Боснійські та хорватські військовополонені в таборі для військовополонених у Маняці, Боснія, 1992 рік. Усі сторони боснійського конфлікту створювали для військовополонених табори, у яких загинуло багато людей, а кілька командирів пізніше були звинувачені у воєнних злочинах. Зображення: Рон Хавів, Фонд VII
Розслідування воєнних злочинів: Комбатанти та інші учасники бойових дій
Путівник Ресурс
Посібник журналіста з розслідування воєнних злочинів
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Вступ
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Що є законним під час війни?
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Напади на цивільних
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Сексуальне насильство, пов’язане з конфліктом
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Екологічні й майнові збитки
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Заборонені та обмежені у використанні види зброї
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Комбатанти та інші учасники бойових дій
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Геноцид та злочини проти людяності
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Збирання й архівування доказів та інформації
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Пошук у відкритих джерелах
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Структури командування
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Розшук воєнних злочинців
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Пошуки зниклих
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Документування за допомогою фото й відео
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Опитування постраждалих і вцілілих
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Самодопомога при висвітленні травматичних подій
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування воєнних злочинів: Фізична та цифрова безпека
Примітка редактора: цей розділ містить інформацію про пов’язане з війною сексуальне насильство та інші звірства.
Близько десяти років тому, працюючи над документальним серіалом про сексуальне насильство під час війни, я провів найскладніше інтерв’ю у своєму житті. Моя роль полягала в тому, щоб знайти колишніх солдатів, які зазнали сексуального насильства в ув’язненні під час війни 1992-1995 років у Боснії та Герцеговині. Я тижнями досліджував дані про місця ув’язнення в архівах судових процесів над воєнними злочинцями, щоб знайти жертв катувань, яких можна було б опитати. Нарешті я знайшов такого.
На початку війни він був членом сільської варти, коли його заарештували сербські добровольці. Його доправили до місцевого центру тримання під вартою на північному сході Боснії. Члени парамілітарного підрозділу «Жовті оси» часто заходили до камер і знущалися з в’язнів. Спочатку бійці стріляли йому по ногах. Потім його змусили зайнятися оральним сексом із іншим ув’язненим. Нарешті один із солдатів парамілітарного підрозділу відламав ніжку стільця й використав її для сексуального насильства над одним із ув’язнених.
Я добре пам’ятаю це інтерв’ю. Чоловікові було близько 50 років. Міцної статури, але сутулий, наче ніс якийсь невидимий тягар. Я вже проводив десятки інтерв’ю з людьми, які пережили травму, але таке було вперше, і я не знав, як далеко можу зайти у своїх запитаннях, щоб не завдати йому ще більшої шкоди. Я майже не ставив запитань про деталі інциденту й зосередився на перевірці всієї його передісторії та на уточненні дат.
Наприкінці інтерв’ю ми довго говорили про його теперішнє життя — я хотів переконатися, що залишаю його в сьогоденні, а не в пастці спогадів. Протягом наступних тижнів я часто телефонував йому. По правді кажучи, я думаю, що мені теж були потрібні ці розмови. Коли документальний фільм було опубліковано, я надіслав йому відео. Він відповів через кілька днів, подякував і пояснив, що він радий, бо хтось знайшов час і відшукав так багато людей, які пережили такі ж випробування. Він, як і багато інших жертв катувань, почувався забутим і покинутим.
Хто є — і хто не є — комбатантом?
Хоча воєнні злочини часто розглядаються як дії, вчинені проти цивільних осіб, деякі воєнні злочини можуть бути скоєні і проти комбатантів, зокрема проти військовополонених. Ці воєнні злочини — як проти комбатантів, так і проти цивільних осіб — є наслідком найсерйозніших порушень міжнародного гуманітарного права й найбільш чітко викладені в Римському статуті Міжнародного кримінального суду.
