно класифікувати окремо. Ситуації збройної окупації, коли держава окупує частину або всю територію іншої держави, вважають міжнародними збройними конфліктами. У договорах і звичаях існують спеціальні правила, що регулюють такі ситуації. Існування збройного конфлікту, як і пов’язана з ним застосовність норм міжнародного гуманітарного права, не завжди можуть бути очевидні з самого початку (особливо при НМЗК), але деякі установи ведуть мапи можливого існування конфліктів у всьому світі.

Термінологія: чим «збройний конфлікт» відрізняється від «війни»

Міжнародне гуманітарне право є застосовним із моменту початку будь-якого «збройного конфлікту». Це юридичний термін, що відрізняється від інших політичних термінів, зокрема «війна», але не виключає їх. Можна говорити про початок «війни» в політичному сенсі (наприклад, «громадянської війни», «війни з наркотиками» або «війни з тероризмом»); в одних випадках це передбачає існування збройного конфлікту, в інших — ні, і саме це є визначальним для застосовності міжнародного гуманітарного права. Існують юридичні критерії для визначення наявності чи відсутності збройного конфлікту:

  • Міжнародний збройний конфлікт розпочинається із застосування збройної сили між суверенними державами (у теорії навіть один постріл через кордон може відповідати цьому визначенню).
  • Існування неміжнародного збройного конфлікту залежить від тривалості та інтенсивності застосування сили та організаційної структури залученої збройної групи (або збройних груп).

Не все право є застосовним до всіх держав

Згідно з міжнародним правом, на держави поширюються лише ті закони, з якими вони погодилися — зазвичай, шляхом ратифікації договорів (підписання та імплементації у внутрішньому праві) або через міжнародне звичаєве право. База даних договорів ООН, база даних Міжнародного комітету червоного хреста (МКЧХ) щодо Міжнародного гуманітарного права (МГП) та інші онлайн-ресурси містять інформацію про те, які держави ратифікували кожен із договорів.

Для сторін збройного конфлікту мають силу:

  • Міжнародне звичаєве право
    • Так називають закони, що виводяться з практики держав і приймаються як закони, навіть якщо їх не задокументовано в договорах, ратифікованих конкретною державою.
    • Міжнародне звичаєве право поширюється на всі сторони збройних конфліктів, зокрема на недержавні збройні групи.
    • Наприклад, незважаючи на те, що деякі держави не ратифікували Додатковий протокол I Женевських конвенцій, що містить норму про заборону нападу на цивільних осіб (стаття 48), усе одно прийнято вважати, що це норма міжнародного звичаєвого права, обов’язкова для всіх сторін збройних конфліктів.
    • Однак іноді звичаєве право складно визначити. База даних МКЧХ щодо міжнародного звичаєвого права сама по собі не є юридичним джерелом, але надає добру довідкову інформацію щодо норм міжнародного звичаєвого права під час збройних конфліктів.

Правомірність початку збройного конфлікту регулюють окремі норми міжнародного права (закони про застосування сили між державами). Але те, як і чому почався конфлікт, не впливає на правила, застосовні під час збройного конфлікту. Іншими словами, застосовується те саме гуманітарне право, незалежно від того, законно чи незаконно розпочався збройний конфлікт.

Міжнародний кримінальний суд у Гаазі, Нідерланди. Зображення: Shutterstock

Правила війни

Існують детальні правила, що регулюють ведення бойових дій згідно з міжнародним гуманітарним правом, а також правила щодо захисту тих, хто не бере або вже не бере участі в бойових діях (наприклад, тих, хто перебуває під вартою, хворих і поранених). Правила, викладені нижче, не є вичерпними, але вказують на деякі основні принципи та види захисту згідно з міжнародним гуманітарним правом.

Ведення бойових дій

До ведення бойових дій застосовують два фундаментальні правила: принцип розрізнення та принцип пропорційності.

