Розслідування воєнних злочинів: Пошук у відкритих джерелах

Примітка редактора: наприкінці цього розділу читайте інтерв’ю Олівера Холмі з головною редакторкою Кримського центру журналістських розслідувань Валентиною Самар, команда якої почала висвітлювати вторгнення Росії в Україну ще з 2014 року.

15 серпня 2017 року Міжнародний кримінальний суд видав ордер на арешт Махмуда Мустафи Бусайфа Аль-Верфаллі, командира бригади «Аль-Сайка» Лівійської національної армії, звинувативши його у скоєнні 33 убивств у період із 2016 до 2017 року. Сім епізодів із семи опублікованих у соцмережах відеозаписів стали ключовими доказами для суду, який висунув Аль-Верфаллі обвинувачення в умисному вбивстві як воєнному злочині за ст. 8(2)(c)(i) Римського статуту. По суті, цей ордер на арешт було видано на основі інформації з відкритих джерел. Самого Аль-Верфаллі так і не заарештували й не посадили за ґрати (невідомі застрелили його в Бенґазі 2021 року), але цю справу вважають одним із перших прикладів можливості використання інформації з відкритих джерел як доказів у кримінальному процесі щодо порушень міжнародного гуманітарного права або міжнародних злочинів, зокрема воєнних злочинів, злочинів проти людства й геноциду.

Звісно, журналісти використовували пошуки у відкритих джерелах задовго до видачі цього ордеру на арешт. Медіа висвітлювали теракти в Лондоні 2005 року зокрема завдяки відео, знятому очевидцями у громадському транспорті Лондона. Ця тенденція набрала обертів на початку 2010-х, коли в Тунісі та в Єгипті почалася «арабська весна», а конфлікти в Лівії та Сирії самовидці знімали й поширювали в соцмережах завдяки появі дешевих відеокамер у мобільних телефонах і наявності швидкого мобільного інтернету. Водночас, перші комерційні компанії запустили супутники для фотозйомки Землі з роздільною здатністю менше ніж один метр поверхні. По мірі зниження вартості доступу до таких знімків ЗМІ стали частіше використовувати їх для віддаленого аналізу місцевості. Редакції почали збирати контент із соціальних мереж і використовувати його у своїх матеріалах. Коли стало зрозуміло, що цей контент ще треба перевіряти на автентичність, зросла роль журналістських колективів, які мали досвід верифікації.

Зображення: Oxford University Press.

У перші роки сирійського конфлікту стало очевидно, що інформацію з відкритих джерел можна використати не тільки для того, щоб розповідати новини, вона ще й відіграватиме свою роль у розслідуванні порушень міжнародного гуманітарного права й можливих воєнних злочинів. Це не було чимось новим. Як зазначають Алекса Кьоніґ, Дара Мюррей і Сем Дабберлі в опублікованій 2019 року книжці «Цифровий свідок», відеозаписи демонстрували ще в залі Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії. У наступному десятилітті цю практику впорядкували завдяки появі стандартів і методів навчання, зокрема Протоколу Берклі з проведення розслідувань із використанням відкритих цифрових даних (останнє оновлення 2022 р.), розробленого Управлінням Верховного Комісара ООН із прав людини (УВКПЛ). Протокол уже доступний і в українському перекладі. Нині ЗМІ, правозахисні організації, міжнародні місії зі встановлення фактів і міжнародні правові механізми, що розслідують порушення міжнародного гуманітарного права й міжнародні злочини, використовують інформацію з відкритих джерел як стандартну частину своєї роботи.

За і проти пошуку у відкритих джерелах 

Переваги

Коли йдеться про розслідування порушення міжнародного гуманітарного права або про міжнародні злочини, то інформація з відкритих джерел може надати дуже цінний метод для встановлення фактів, якщо використовувати її разом з іншими джерелами, такими як виїзд на місце й інтерв’ю. Інформація з відкритих джерел може допомогти встановити факти в різних ситуаціях у контексті збройного конфлікту: розслідування ударів проти цивільних осіб та інфраструктури; типи озброєнь, використані для ударів; розслідування дій зловмисників чи встановлення ознак систематичності або масштабності нападів на цивільних осіб, що є ключовою складовою міжнародних злочинів проти людства.