Згідно з міжнародним гуманітарним правом, яке викладене в таких договорах, як чотири Женевські конвенції 1949 року, комбатанти — це особи, яким дозволено застосовувати силу під час конфлікту. Зазвичай це визначення включає службовців збройних сил, а інколи й інших організованих формувань, наприклад, поліцейських підрозділів. Наявність статусу комбатанта важлива для застосування принципу розрізнення (на комбатантів можна спрямовувати напад) і так само важлива для визначення того, хто має право на статус військовополоненого. Міжнародне гуманітарне право розрізняє комбатантів під час міжнародних і неміжнародних конфліктів, і це важливо для юридичного визначення того, чи деякі групи є комбатантами, чи цивільними особами, які беруть участь у бойових діях. Під час міжнародного збройного конфлікту комбатанти визначаються як такі, що відповідають одному з трьох наведених нижче критеріїв:
- Військовослужбовці збройних сил, за винятком медичних та релігійних працівників
- Учасники добровольчих, парамілітарних та інших збройних формувань, які мають командну структуру, чіткі розпізнавальні знаки, відкрито носять зброю та дотримуються законів і звичаїв війни
- Особи, які стихійно взяли до рук зброю, та військовослужбовці збройних сил, що перебувають під командуванням структури, не визнаної іншою стороною конфлікту.
Під час внутрішнього збройного конфлікту або громадянської війни міжнародне гуманітарне право зазвичай не надає статусу комбатанта особам, які не є військовослужбовцями офіційних збройних сил. Комбатанти, захоплені в полон під час міжнародного збройного конфлікту, зазвичай мають право на статус військовополоненого, а отже на певний захист, детально описаний у Женевських конвенціях. У неміжнародних збройних конфліктах статусу військовополоненого не існує, але з усіма особами, позбавленими волі, необхідно поводитися гуманно за будь-яких обставин.
Ці критерії варто зауважити, оскільки деякі групи або особи, які беруть активну участь у конфлікті, наприклад, найманці, не мають права на статус комбатанта й статус військовополонених згідно з міжнародним гуманітарним правом. Так звані терористи-бойовики, які відкрито не носять зброї або знаків розрізнення, також не мають права на статус комбатанта. Це положення викликає багато суперечок. У США його роками використовували для виправдання тортур у в’язниці Гуантанамо. Тим не менш, усі особи, яких утримують під вартою державні органи, завжди мають право на певний мінімальний захист, зокрема на заборону катувань і жорстокого, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження, а також на певні гарантії справедливого судового розгляду.
Під час збройного конфлікту, як внутрішнього (або неміжнародного), так і міжнародного, комбатанти є правомірною військовою ціллю, тому воєнні злочини проти них зазвичай можуть бути вчинені лише після того, як вони взяті в полон, або якщо вони іншим чином набули так званого статусу hors de combat (припинили брати участь у бойових діях), наприклад, отримали поранення або здалися. Використання певних методів ведення війни (наприклад, деяких видів забороненої зброї або актів віроломства, зокрема навмисного обману або ненадання захисту тим, хто здається) також може становити воєнні злочини, навіть проти комбатантів.
Для того, щоб висвітлювати воєнні злочини проти комбатантів, які потрапили в полон, журналісти повинні розуміти: аби прокурор зміг довести воєнний злочин проти військовополонених, йому необхідно встановити наявність збройного конфлікту, в рамках якого підозрюваний учинив один із таких злочинів:
- Умисне вбивство
- Катування або нелюдське поводження
- Біологічні експерименти
- Серйозне насильство
- Примусовий призов до війська
- Відмова у справедливому судовому розгляді
Висвітлення потенційних воєнних злочинів проти комбатантів або військовополонених
Збирати докази й висвітлювати воєнні злочини проти військовополонених часто буває складно незалежно від того, чи журналіст розслідує можливі звірства одночасно з їх учиненням, одразу після чи через багато років. Оскільки злочини проти військовополонених тягнуть за собою серйозне покарання, у реальності злочинці мають сильний стимул приховувати їх — що, своєю чергою, може вимагати від журналіста творчого підходу до роботи.
