Розслідування воєнних злочинів: Напади на цивільних

Примітка редактора: Оригінальні фотографії Рона Хавіва та Джона Стенмаєра надав некомерційний Фонд VII. Наприкінці цього розділу ми додали інтерв’ю Олівера Холмі з журналісткою відділу візуальних розслідувань New York Times Азмат Хан, присвячене матеріалу про жертви серед цивільного населення внаслідок ударів безпілотників США.

Журналісти виступають ключовими свідками звірств, учинених проти цивільних осіб. Без їхніх очей, без присутності на місцях варварські діяння на війні, можливо, лишилися б непоміченими.

У журналістів є природне прагнення встановлювати, хто з ким що зробив, де, коли і як — шукати відповіді на базові питання. Це актуально і для висвітлення міжнародних збройних конфліктів, у яких беруть участь кілька держав, і для неміжнародних збройних конфліктів, наприклад, громадянських війн, бо й там, і там можуть убивати й ранити цивільних, може відбуватися масове переміщення населення та знищення інфраструктури або медичних закладів.

Створення перешкод для доставки гуманітарної допомоги, її розграбування або заборона доставки на уражені території, кампанії дезінформації, що впливають на ухвалення рішень і наражають людей на небезпеку — це все може спричиняти значні страждання цивільних осіб.

Проте важливо розуміти, що в ході війні діяння, що можуть завдавати шкоди цивільним особам або їхньому майну, не завжди є неправомірними. Для того, щоб зрозуміти, чи було вчинено той чи інший воєнний злочин або інші порушення міжнародного права проти цивільних осіб, важливо встановити якнайбільше подробиць про контекст і обставини. Обов’язок сторін конфлікту повсякчас розрізняти цивільних осіб та комбатантів — одна з основоположних фундаментальних норм міжнародного гуманітарного права (його ще називають «право збройних конфліктів» або «закони і звичаї війни»). Умисне спрямування нападу на цивільних осіб або цивільні об’єкти є складом воєнного злочину, але буває так, що шкода цивільним, нанесена під час якогось нападу, не є неправомірною, якщо було дотримано принцип пропорційності.

Порушення принципу пропорційності або розрізнення — воєнний злочин. Ось деякі інші специфічні воєнні злочини проти цивільного населення, зокрема:

• катування або нелюдське поводження;
• незаконна депортація, переміщення або незаконне ув’язнення;
• взяття заручників;
• переміщення цивільного населення на окуповану територію або депортація населення з окупованої території;
• розграбування;
• використання заборонених видів озброєння;
• зґвалтування або інші види сексуального насильства;
• використання живих щитів;
• використання голодомору як методу війни;
• вербування дітей-солдатів.

У деяких випадках, наприклад, сексуального насильства або катування, незаконність діянь очевидніша, бо вони заборонені завжди, навіть проти комбатантів. Проте якщо ми опиняємося на місці незаконного нападу на цивільних людей або цивільну інфраструктуру, то необхідно знайти відповідь на додаткові запитання, наприклад:

• Чи потерпілі були цивільними особами? Чи вони могли безпосередньо брати участь у бойових діях?
• Знищене майно або інфраструктура було цивільним чи військовим об’єктом? (Чи міг цивільний об’єкт бути використаний з військовою метою?)
• Чи були ці люди або майно ціллю нападу? Чи була ця шкода наслідком націлювання нападу на щось інше (наприклад, поруч були військові цілі або комбатанти?)

Навіть маючи всю цю інформацію, не завжди можливо встановити правомірність діяння, але відповіді на запитання точно можуть допомогти наблизитися до істини.

Українські біженці під час наступу російських військових на Ірпінь, 10 березня  2022. Фото: Рон Хавів, Фонд VII.

Підказки і прийоми

Перш ніж починати подорож для встановлення фактів, розслідування й збирання інформації, журналістам потрібно вивчити основи. Немає нічого важливішого, ніж повна поінформованість про географічні та ландшафтні особливості, про тих людей, на яких вчинюється напад, про злочинців, про політичні та релігійні динаміки між ними, про історичне підґрунтя конфлікту та хід його розгортання.