Для всіх цих аспектів інформація з відкритих джерел — важливий інструмент для встановлення розмаїття фактів. У разі ударів по цивільних або по інфраструктурі, наприклад, зібрані з відкритих джерел численні фото, відео й супутникові знімки можуть зафіксувати місце й час події, кількість присутніх на місці людей, наявність там цивільних, військових або інших представників, можливу легітимність цілі або масштаб і розмір очевидних наслідків воєнної операції на місці. У випадку можливого порушення міжнародного гуманітарного права або незаконних убивств і катування самі злочинці або їхні поплічники інколи знімали свої діяння на відео й виставляли в соцмережах або месенджерах. Це теж — інформація з відкритих джерел і може бути важливим доказом не тільки того, що конкретний виконавець вчинив діяння, яке порушує міжнародне гуманітарне право, а також доказом злочинного умислу виконавців або їхніх начальників і командирів, що необхідно для встановлення складу міжнародного злочину.

Бойові дії, зокрема в міській забудові, часто записують на камери мобільних телефонів або фіксують на супутникових знімках, і вони є ключовою інформацією для розуміння того, що сталося. Така інформація з відкритих джерел може допомогти відповісти на запитання: «Чи варто розслідувати цей інцидент детальніше як потенційне порушення міжнародного гуманітарного права, чи не є він законним військовим ударом?». Якщо, наприклад, інформація з відкритих джерел підтверджує, що мішенню удару була військова ціль, оскільки можна чітко довести присутність військових на цій локації, то ці попередні результати будуть аргументом проти того, щоб продовжувати розслідування як випадок можливого порушення міжнародного гуманітарного права. Однак, щоб обґрунтовано зробити такі висновки, необхідно радитися з фахівцями з міжнародного гуманітарного права. Якщо після першого аналізу виникає потреба в наступному розслідуванні, інформація з відкритих джерел може допомогти визначити, є ця подія явним порушенням чи ні.

Журналісти можуть використати інформацію з відкритих джерел, аби встановити низку важливих деталей, зокрема:

• Військові підрозділи та їхня активність. Чи видно на відео чи фотографіях військовослужбовців у формі? Чи можливо ідентифікувати форму, знаки розрізнення, техніку?
• Можливі військові цілі. Після визначення місця проведення військової операції інформація з відкритих джерел може допомогти встановити, чи були там або поруч можливі військові цілі. З належними навичками ви можете визначити військові цілі з використанням картографічних інструментів і супутникових знімків високої роздільної здатності, перевіряючи наявність військових об’єктів або споруд, а також визначаючи велику військову техніку: вантажівки, танки, бронетехніку та літальні апарати.
• Активність цивільних. Куди саме припав удар — у житловий район, у точку евакуації, у багатоквартирний будинок, у лікарню чи деінде? Чи видно десь цивільних осіб, наприклад, дітей або літніх людей? Що вони роблять? Чи дозволяють відкриті джерела візуально порахувати кількість цивільних осіб — живих або мертвих?
• Ідентифікація озброєння. Постраждалі, які знімали місце подій, часто оприлюднюють зображення залишків зброї або іншої військової техніки онлайн. До них належать уламки ракет або снарядів, гільзи, касетні боєприпаси, упаковки тощо. Ідентифікація цієї зброї може допомогти встановити, чи був удар непропорційним, чи невибірковим.
• Поранення й судово-медична експертиза. Встановлення причини смерті з інформації з відкритих джерел — об’єктивно непростий процес, тому висновки варто робити дуже обережно й лише з залученням судово-медичних експертів. Експерти мало що визначать із відео, але можуть, наприклад, побачити ознаки катувань, запропонувати низку версій про причини смерті або виключити якісь варіанти. Однак такий аналіз треба робити дуже обережно й переважно як підтвердження іншої, вже наявної в журналіста інформації.
• Попередній стан місця нападу. Інформація з відкритих джерел може допомогти визначити, чи спостерігалася раніше на об’єкті активність цивільних і чи військові командири мали знати про це перед ударом. Наприклад, архів супутникових знімків дозволив журналістам побачити слово «Діти», написане перед Драмтеатром у Маріуполі, за кілька днів до того, як у березні 2022 року авіабомба знищила цю будівлю разом із сотнями цивільних осіб, які там ховалися. Деякі міжнародні правозахисні групи назвали цей удар імовірним воєнним злочином.