Збирайте якомога більше свідчень тих, хто вижив, як для документування інформації про можливі воєнні злочини, так і для підтвердження фактів. Поки конфлікт триває, можна шукати в соціальних мережах, але будьте обережні з повідомленнями офіційних джерел, зокрема міністерств та збройних сил, оскільки вони часто поширюють пропаганду та неперевірені твердження. Для журналістських розслідувань воєнних злочинів потрібно збирати багато свідчень, тому обов’язково запроваджуйте якусь систему організації матеріалів. Найкраще зберігати записи інтерв’ю за іменами, датами та місцями (наприклад: Denis.Dzidic.1.2.2023.Sarajevo.docx), а потім позначати кольором або ключовими словами важливі фрагменти щодо назв населених пунктів, видів злочинів, імен осіб, назв підрозділів.
Журналістські й навіть кримінальні розслідування злочинів проти військовополонених майже завжди спираються на свідчення потерпілих і очевидців. Тому найефективніше для розслідування — шукати вцілілих та брати в них інтерв’ю. Опитуючи колишніх в’язнів таборів для військовополонених, пам’ятайте, що вони часто пережили психологічну травму, тож поводьтеся з ними відповідно. Під час інтерв’ю обов’язково дотримуйтеся таких правил:
- Проводьте інтерв’ю в місці, де ваші співрозмовники почуватимуться в безпеці
- Завжди проводьте попереднє інтерв’ю (або кілька)
- Будьте обережні, щоб не ретравматизувати потерпілого
- Поясніть роль інтерв’ю з ним для вашого розслідування
- Під час розмови дивіться в очі й проявляйте уважність
- Зберігайте спокій, якщо опитуваний втрачає емоційний або фізичний контроль.
При дослідженні цих тем однією з ефективних стратегій пошуку джерел може бути налагодження контактів із об’єднаннями ветеранів та колишніх полонених (або, якщо йдеться про поточний чи нещодавній конфлікт, з організаціями військовослужбовців). Ці групи часто створюють для того, щоб відповідні органи влади надали учасникам додаткові права та пільги, наприклад, пенсії, медичну та психологічну підтримку. Через це вони часто будуть мотивовані допомагати журналістам, які хочуть розповісти їхні історії.
Солдати можуть бути безцінним джерелом інформації про потенційні злочини — як ті військовополонені, на яких було посягання, так і військовослужбовці збройних сил, які могли бути свідками або брали участь у вчиненні звірств, добровільно чи вимушено. Після російського вторгнення в Україну 2022 року опубліковано кілька розслідувань. Вони ґрунтуються на свідченнях інсайдерів, які розповіли про воєнні злочини, скоєні їхніми побратимами. Важливо запропонувати цим колишнім інсайдерам можливість говорити анонімно — при цьому перевіряючи їхні твердження за допомогою кількох джерел — але водночас опитувати їх самих потрібно обережно, оскільки й вони теж могли пережити травму.
Журналісти також повинні пам’ятати, що вони можуть мати деякі обов’язки згідно з міжнародним гуманітарним правом, зокрема захищати честь і гідність військовополонених, не піддавати їх образам, приниженням і цікавості натовпу.
Окрім розмови з безпосередніми жертвами, також спробуйте звернутися до різних гуманітарних організацій, наприклад, «Лікарі без кордонів». Варто знати, що деякі організації не розголошують нічого, навіть якщо мають унікальний доступ або конкретні відомості. Найвідоміша серед них — Міжнародний комітет Червоного Хреста (МКЧХ), який стверджує, що його право нерозголошення визначене судовою практикою, і саме тому він не надав конфіденційну інформацію в трибуналі щодо Руанди, у трибуналі для колишньої Югославії або, опосередковано, в трибуналі щодо Сьєрра-Леоне та інших судових процесах стосовно воєнних злочинів. Такі організації — незалежні, і їхні свідчення можуть надати безцінну інформацію про умови утримання, особи ув’язнених та інші ключові деталі. Їх можна використовувати як джерело або засіб перевірки інформації, наданої полоненими.