Попередній збір інформації

Такі масштабні попередні дослідження особливо потрібні перед проведенням тривалих кількамісячних розслідувань нападів на цивільних осіб, оскільки вони допомагають захистити журналістів від маніпулювань, хибних наративів і пропаганди. Також це допоможе почуватися впевненіше, коли ви приїдете в зону бойових дій.

Одне з основних джерел для такого дослідження — аналітичні центри, наприклад, зі списку кращих аналітичних центрів Близького Сходу й Північної Африки, складеного Університетом Джорджа Вашингтона. Такі дослідницькі центри, як Міжнародна кризова група, а також експертна група ООН, і такі правозахисні групи, як Amnesty International, теж публікують інформативні звіти. Іноді важливо ознайомитися і з попередніми розслідуваннями прав людини установами ООН, наприклад, із Управління верховного комісара з прав людини.

Як завжди, журналістам треба проводити повний аналіз попередніх публікацій щодо досліджуваного конфлікту. Найкращі розслідування допоможе знайти база даних на кшталт LexisNexis.

Цей попередній збір інформації має озброїти репортера списком запитань: хто рушійні сили й провокатори, хто наживається на конфлікті, які зовнішні та внутрішні сили, де лінія фронту, з кого складається уражене населення, які ресурси на кону тощо. Це допоможе зрозуміти, з якими експертами варто говорити. Журналістам потрібно почути не тільки думки експертів, а й знати, на які запитання в експертів немає відповідей — це може допомогти визначити напрямки подальшого журналістського розслідування.

Більш ніж 600 біженців рохінджа на саморобних плотах перетинають ріку Наф, утікаючи з М’янми, і намагаючись дістатися острова Шах Порір Двім у Бангладеш. Фото: Джон Стенмеєр, Фонд VII.

Інтерв’ю зі свідками й потерпілими

Журналістам потрібно шукати документи, що допомагають встановити особу потерпілих, дані про їхню освіту й роботу — це все допоможе з’ясувати, чи потерпілі є цивільними особами. Також журналісти можуть зібрати свідчення місцевих муніципальних чиновників, лідерів громад або сусідів. У родинах потерпілих можуть зберігатися копії документів, наприклад, дипломів про навчання, розрахунки нарахування зарплат (якщо це наймані працівники) або джерел доходу (якщо це приватні підприємці), що збігаються в часі з нападом. Збирання таких доказів допоможе успішно відповісти на запитання, чи брала потерпіла особа безпосередню участь у воєнних діях.

Щодо того, чи майнові об’єкти, на які вчинено напад, були призначені для цивільного використання, то у сторін конфлікту (особливо якщо йдеться про легітимні організації або державні органи) мав би бути список заборонених для нападу об’єктів, зокрема цивільних. Журналісти, які документують воєнні злочини, мають звернутися до джерел у міністерствах оборони або інколи до відповідних органів ООН та інших міжнародних організацій, щоб отримати копію цього списку й порівняти, на які об’єкти було вчинено напад: це допомагає без сумнівів довести, які об’єкти не мали військової цінності.

У деяких ситуаціях об’єкти в такому списку можуть бути зайняті або захоплені сторонами конфлікту, подібно до використання піхотою живих щитів. У таких ситуаціях особливо важливі свідчення очевидців. Вони допомагають встановити, чи були присутні на місці військові під час нападу. Часто цивільні особи можуть мати відеоматеріали про підозрілу активність по сусідству. Варто опитати мешканців, чи є в них візуальні докази того, що озброєні групи використовують сусідні будівлі з військовою метою.

Інтерв’ю з колишніми комбатантами або інсайдерами

В деяких ситуаціях отримання коментарів від «інсайдерів» — колишніх членів збройних груп або дезертирів — теж може слугувати додатковим доказом. Інтерв’ю цих інсайдерів — тих, хто пов’язаний із будь-якими сторонами конфлікту або має про них додаткові відомості — має бути пріоритетом у будь-якому розслідуванні. Проте розслідувачам варто обережно підходити до таких інтерв’ю, завжди треба брати до уваги, яка мотивація у цього джерела розповідати таку інформацію.