1. Розрізнення

Принцип розрізнення вимагає, щоб сторони збройного конфлікту завжди відрізняли цивільних осіб від тих, хто бере участь у бойових діях (включно із комбатантами), а також відрізняли цивільні об’єкти та інфраструктуру від військових об’єктів. Законними цілями можуть бути тільки військові об’єкти та ті, хто бере участь у бойових діях.

Хто може бути ціллю? Щодо осіб, то законними цілями є лише комбатанти та особи, які беруть безпосередню участь у бойових діях. Якщо внаслідок нападу загинули або постраждали цивільні особи, напад не обов’язково вважається незаконним — за умови, що було дотримано вимог щодо цілі.

Що може бути ціллю? Військові цілі включають усі об’єкти, що фактично сприяють військовим зусиллям своїм розташуванням, призначенням чи використанням, і часткове або повне знищення яких забезпечує певну військову перевагу в обставинах, що склалися на певний момент. Таким чином, об’єкти, які є цивільними за своєю суттю (наприклад, цивільні будівлі, мости, дороги), залежно від обставин можуть стати військовими цілями, наприклад, якщо їх використовують для розміщення або транспортування військової техніки. Тим не менш, обидві сторони конфлікту зобов’язані уникати військового використання певних цивільних об’єктів, особливо медичних установ (див. нижче про захищені емблеми та віроломство).

Боснійські та хорватські військовополонені в таборі для полонених у Манджаці, Боснія, 22 серпня 1992 року. Усі сторони боснійського конфлікту мали табори для полонених, у яких було вбито багатьох людей. Пізніше кількох командирів звинуватили у воєнних злочинах. Зображення: Рон Хавів, Фонд VII.

Боснійські та хорватські військовополонені в таборі для полонених у Манджаці, Боснія, 22 серпня 1992 року. Усі сторони боснійського конфлікту мали табори для полонених, у яких було вбито багатьох людей. Пізніше кількох командирів звинуватили у воєнних злочинах. Зображення: Рон Хавів, VII

Якщо існують будь-які сумніви щодо того, чи є певна особа або об’єкт військовою чи цивільною, таких осіб або об’єкти треба вважати цивільними; на них заборонено нападати.

Згідно з міжнародним гуманітарним правом, термін «комбатант» має конкретне юридичне визначення. Так називають усіх членів збройних сил держави (за винятком медичного та релігійного персоналу). Комбатантів вважають військовими цілями й, таким чином, вони є законними цілями, якщо не вийшли з бою (наприклад, не були поранені, не захворіли, не здалися в полон), і мають право на статус військовополоненого в разі взяття в полон супротивником.

Згідно з міжнародним гуманітарним правом, будь-яку особу, яка не є комбатантом, юридично треба вважати «цивільною». Однак цивільні особи можуть утратити правовий захист від нападу, якщо беруть безпосередню участь у бойових діях, хоча тривалість і подробиці втрати такого захисту іноді можуть бути оскаржені. Члени організованих недержавних збройних груп, які беруть участь у бойових діях, можуть вважатися такими, що втратили захист від нападу на час їхнього членства в цій збройній групі. Для позначення членів цих збройних груп іноді використовують такі терміни, як «боєць» або особа з «безперервною бойовою функцією».

Якими б не були їхні дії, як учасники бойових дій, так і цивільні особи ніколи не можуть утратити весь захист, наданий їм міжнародним правом, наприклад, право на гуманне поводження.

2. Пропорційність

Принцип пропорційності визначає, що напад є незаконним, якщо він має завдати цивільному населенню шкоди, що значно перевищує пряму військову перевагу, очікувану від нападу. Наприклад, ураження бомбою малоцінного об’єкта, скажімо, порожньої військової вантажівки на велелюдному ринку, що призведе до загибелі багатьох мирних жителів, імовірно, не відповідає принципу пропорційності.