Організація Об’єднаних Націй, як і інші незалежні організації, також публікує звіти про місця несвободи, до яких вони мають доступ, — вони вже є й щодо ситуації в Україні. Ці звіти не замінюють особистих свідчень, але можуть надати багато допоміжної інформації, що полегшує розслідування.
Хоча злочини проти військовополонених можуть розглядатися як окремі епізоди, і для них не потрібно доводити систематичний характер (як у випадку злочину геноциду та злочинів проти людяності), важливо враховувати, що більшість таких злочинів відбуваються в місцях тримання під вартою, у в’язницях або в концентраційних таборах. Зазвичай там існує своя система управління, а тому має існувати паперовий слід, який можна використати для збирання доказів. Саме тому коло людей, яких можна використати як джерело для розслідування, імовірно ширше, ніж ви собі уявляєте.
Наприклад, якщо є табір, то там є або була відомість зі списком охоронців і наглядачів. Оскільки ув’язнені потребують води та їжі, там також мають бути кухарі та сантехніки. Часто в’язням також дозволяють звертатися по медичну допомогу до військових або цивільних лікарів. У воєнний час військовополонених часто використовують на примусових роботах, тому, ймовірно, є водії та цивільні свідки, які бачили, як працюють полонені. Якщо вам удасться знайти вцілілих, обов’язково в інтерв’ю знайдіть час запитати про всі подібні моменти, щоб потім перевірити факти або зібрати додаткову інформацію.
При розслідуванні злочинів проти військовополонених важливими джерелами інформації можуть бути офіційні обвинувальні акти, стенограми судових засідань і вироки у справах про воєнні злочини. Вищому військово-політичному керівництву зазвичай висувають обвинувачення в систематичних злочинах, де бувають цілі групи таборів і цілі низки злочинів. Важливо переглянути встановлені судом факти, щоб знайти імена інших осіб, які могли бути причетні до злочинів, але так і не були притягнуті до відповідальності, або знайти загальну інформацію про різні місця, де були скоєні звірства.
Моніторинг судових процесів і розуміння міжнародного гуманітарного права та принципів підсудності були важливі для висвітлення минулих конфліктів, наприклад, у колишній Югославії чи Сирії, але є актуальні й зараз в Україні, зважаючи на пропозиції створення спеціалізованого трибуналу з питань російської агресії. У розділі «Геноцид і злочини проти людяності» ви знайдете детальний опис ресурсів, із яких зможете дізнатися про судові процеси й про те, як їх використовувати для проведення розслідувань.
Діти-солдати
Вербування та використання дітей віком до 15 років у збройних конфліктах — воєнний злочин. Водночас, коли вони стають військовослужбовцями збройних сил, такі діти-солдати юридично належать до «комбатантів», а не цивільних, і мають право на статус військовополонених. На жаль, використання дітей-солдатів досі трапляється, хоча і є випадки успішного переслідування за цей воєнний злочин у Міжнародному кримінальному суді. Навіть у Європі в 1990-х роках під час боснійського конфлікту приблизно 2 000 дітей воювали пліч-о-пліч із дорослими солдатами.
Паризькі принципи щодо участі дітей у збройних конфліктах — це міжнародний документ, що не створює зобов’язань, але прояснює питання вербування та використання дітей у війні. Журналістське висвітлення дітей-солдатів і злочинів, скоєних ними та проти них, є темою делікатною, як із точки зору їхньої психологічної травми, так і через проблеми, пов’язані з реінтеграцією цих дітей у суспільство. Однак украй важливо показувати, як насильницькі організації на кшталт «Боко Харам» та «Західноафриканської провінції Ісламської держави» використовують дітей-солдатів у боях та для вчинення звірств. Перш ніж досліджувати ці теми, важливо ознайомитися з доступною літературою та останніми дослідженнями МКЧХ, Організації Об’єднаних Націй, ЮНІСЕФ та Amnesty International. У короткому посібнику МКЧХ міститься стислий огляд законодавства та питань, пов’язаних із правами людини та дітьми в місцях позбавлення волі.