Варто розрізняти типи інсайдерів: ті, кого примусили стати на бік злочинців проти їхньої волі; ті, хто вважає, що переваги співпраці перевищують потенційну шкоду; і ті, хто вільно й добровільно долучився до злочинців, а потім розкаявся.

Цим інсадерам можна ставити такі запитання: «Яким був мотив чи намір проведення нападу чи конкретної операції?» Наприклад, чи вони хотіли поцілити в конкретного комбатанта чи військовий об’єкт у тій місцевості або хотіли поцілити в цивільних осіб і їхнє майно? Корисно також визначити, яка інформація була у сторін конфлікту на момент нападу, наприклад, чи були розвідувальні дані про характер використання тих споруд або наявність у тому районі комбатантів. Чи усвідомлювали вони, що це цивільні особи або будинки? Обидва ці елементи — намір та наявна у сторін інформація — критично важливі для визначення правомірності певних діянь у збройному конфлікті. Вони можуть допомогти підтвердити або спростувати факт вчинення воєнних злочинів проти цивільних осіб.

Долання мовного бар’єру

Інколи для роботи журналістів за кордоном завадою стає мовний бар’єр. Необхідно не поспішати, пошукати надійного, незалежного, а в ідеалі й перевіреного перекладача, виділивши окремий бюджет. Також важливо мати в резерві, наприклад, колегу або незалежного аналітика, який може перевірити якість перекладів. Неупередженість перекладачів теж є важливим аспектом оцінки їхньої роботи. Поширений журналістський прийом — постановка того самого запитання різними способами дозволяє перевірити точність перекладу.

Підготовка до травматичних розмов

Наріжним каменем будь-якого розслідування людських втрат у війні є свідчення цивільних осіб. Зважайте, що на цих людей може дуже вплинути смерть родичів, поранення, зґвалтування, інші види насильства, що спричинили фізичну або психологічну травму, втрату майна або змусили покинути домівки. На журналістах теж може відбитися цей тягар — сісти й вислухати цих глибоко травмованих людей, щоб записати їхню розповідь, водночас не ретравматизуючи їх, непросто.

Потерпілі або свідки часто відкриваються лише з другого або третього інтерв’ю. І хоч журналістам потрібно зібрати якнайбільше свідчень, подекуди повторно опитати ту саму людину не виходить. Проте журналісти можуть проводити перші короткі опитування потерпілих, щоб установити, у кого є важливіша інформація, бо вони очевидці, або навпаки найбільш уражені, або мають родичів чи друзів, які підтримують протилежні сили в конфлікті й можуть розповісти більше інсайдерської інформації про самі напади.

Завжди робіть помітки щодо хронології подій — це допоможе зрозуміти всю послідовність і поставити запитання, що заповнюватимуть прогалини в інформації. Дуже важливо записувати імена, контактні дані й просити опитуваних надати або зробити фотографії.

Сіфа Мухіма, психолог, 47 років, (праворуч) розмовляє з потерпілою від зґвалтування в «домі вислуховування» в Демократичній Республіці Конго. У цих будинках потерпілим від зґвалтування надають першу медичну допомогу і психологічне консультування. Фото: Рон Хавів, Фонд VII.

Мобільні телефони — це золоті жили

Мобільні телефони для журналістів — це справжній скарб. У телефонах потерпілих або свідків можуть бути безцінні дані. Коли потерпілі починають розкриватися й розповідати свої історії, журналістам завжди варто просити показати будь-які підтвердження в телефонах. Листування в меcенджерах, WhatsApp або Telegram, може проілюструвати останні хвилини розмов перед нападом. Також вони можуть підтвердити, з ким потерпілі комунікували, суть будь-яких дискусій, переміщень, заходів та інших факторів, що прояснюють стан потерпілої особи під час збройного конфлікту в момент нападу.

Крім того, журналісти можуть просити в потерпілих дозволу зробити знімок екрана або отримати фотографії чи відео з їхніх телефонів, а також контактні дані інших потерпілих або джерел, у яких може бути інсайдерська інформація чи документи, потрібні для розслідування. Важливо зіставляти дані, місце розташування й ставити запитання про контекст цих фотографій, щоб пізніше їх можна було зіставляти з місцями й датами, про які ви дізналися в розслідуванні. Журналістам завжди варто мати з собою роздруковані бланки письмової згоди, щоби власники матеріалів могли надати дозвіл на публікацію.