Бомбардування Росією драмтеатру в Маріуполі (на фото його показано за два дні до нападу), який використовували як прихисток батьки з дітьми, назвали ймовірним воєнним злочином такі організації як Amnesty International. Фото: знімок екрана, The Moscow Times.

Вади

Журналістам треба обережно використовувати інформацію з відкритих джерел для розслідування порушень міжнародного гуманітарного права або міжнародних злочинів. Хоча роботу з відкритими джерелами сприймають як елемент сторітелінгу, дослідникам не варто покладатися лише на неї й ліпше краще розглядати ці методи як одну з багатьох складових ширшого процесу розслідування. Щоб інформація з відкритих джерел відіграла свою роль, журналістам варто отримати підтвердження від інших учасників, зокрема слідчих, експертів із озброєнь, судмедекспертів і юристів.

Журналістам також варто усвідомлювати обмеження розслідувань із відкритих джерел. Наприклад, ці методики навряд чи допоможуть установити, яка інформація була доступна військовослужбовцям на момент ухвалення рішення про удар. Вони так само не допоможуть зрозуміти, яку військову мету переслідували ці одна чи кілька операцій, а це обов’язковий елемент для доведення факту деяких міжнародних злочинів.

Крім того, журналістам варто пам’ятати про вагомі правові або етичні міркування, що можуть завадити публікувати інформацію з відкритих джерел. Використання такої інформації публічно може бути або суворо заборонене міжнародним гуманітарним правом (наприклад, використання відео й фото, з яких можна ідентифікувати військовополонених), або порушувати право зафіксованих на відео й фото осіб на захист від нелюдського або принизливого ставлення чи навіть право на приватність. Крім цього, до етичних міркувань можна також додати ризик для захоплених осіб, якщо інформацію про них, наявну у відкритих джерелах, тиражуватимуть медіа. Також журналістам не варто забувати, що авторські права продовжують діяти навіть у збройному конфлікті, якщо контент використовують у матеріалі.

Крім цих обмежень на інформацію з відкритих джерел загалом, існують ще й технічні обмеження.

Якість зображення. Фотографії та відео, опубліковані в соцмережах, зазвичай уже не в оригінальній якості, а стиснуті. Це означає, наприклад, що може бути складно або й неможливо розшифрувати шеврони або написи на формі конкретного підрозділу, або відрізнити зброю від, скажімо, сільськогосподарського знаряддя.

Хибний аналіз. Геопросторовий аналіз — це сфера досліджень у відкритих джерелах, неможлива без певної підготовки. Недостатня кількість знань у цій сфері може призводити до хибних висновків. Тому дуже важливо, щоб розслідувачі розуміли обмеження того, що видно на супутникових знімках, і вміли правильно їх аналізувати. Наприклад, журналістам важливо розуміти, що перекопана земля, яку видно з космосу, необов’язково означає наявність масового поховання. Землю можуть перекопувати з різних причин, а вирви могли з’явитися через інші події ще до самого нападу.

З використанням супутникових знімків із Planet Inc., організація-член GIJN Texty.org.ua виявила масу вагонів (виділено червоним), вантажівок (блакитним) і суден (зеленим), якими, ймовірно, Росія контрабандою вивозить украдене в Україні зерно. Фото: знімок екрана, Texty.org.ua з Planet Inc.