З іншого боку, напад, який спричиняє поранення або смерть цивільних осіб або завдає шкоди цивільній інфраструктурі, може не бути незаконним, якщо очікувана військова перевага перевищує обсяг шкоди, завданої цивільним (це іноді називають «побічними збитками» або «випадковою шкодою»). Таким чином, не всі випадки загибелі цивільних осіб є воєнними злочинами або порушеннями міжнародного гуманітарного права. Принцип пропорційності визначається тим, що було відомо на час ухвалення рішення та нападу, і не оцінюється за доказами, що стали очевидними пост фактум. Крім того, цей принцип базується на балансі між гуманністю та військовою необхідністю, яку неможливо точно визначити. Це може особливо ускладнити оцінку дотримання принципу.

Запобіжні заходи при здійсненні нападу

Рішення про те, чи є напад законним згідно з міжнародним гуманітарним правом (тобто чи здійснюється він із дотриманням принципів розрізнення та пропорційності), вимагає від тих, хто планує та проводить військові операції, вжиття можливих запобіжних заходів при здійсненні нападу. Це передбачає постійну турботу про збереження цивільних осіб під час військових операцій, перевірку, чи є ціль військовою, а не цивільною, скасування або призупинення нападу, якщо сила буде застосована невибірково або непропорційно, і надання попереджень під час нападу, коли це необхідно.

Зобов’язання щодо запобіжних заходів також поширюється на захист цивільних осіб і цивільних об’єктів від наслідків нападу, наприклад, шляхом ухвалення рішення не розміщувати військову техніку чи особовий склад у густонаселених районах.

Озброєння

Міжнародне гуманітарне право регулює засоби та методи ведення війни включно з видами зброї, що можуть або не можуть бути застосовані. Серед іншого, регулюється використання зброї, що за своєю природою є невибірковою — не дає можливості розрізняти законні та незаконні цілі — і такої, що може завдати зайвих ушкоджень або непотрібних страждань. Певні види зброї також заборонені або регулюються окремими договорами (наприклад, біологічна та хімічна зброя, наземні міни, експансивні (розривні) кулі).

Після майже трьох десятиліть громадянської війни в Камбоджі залишилося від чотирьох до шести мільйонів наземних мін, що не вибухнули; щороку вони завдають уражень десяткам людей. Зображення: Shutterstock

Після майже трьох десятиліть громадянської війни в Камбоджі залишилося від чотирьох до шести мільйонів наземних мін, що не вибухнули; щороку вони завдають уражень десяткам людей. Зображення: Shutterstock

Інші види захисту згідно з міжнародним гуманітарним правом

Міжнародне гуманітарне право також забезпечує захист тих, хто не бере або вже не бере участі в бойових діях. Коротко зазначимо деякі з цих норм.

  • Поводження з особами, які перебувають під вартою

З будь-якою особою, яка не бере або вже не бере участі в бойових діях, необхідно поводитися гуманно в усіх випадках, що також передбачає захист від тортур, нелюдського поводження або поводження, що принижує гідність. Цивільні особи, затримані з причин, пов’язаних зі збройним конфліктом, мають право на спеціальні судові гарантії під час міжнародних збройних конфліктів. Військовополонені — статус, що існує лише під час міжнародних збройних конфліктів — мають право на особливі заходи із захисту, викладені у третій Женевській конвенції 1949 року, зокрема право на судові гарантії, захист від служби у збройних силах ворожої держави та правила щодо їхнього спілкування із зовнішнім світом.

  • Окупація

У міжнародному гуманітарному праві існують спеціальні правила, що регулюють окупацію, яка завжди має тимчасовий характер. Ці закони включають детальні вимоги щодо управління територіями, а також заборону насильницького переміщення та колективних покарань. Крім того, держави, що здійснюють окупацію, найімовірніше матимуть міжнародні зобов’язання із дотримання прав людини щодо тих осіб, які перебувають під їхнім контролем.