Збирання речових доказів і військових матеріалів

Правозахисники та експерти впродовж минулих десятиріч часто збирали уламки, гільзи та інші докази застосування різних видів озброєння, щоб встановити базову інформацію про напад. Позначки й написи на різних предметах із поля бою можуть допомогти експертам визначити їхнє походження.

На основі цих доказів потім можна запланувати майбутні розслідування у країнах, звідки зброю експортували стороні нападників. Крім потерпілих і інсайдерів, шукайте свідчення інших можливих джерел: медиків, гуманітарних працівників, адвокатів, місцевих старост, чиновників, водіїв, учителів — усі вони можуть додати глибини вашому розслідуванню, або відкрити шляхи до майбутніх тем.

Записуйте координати, місця, збирайте карти й робіть точні описи місць нападу на цивільних — це важливо, щоб верифікувати й документувати події за допомогою супутникових знімків та інших методів геолокації.

Практичні приклади

Ємен: американськими дронами вбито цивільних — Associated Press

Як можна довести, що потерпілі від удару американськими дронами — це цивільні особи, а не бійці Аль-Каїди? Сотні документів, фото, листування в чаті та посвідчення особи.

Це все команда Associated Press зібрала в Ємені 2018 року, заперечуючи твердження США, що повітряні удари в регіоні наносили лише по бійцях Аль-Каїди. За це розслідування AP отримало Пулітцерівську премію. Автори встановили, що тогоріч приблизно третина всіх убитих ударами дронів були цивільними.

Багатомісячне розслідування AP 2018 року спростувало твердження американських військових, що повітряними ударами дронів в Ємені вбито тільки бійців Аль-Каїди. Натомість AP встановили, що третина всіх убитих цими атаками була цивільними. Фото: знімок екрана, Associated Press

Багатомісячне розслідування спиралося на дані з відкритих джерел, інформацію від таких груп, як Бюро розслідувальної журналістики та Amnesty International, а також на списки повітряних ударів США в Ємені, які надав журналістам Пентагон.

Проте в тих джерелах ніде не зазначався масштаб цивільних втрат або те, що всі втрати нанесено в контексті міжнародного тиску на саудівську коаліцію, яка вела криваву війну з підтримуваними Іраном повстанцями-хуситами. Новин про удари американських дронів майже не було, міжнародні ЗМІ зосередили увагу майже виключно на звірствах саудитів.

У розслідуванні охоплено велику географічну територію в південному, східному й центральному Ємені, де вела діяльність Аль-Каїда й де літали дрони.

Першим кроком став аналіз усіх дат і місць нападів, наданих джерелом у Пентагоні. Потім була проведена перевірка всіх подій, складено список усіх місць влучання, знайдено контактні дані місцевих правозахисників, лікарів, старост, правоохоронців і чиновників у постраждалих районах.

Третім кроком було проведення інтерв’ю з близькими постраждалих, щоб зібрати докупи інформацію про них і довести, що вони вели цивільне життя й не займалися тероризмом. Журналісти з’ясовували відповіді на ключові запитання, зокрема про близькість потерпілих до місця удару, цікавилися, чому саме потерпілі перебували в тому місці, хто ще був очевидцем удару, чи були якісь ознаки того, що поруч були бійці Аль-Каїди.

Родичі постраждалих зверталися до правозахисних груп і до Міжнародного Комітету Червоного Хреста для розслідування цих ударів дронів, але марно.

М’янма: імовірний геноцид рохінджа — Reuters

У лютому 2018 року вийшло потужне розслідування Reuters, у якому журналісти висвітлили насильство на етнічному ґрунті й масові страти народу рохінджа в матеріалі «Як м’янмські сили спалювали, грабували і вбивали в одному віддаленому селі». Цей матеріал завоював Пулітцерівську премію 2019 року за міжнародний репортаж, але водночас він призвів до арешту й ув’язнення двох репортерів Reuters. (Врешті-решт їх випустили 2019 року після 500 днів, проведених за ґратами.)