Приклади
Російські військові в Україні
Одне з найкращих розслідувань, опублікованих протягом першого року російського вторгнення в Україну, було опубліковано BBC під назвою «Наші війська катували українців: Зізнання російського офіцера». У ньому чудово показані ключові прийоми для висвітлення воєнних злочинів, зокрема використання свідчень окремих осіб і їхнє підтвердження офіційними джерелами (у цьому випадку військовими документами), свідчень місцевих жителів — для перевірки місця й часу, а також роботу з відкритими джерелами для геолокації місць утримання під вартою в Україні.
Також візуальне розслідування New York Times «Знято на камеру, відстежено за телефоном: російський військовий підрозділ, який убив десятки людей у Бучі» — вражаюче сучасне розслідування, відзначене Пулітцерівською премією за міжнародну журналістику 2023 р. Використовуючи відкриті джерела, відео та дані перехоплень телефонних з’єднань, New York Times розповідає історію російського підрозділу, який убивав військовополонених і цивільних осіб у Бучі.
Насильство над полоненими в Боснії
Ця стаття «Детектора» вражаюче поєднує використання свідчень у судових засіданнях, даних із вироків та інтерв’ю з уцілілими полоненими й колишніми охоронцями. На цьому побудоване розслідування й пошук відповідальних за знущання над полоненими в боснійському місті Зениця — відповідальних, які уникли правосуддя. Журналіст представив одному з підозрюваних стільки доказів і свідчень, що той під запис зізнався, що був причетний до побиття. Добре досліджена й написана Балканською мережею журналістських розслідувань Боснії і Герцеговини стаття навіть дозволяє читачам завантажити докази й самостійно їх подивитися.
Бандити-ватажки з Замфари
BBC Africa Eye тут досліджує діяльність банд убивць на північному сході Нігерії, які здійснюють набіги на села, нападають на водіїв, викрадають школярів і вбивають усіх, хто чинить опір. Фільм розкриває причини та рушійні сили екстремізму, які спонукають вербувати й використовувати дітей-солдатів. Розслідування побудоване на інтерв’ю з багатьма учасниками й показує, як можна перевіряти інформацію, зіставляючи різні джерела.
Як ІДІЛ вербує дітей, а потім їх убиває
Використання дітей на війні, зокрема для скоєння воєнних злочинів, мало місце і в колишній Югославії в 90-х роках, і нещодавно на Близькому Сході. 2016 року вийшло велике розслідування CNN за відкритими джерелами, де проаналізовані пропагандистські відеоролики ІДІЛ у соцмережах. У ньому за допомогою візуалізації даних показана національність більшості неповнолітніх солдатів і способи, якими їх убивали.
Додаткові ресурси:
Розслідування сексуального насильства в умовах конфлікту: Поради журналістам
Розслідування про Росію та війну в Україні
15 порад для розслідування воєнних злочинів
Денис Джидич — виконавчий директор і редактор Балканської мережі журналістських розслідувань у Боснії та Герцеговині (BIRN BiH). Ця мережа завоювала спеціальну нагороду European Press Prize 2020 року за репортажі про боснійську війну. Журналіст з 2006 року, Джидич працював в Інституті висвітлення війни та миру (IWPR) у Сараєво та Гаазі, розслідуючи питання правосуддя перехідного періоду та висвітлюючи судові процеси, де розглядали воєнні злочини, пов’язані з конфліктом 1992-1995 років у Боснії та Герцеговині.
Рон Хавів — директор і співзасновник Фонду VII, а також співзасновник Фотоагенції VII. За останні три десятиліття висвітлював понад двадцять п’ять конфліктів і працював у понад ста країнах. Його роботи, що отримали численні нагороди, представлено в музеях і галереях у всьому світі.