  • Неправомірне використання захищених емблем

Міжнародне гуманітарне право передбачає посилений захист у певних випадках, зокрема використання емблем із червоним хрестом, червоним півмісяцем і червоним кристалом. Захищене використання цих емблем має вирішальне значення для дотримання гуманітарних правил під час збройного конфлікту. Сторони конфлікту мають бути впевнені, що ніхто, зокрема їхні супротивники, не зловживає емблемами, за якими має зберігатися нейтралітет і захищений статус. Видавання себе за цивільних або тих, хто перебуває під захистом, включно з використанням цих емблем, є порушенням міжнародного гуманітарного права. Вчинення віроломства, а саме використання цього захищеного статусу з метою вбивства, поранення чи захоплення, є воєнним злочином.

Мама Бона, волонтерка Міжнародного комітету Червоного Хреста під час роздачі їжі в Саке, Демократична Республіка Конго, 2009 рік. З 1992 року опікується дітьми-сиротами та дітьми без супроводу. Має чотирьох прийомних дітей із Руанди і здійснює нагляд за іншими прийомними сім’ями. Зображення: Рон Хавів, VII.

Мама Бона, волонтерка Міжнародного комітету Червоного Хреста під час роздачі їжі в Саке, Демократична Республіка Конго, 2009 рік. З 1992 року опікується дітьми-сиротами та дітьми без супроводу. Має чотирьох прийомних дітей із Руанди і здійснює нагляд за іншими прийомними сім’ями. Зображення: Рон Хавів, VII

Воєнні злочини

Міжнародне гуманітарне право здебільшого стосується відповідальності сторін конфлікту, а саме: держав та недержавних збройних груп. Термін «воєнні злочини» стосується підгрупи серйозних порушень міжнародного гуманітарного права, що призводять до індивідуальної кримінальної відповідальності. Але важливо розуміти, що не всі порушення закону під час війни є воєнними злочинами. Так само не всі випадки загибелі цивільних є воєнними злочинами або порушеннями міжнародного права.

Порушення принципів розрізнення та пропорційності є воєнними злочинами, як і катування та нелюдське поводження з особами, які перебувають під вартою, або віроломне використання емблем, захищених міжнародним гуманітарним правом. Римський статут Міжнародного кримінального суду містить перелік воєнних злочинів у міжнародних та неміжнародних збройних конфліктах. Римський статут ратифікували не всі держави, але воєнні злочини, перелічені в ньому, загалом вважаються такими, що представляють звичне міжнародне розуміння цього терміну.

Держави зобов’язані розслідувати воєнні злочини, вчинені їхніми збройними силами та громадянами, а також злочини, вчинені в межах їхньої території та/або юрисдикції, і в разі необхідності переслідувати підозрюваних. Вони також можуть ухвалити рішення розслідувати та переслідувати будь-який воєнний злочин, незалежно від того, де та хто його скоїв — цей принцип відомий як «універсальна юрисдикція».

Геноцид і злочини проти людяності

Геноцид і злочини проти людяності — різновиди воєнних злочинів. Ці поняття були сформульовані після Другої світової війни для переслідування за міжнародні злочини, скоєні у попередні роки. Зараз ці види воєнних злочинів відображено в Римському статуті Міжнародного кримінального суду. Конвенцію про геноцид 1948 року також вважають міжнародним звичаєвим правом, обов’язковим для всіх держав. Примітка: геноцид і злочини проти людства містять елементи злочину, що відрізняють їх від воєнних злочинів:

  • Злочини проти людяності за визначенням скоюють як частину «широкого або систематичного нападу».
  • Геноцид скоюють «із наміром знищити, повністю або частково, національну, етнічну, расову чи релігійну групу».
  • Геноцид і злочини проти людяності можуть бути скоєні як у рамках збройного конфлікту, так і поза ним.

Обидва різновиди міжнародних злочинів зазвичай вчиняють у великих масштабах, на відміну від воєнних злочинів — їх можуть вчиняти в індивідуальному порядку. Отже, виявлення злочинів проти людяності чи геноциду вимагає виявлення патерну, наміру та масштабу цих злочинів. Воєнні злочини іноді є частиною геноциду або злочинів проти людства.