Розслідування було зосереджене на подіях в одному селі у північному штаті Ракхайн, де й буяло етнічне насильство. Уперше цільну розповідь про трагедію було зібрано за свідченнями самих злочинців. У попередніх матеріалах лише потерпілі говорили про геноцид у М’янмі і про злочини, вчинені проти рохіндзької меншини.

Варто відзначити, що Reuters знайшли інсайдерів і поговорили з ними. Селяни-буддисти, члени воєнізованих поліцейських утворень, інші правоохоронці, які брали участь у вбивствах, дали інтерв’ю репортерам. Знайшовши фото самої розправи, Reuters змогли отримати беззаперечні докази цієї події.

У матеріалі три фотографії, зроблені селянином-буддистом, «проілюстрували основні етапи розправи в Інн Дін: від моменту затримання рохіндзьких чоловіків солдатами раннім вечором 1-го вересня й до їхньої страти незадовго після 10-ї ранку 2 вересня». На інших фото показано, як в’язні вишикувані в шеренгу, і як тіла лежать у могилі.

Важливими елементами розслідування були відвідання й фотографування місця страти, а також направлення цих знімків на дослідження криміналістам. Усі експерти заявили, що там «зображено людські останки».

М’янмський військовий сказав Reuters, що ця «зачистка» регіону була правомірною, але в матеріалах зазначалося: «ООН заявила, що армія, можливо, вчинила геноцид; США назвали ці дії етнічною чисткою».

Україна: осада Маріуполя Росією — Associated Press

Команда Associated Press опублікувала приголомшливе візуальне документування осади міста Росією під назвою «20 днів у Маріуполі». Ця журналістська команда була єдиним міжнародним ЗМІ, що лишилося в цьому українському місті в середині березня 2022 року. Вони кілька тижнів висвітлювали напади росіян на цивільних осіб, що, ймовірно, містили склад воєнних злочинів, коли загарбники вже відрізали місто від зовнішнього світу, по суті не допускаючи туди ЗМІ. Після практично трьох тижнів у оточеному місті команду AP довелося евакуювати з Маріуполя, коли вони дізналися, що, схоже, російські солдати полюють на них.

Ця важлива робота AP  також показала, як уряд Росії проводить кампанії дезінформації щодо першоджерел інформації про напади на цивільних осіб. Шокуючі кадри AP про обстріляний пологовий будинок і вагітну жінку, яку виводили з будівлі, спонукали Посольство РФ у Лондоні назвати ці фото фейковими. Щоб заперечити цю пропаганду, репортери AP повернулися, розшукали жінку та довели, що вона була вагітна й народила дитину.

«Поки з міста не надходила інформація, не було фотографій знищених будинків і помираючих дітей, російські війська могли робити що їм заманеться. Якби не ми, не було б нічого», — сказав Мстислав Чернов, відеооператор АР, який зі своїми колегами отримав премію глядачів фестивалю Sundance за 90-хвилинний документальний фільм із відзнятих матеріалів. «Я ніколи ще не відчував, наскільки важливо порушувати цю мовчанку», — додав він.

Палестина: убивство журналіста — The New York Times

Після того, як на Західному березі застрелили палестинсько-американську журналістку Ширін Абу Аклех,  деякі ЗМІ розпочали розслідування, щоб з’ясувати обставини подій.

New York Times була серед тих медіа-організацій, які, крім збирання офіційних заяв і показань свідків, зокрема колег Абу Аклех, які були на місці стрілянини, вирішили зробити більше. Команда провела детальні експертизи створених користувачами відео, що були опубліковані в TikTok та в інших соцмережах, і спробувала відтворити події.

У Times дійшли висновку, що Абу Аклех була вбита кулею з того ж місця, де стояла автоколона ізраїльтян, які в той момент проводили рейд на табір біженців у Дженіні. «Найімовірніше, це був солдат елітного спецпідрозділу», — визначило розслідування.

Також розслідування виключило теорію, яку спершу просували ізраїльські чиновники, що це стріляв палестинець, — завдяки аналізу відстані та розташування стрілка й місцезнаходження Абу Аклех.