Підказки

Підхід важливіший за інструментарій

Нижче ви знайдете підказки й інструменти для використання платформ із відкритими даними в розслідуваннях. Одна з найбільших проблем відкритих даних — це швидкі зміни в методах та інструментах для пошуку й верифікації. Причина полягає в тому, що ці інструменти переважно безкоштовні, їх пропонують самі соціальні мережі. Тому набагато важливіше не покладатися лише на інструменти, а сповідувати правильний підхід розслідувача з відкритих джерел. Це означає, що потрібно творчо шукати рішення, постійно навчатися й думати про нові способи проведення досліджень або збирання інформації. Без такого підходу навички розслідувача з відкритих джерел швидко зачерствіють.

Пошук контенту

У різних частинах світу популярні різні соціальні мережі. Тому для початку важливо зрозуміти, які види інформації з відкритих джерел реально знайти та як працюють пошукові функції соцмереж, яким віддають перевагу місцеві. Наприклад, у війні в Україні найпоширенішою платформою виявився Telegram, де можна знайти повідомлення, фото й відео, опубліковані свідками, військовими й чиновниками. Актуальну інформацію про війну та її окремі інциденти можна знайти за ключовими словами англійською, українською й російською. В українських містах і містечках створено Телеграм-канали, які виконують роль агрегаторів для поширення контенту місцевими жителями. (Зверніть увагу: деякі з цих локальних каналів позначено як ботів або потенційні канали російської дезінформації.) Використовуючи такі місцеві канали-агрегатори, журналісти змогли зібрати й верифікувати велику кількість відео та фотографій із убитими або пораненими цивільними, знищеною цивільною інфраструктурою й залишками боєприпасів.

Збирання контенту

Зважаючи на кількість фотографій та відеозаписів, опублікованих у соцмережах, щодо конфліктів у різних куточках світу, важливо мати надійний спосіб збирання й аналізу інформації. Без нього ви можете швидко заплутатися або загубитися. Для розслідувань у відкритих джерелах існують системи управління контентом, наприклад, Truly Media від Deutsche Welle або Uwazi від HuriDocs, проте чимало можна зробити й у продуманій табличці в Excel або Google Sheets. Це дозволяє досліднику легше сортувати дані й аналізувати окремі елементи, щоб зіставляти інформацію про зброю, закономірності порушень тощо.

Архівація матеріалу

Відео й фото з воєнними злочинами за самою своєю  сутністю показують насильство й можуть травмувати. Тому не дивно, що їх часом із різних причин швидко прибирають із платформ, де їх було опубліковано. (У більшості соцмереж умови надання послуг забороняють публікувати сцени насильства, тож часто такі публікації видаляє сама платформа.) Відповідно, у розслідуванні подій важливо своєчасно зберігати контент. Для збереження фотографій або текстів, опублікованих на веб-сторінках, найкраще підійде Internet Archive або archive.today. Вони корисні ще й тому, що збережений матеріал доступний і для інших дослідників. А от зберігати відеозаписи розслідувачу поки що доводиться вручну. Ті, кому комфортно працювати з інтерфейсом командного рядка, можуть для збереження відео використати відкритий інструмент youtube-dl. Якщо організація використовує багато відео з відкритих джерел, то корисно інвестувати в розробку користувацького інтерфейсу для youtube-dl, щоб із міркувань безпеки зберігати контент на власних серверах. (Зверніть увагу: youtube-dl декілька разів у минулому намагалися закрити через скарги щодо порушення авторського права, а нещодавно німецький суд постановив, що хостинг цього вебсайту може нести відповідальність за те, що вміст сайту порушує авторське право.)