Вид на табір смерті Аушвіц крізь напис «Arbeit Macht Frei» на головних воротах табору. Ранок, прибуття перших відвідувачів. Освенцим, Польща, 2009 рік. Зображення: Мачек Набрдалік, Фонд VII.

Вид на табір смерті Аушвіц крізь напис «Arbeit Macht Frei» на головних воротах табору. Ранок, прибуття перших відвідувачів. Освенцим, Польща, 2009 рік. Зображення: Мачек Набрдалік, VII

Інші порушення

Воєнні злочини — не єдині порушення міжнародного гуманітарного права, що призводять до серйозних наслідків. Інші порушення, наприклад, недотримання запобіжних заходів під час нападу, можуть призвести до втрати життя чи тяжких поранень цивільних осіб та/або ушкодження цивільного майна, навіть якщо конкретна особа не несе кримінальної відповідальності за такий акт. Неправомірне використання захисних емблем може становити воєнний злочин, якщо його здійснюють віроломно, але й в усіх інших випадках воно також є порушенням міжнародного гуманітарного права та може мати серйозні наслідки, підриваючи довіру до медичних і гуманітарних об’єктів та персоналу. Держави зобов’язані розслідувати та припиняти такі можливі порушення.

«Передбачувані», «ймовірні» або «можливі»: визначення наявності воєнного злочину чи порушення

Журналістам треба пам’ятати, що самих лише їхніх розслідувань рідко коли достатньо для доведення наявності порушень міжнародного права.

Спостерігаючи або висвітлюючи інцидент у ЗМІ, встановити наявність воєнного злочину зазвичай неможливо. Усі особи, зокрема обвинувачені у воєнних злочинах, мають право на справедливий суд і презумпцію невинуватості (або еквівалентне право відповідно до національного законодавства). Тому воєнний злочин чи інше порушення гуманітарного права може встановити лише суд — після проведення розслідування та судового розгляду. Висвітлюючи дії, що можуть становити воєнні злочини, юридично правильно повідомляти про «передбачувані», «ймовірні» або «можливі» воєнні злочини.

Здебільшого для встановлення наявності порушення міжнародного гуманітарного права також потрібна внутрішня інформація військових або державних установ. Наприклад, це можуть бути свідчення або знання, наявні на момент нападу, розвіддані, що їх використовували в той час, інформація про те, якою була фактична ціль, як була оцінена очікувана шкода для цивільного населення, як вона співвідносилася з очікуваною прямою військовою перевагою та яких можливих запобіжних заходів було вжито.

Обов’язок проводити розслідування можливих порушень лежить насамперед на державах. Якщо вони не в змозі провести ефективне розслідування, то можуть втрутитися інші органи, зокрема й міжнародні: Міжнародний кримінальний суд або установи ООН. Громадянське суспільство, зокрема журналісти та правозахисні організації, може зіграти важливу роль у підвищенні обізнаності щодо можливих або передбачуваних порушень, а також у приверненні уваги до нездатності держав провести розслідування. Розуміння права та привернення уваги до можливих порушень може стати потужним закликом до дії. У багатьох випадках такі недержавні розслідування можуть привести до притягнення винних до відповідальності. Проте журналістам варто пам’ятати, що самі по собі їхні розслідування рідко можуть довести наявність порушень міжнародного права, тому треба докласти зусиль, щоб не зашкодити потенційним офіційним розслідуванням у майбутньому.

Відповідальність командування

Концепція відповідальності командування — це унікальна концепція міжнародного права, результатом якої може бути пряма відповідальність командирів за дії своїх підлеглих. Згідно з міжнародним кримінальним правом, вона може поширюватися й на цивільних начальників (не лише на військових командирів). Існує дві форми такої відповідальності:

Цю концепцію детально розібрали міжнародні кримінальні трибунали. Існують різні правові елементи концепції. Їх необхідно виконувати, включно з тим, що командир «знав або мав знати» про воєнні злочини й не вжив «необхідних і розумних» заходів у межах своїх повноважень.