Одним із найважливіших інструментів, використаних журналістами Times, був аналіз звуку пострілів на відеозаписах свідків. «Вимірювання мікросекунд між звуком кожної кулі, що вийшла з каналу ствола, і часом її прольоту повз мікрофон камери дозволило визначити відстань між зброєю та мікрофонами, — пояснила Times. — Також журналісти врахували температуру повітря того ранку й тип куль, які найчастіше використовували ізраїльтяни й палестинці».

Особливий фокус: жертви серед цивільного населення внаслідок атак військових безпілотників США

Інтерв’ю Олівера Холмі з Азмат Хан

Коли на початку 2018 року Азмат Хан відвідала західний Мосул в Іраку, руйнування були настільки масштабними, що всі жителі роз’їхалися, і репортерка майже не знайшла людей, щоб узяти в них інтерв’ю. Лише під час наступних візитів, коли частина мешканців повернулася до своїх зруйнованих домівок, Хан змогла зібрати свідчення, які допомогли встановити: атаки безпілотників призвели до більшої кількості втрат серед мирного населення у цьому районі, ніж стверджувала очолювана США коаліція, що бореться з Ісламською державою (ІДІЛ).

Лауреатка Пулітцерівської премії Азмат Хан працює в групі візуальних розслідувань New York Times, разом з якою вона й розслідувала втрати серед цивільного населення під час дистанційних воєнних операцій США в Іраку, Сирії та Афганістані. Зокрема, Азмат збирала дані для двох матеріалів New York Times: The Uncounted і The Civilian Casualty Files. Репортажі на місцях є основою роботи Хан, й зазвичай для цього потрібні численні відрядження.

Крім того, Хан покладалася на секретні військові файли США та інструменти OSINT. «Ми можемо робити деякі речі на відстані, — каже вона, — але я вважаю, що візит на місце події дозволяє досягти вищої якості розслідування. Занадто часто репортажі на відстані можуть «зрівняти» людей».

Щоб її співбесідники відповідали на запитання максимально відверто, Хан не повідомляє заздалегідь про свої візити. Вона також уникає навідних запитань. Одного разу очевидиця спонтанно згадала про те, що в будинку, в який влучили, був чоловік в інвалідному візку. Ця інформація збігалася з отриманою раніше від іншого самовидця, що підтверджувало надійність свідчень обох респондентів.

В своїх розслідуваннях Хан покладалася на різноманітні джерела — навіть найнеочікуваніші. Вона каже, що пропагандистські відео ІДІЛ виявилися напрочуд достовірними доказами, коли йшлося про кадри жертв серед цивільного населення. Тим часом публікації уряду США на YouTube про авіаудари коаліції допомогли їй визначити дату та геолокацію атак, які США офіційно заперечували. В Іраку Азмат змогла перевірити свідоцтва про смерть, щоб підтвердити кількість жертв. Але у віддалених частинах Афганістану вона виявила, що замість цього їй доводиться вивчати надгробки, оскільки офіційних повідомлень і документів про смерть не було.

Хан зазначає: визначити, хто серед жертв є цивільним, може бути складно. Її власне визначення не включало членів сімей бойовиків ІДІЛ — це рішення вона прийняла, оскільки не змогла зібрати вичерпну інформацію про цих осіб, але вона визнає, що таким чином, ймовірно, занизила кількість жертв серед цивільного населення.

Меггі Майкл — журналістка-розслідувачка Reuters, яка живе в Каїрі. У неї більше 15 років досвіду висвітлення конфліктів на Близькому Сході. 2019 року вона працювала в команді Associated Press, що здобула численні нагороди, зокрема Пулітцерівську премію за міжнародний репортаж і медаль МакГілл «за хоробрість» за масштабні викриття корупції, катувань та інших воєнних злочинів у Ємені.

Рон Хавів — кінематографіст, номінант премії «Еммі», лауреат премій за фотожурналістику і співзасновник фотоагенції VII, яка займається документуванням конфліктів і висвітленням правозахисних питань по всьому світу. Він також є співзасновником благодійного Фонду VII, який займається документальними фільмами й безкоштовною освітою в сфері візуальної журналістики.