Верифікація інформації з відкритих джерел

Не верифікувати контент із відкритих джерел дуже ризиковано, а тому не рекомендовано. Ризик стає ще більшим, якщо йдеться про такі серйозні звинувачення, як порушення міжнародного гуманітарного права чи воєнні злочини. Уже опубліковано багато матеріалів про зворотний пошук за зображенням, перевірку метаданих, геолокацію та хронолокацію, які є ключовими для процесу верифікації й актуальні для нас. Але під час розслідування дій сторін у збройному конфлікті для верифікації потрібні додаткові кроки. Наприклад, маючи дані про геолокацію, можна додатково використати інструменти, які наповнюють користувачі (user generated content), наприклад, Open Street Map або Wikimapia, щоб визначити, чи задокументований удар, який призвів до цивільних втрат, не стався поблизу законної військової цілі. Camopedia називає себе базою даних «забарвлень основного військового й парамілітарного камуфляжу, який застосовували у світі з початку 20 сторіччя». З цим ресурсом можна верифікувати, чи військова форма, яку видно на даних із відкритих джерел, збігається з військовою формою відповідної країни.

Приклади

Російські авіаудари по сирійських цивільних

У своєму розслідуванні 2019 року New York Times використали інформацію з відкритих джерел, зокрема аналіз відеозаписів, кадри з дронів і радіоперехоплення розмов льотчиків, щоб показати, що, ймовірно, пілоти винищувачів ВКС РФ несуть відповідальність за авіаудари, якими незаконно вбито цивільних осіб у таборі для переміщених сирійських родин 2019 року. Команда журналістів кілька місяців розшифровувала дані радіообміну пілотів, що, імовірно, брали участь у нападі.

Газета The New York Times отримала записи переговорів у кабіні російських військових пілотів, щоб розслідувати заяви про те, що вони незаконно бомбили цивільні райони в Сирії в 2019 році. Зображення: Скріншот, The New York Times

Удар касетними боєприпасами в Україні

Human Rights Watch і нью-йоркська агенція візуальних розслідувань SITU Research ретельно відтворила обставини удару касетними боєприпасами по залізничному вокзалу в Краматорську на сході України у квітні 2022 року. Цей матеріал спростував твердження Міноборони РФ, що її збройні сили не застосовували такого озброєння на полі бою в Україні. Інформація з відкритих джерел та геопросторовий аналіз разом із пошуками на місці подій переконливо довели, що вокзал був відомим місцем евакуації цивільних осіб, що зброю застосували російські війська й що касетні боєприпаси завдали шкоди цивільним.

Страта чоловіків у Тіґраї

Демонструючи силу співпраці в розслідуваннях із відкритих джерел, CNN International і Amnesty International об’єднали зусилля, щоб верифікувати п’ять відеозаписів, де нібито показано, як ефіопські урядові війська страчують кількадесят чоловіків на скелі поблизу маленького містечка в провінції Тіґрай на початку 2021 року. Ключовими для використання даних із відкритих джерел у цьому розслідуванні стали 3D-моделювання й геолокація місця страти.

Особливий фокус: Висвітлення вторгнення Росії в Україну

Інтерв’ю Олівера Холмі з Валентиною Самар 

До анексії Криму Росією на початку 2014 року Інформаційний прес-центр (IPC) і Кримський центр журналістських розслідувань (КЦЖР) мали розгалужену мережу філій на півострові – у Ялті, Севастополі, Євпаторії, Феодосії, Джанкої та Сімферополі – щоб розслідувати корупцію попри тиск з боку тодішнього президента України Віктора Януковича.

Валентина Самар, головна редакторка Кримського центру журналістських розслідувань. Зображення: знімок екрана, Національна спілка журналістів України

1 березня 2014 року люди в уніформі з російським прапором увірвалися в спільну редакцію IPC і КЦЖР. «Діяльність медіа-центрів у всіх містах, окрім Сімферополя, було припинено, — згадує головна редакторка КЦЖР Валентина Самар. — Підконтрольні російським спецслужбам воєнізовані формування погрожували журналістам фізичною розправою».