Суди щодо воєнних та інших злочинів

Зала суду в Міжнародному кримінальному трибуналі щодо колишньої Югославії, органі ООН, створеному для переслідування воєнних злочинів, скоєних під час війн у Югославії, і суду над винними. Це був спеціальний суд, що працював у Гаазі, Нідерланди. Зображення: Рон Хавів, Фонд VII.

Зала суду в Міжнародному кримінальному трибуналі щодо колишньої Югославії, органі ООН, створеному для переслідування воєнних злочинів, скоєних під час війн у Югославії, і суду над винними. Це був спеціальний суд, що працював у Гаазі, Нідерланди. Зображення: Рон Хавів, VII

Воєнні злочини можуть розглядати різні суди на національному та міжнародному рівнях, залежно від того, які договори були підписані державами, про які йде мова, і від політичної волі держав, на території яких перебувають злочинці:

У перехідний період після низки конфліктів створені спеціальні або гібридні (змішані) трибунали для переслідування міжнародних злочинів, скоєних під час цих конфліктів. Серед прикладів можна навести Нюрнберзький і Токійський трибунали, створені після Другої світової війни, спеціальні трибунали щодо колишньої Югославії та Руанди, а також змішані трибунали в Камбоджі, Сьєрра-Леоне, Лівані та Східному Тиморі.


Dr. Claire Simmons international humanitarian law University of EssexДокторка Клер Сіммонс експертка з міжнародного гуманітарного права, старша викладачка Королівської військової академії Сандгерст і співробітниця Центру збройних конфліктів і криз Університету Ессекса. Має досвід роботи в академічних установах та некомерційних організаціях у галузі міжнародного гуманітарного права та прав людини. Погляди, висловлені в цьому розділі, належать авторці й не обов’язково відображають погляди чи позиції будь-яких афілійованих осіб.

Ron Haviv, VII FoundationРон Хавів директор і співзасновник Фонду VII, а також співзасновник Фотоагенції VII. За останні три десятиліття висвітлював понад двадцять п’ять конфліктів і працював у понад ста країнах. Його роботи, що отримали численні нагороди, представлено в музеях і галереях у всьому світі.

Republish our articles for free, online or in print, under a Creative Commons license.

Republish this article


Material from GIJN’s website is generally available for republication under a Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International license. Images usually are published under a different license, so we advise you to use alternatives or contact us regarding permission. Here are our full terms for republication. You must credit the author, link to the original story, and name GIJN as the first publisher. For any queries or to send us a courtesy republication note, write to hello@gijn.org.

Читати далі

Новини та аналітика Поради та інструменти Приклади розслідувань

Використання супутникових знімків у розслідуваннях: Поради Лабораторії доказів Amnesty International

Супутникові зображення – швидкий та економний спосіб підтвердження фактів. Спеціальна радниця з дистанційного зондування лабораторії доказів Amnesty International Міка Фарфур поділилася інструментами, які вона щодня використовує у своїй роботі.

News Bureau Maxar знімки Україна Росія

Поради Журналістика даних Поради та інструменти

Як отримати безкоштовні супутникові знімки: порадник журналіста

Ціла скарбниця переконливих безкоштовних візуальних даних досі залишається поза увагою журналістів-розслідувачів. Читайте, де і як шукати супутникові зображення для ваших розслідувань.

Безпека та захист Поради та інструменти Свобода преси

Як обійти цензуру й використовувати інтернет анонімно

Автократії та онлайн-портали люблять збирати дані. Багато користувачів взагалі не мають доступу до вільної мережі. Наводимо кілька порад щодо того, як зробити свою навігацію в інтернеті безпечною та анонімною.

Поради та інструменти

Нові інструменти на базі ШІ та великих мовних моделей для журналістів: що треба знати

Доповідачі NICAR-2024 року розповіли, які чат-боти на базі великих мовних моделей і нішеві інструменти ШІ допомогли їхнім розслідуванням — особливо в питаннях роботи з кодом і отримання інформації з розрізнених джерел.