До кінця року більша частина медіакоманди переїхала до Києва. КЦЖР продовжував висвітлювати події в Криму, але здалеку. Самар каже, що цей досвід навчив її оцінювати ризики й шукати можливості мінімізувати їх щодня, якщо не кілька разів на день. «Вчорашні рішення можуть виявитися неправильними сьогодні», — каже вона.

За її словами, важливими для розслідувань її команди виявилися пошук у відкритих джерелах, робота з російськими джерелами та мешканцями окупованих територій. Роки дистанційної роботи також навчили її розлучатися з тими, хто нехтує правилами безпеки і професійними стандартами. «Другий шанс» для безвідповідальної людини може зруйнувати всю команду», — попереджає вона.

Після початку широкомасштабного вторгнення Росії в Україну в лютому 2022 року майже всі українські розслідувальні медіа  почали працювати так, як це робив КЦЖР впродовж попередніх восьми років окупації Криму.

«Багато методів розслідування стали в нагоді в нових умовах збройного конфлікту, — каже Самар. — Наприклад, наші навички роботи з відкритими джерелами для відстеження морських перевезень знадобилися для розслідуваннях порушень санкційної заборони суднами в кримських портах, зокрема для розслідування «зернового експресу» — експорту українського зерна, награбованого Росією».

КЦЖР дбає про те, щоб редактори в Києві мали доступ до комунікаційних акаунтів репортерів на місцях, щоб у разі небезпеки дистанційно видаляти весь контент. Журналісти навіть зберігають матеріали в «Чернетках» спільних облікових записів електронної пошти, щоб редактори могли переглядати й видаляти матеріали, взагалі не надсилаючи їх електронною поштою.

Тим, хто хоче висвітлювати війну Росії проти України, Самар рекомендує спочатку вивчити закони й базову термінологію воєнних злочинів. «Неможливо професійно писати про війну, не знаючи основних законів і звичаїв війни», — каже вона.

Приклади розслідувань з України

Після початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну чимало неурядових організацій та журналістів переключилися з викриття корупції на розслідування ймовірних воєнних злочинів. Зусилля медійників часто йдуть нога-в-ногу з діяльністю правоохоронних органів, іноді навіть випереджаючи їх, і задаючи напрямок слідчих дій. Часто завдяки поєднанню даних з відкритих джерел і традиційних методів репортажу журналістам вдається знаходити додаткові деталі й свідчення, що підтверджують ймовірні звірства проти цивільних осіб або інші потенційні воєнні злочини, скоєні російськими військовими у зоні конфлікту.

Суперсекретний підрозділ

Важливим елементом розслідування дій російських військових в в Україні є робота з даними з відкритих джерел або так звані OSINT-дослідження (англ.Open Source Intelligence — розвідка на основі відкритих джерел). Часом онлайн-пошук дає несподівані результати.

Яскравий приклад такого розслідування — матеріал Анатолія Остапенка з «Телебачення Торонто» , який допоміг виявити таємний підрозділ російського Головного розвідувального управління (ГРУ), що схоже займається інформаційно-психологічними операціями (ІПСО).

Старт розслідуванню дала «аномальна» увага російських чиновників до загибелі одного з багатьох російських спецпризначенців на третій день повномасштабного вторгнення — командира розвідроти, яка захопила школу в Харкові і безуспішно намагалася закріпитися в місті. З загиблого почали «ліпити» героя, перейменували на його честь школу в його рідному місті Санкт-Петербурзі, про нього згадували місцевий губернатор і міністр, ба навіть вручили орден від Путіна — посмертно.

Ще не знаючи причини «зоряного» статусу цього командира, Остапенко ретельно знайшов в інтернеті й дослідив численні відеоматеріали про нього і натрапив на фотографію батька розвідника, який нібито теж «виконує обов’язок» у «відрядженні» (тобто найімовірніше, воює в Україні).

Меморіальна дошка на честь загиблого допомогла встановити його ім’я, далі в реєстрах знайшлися його автомобіль і навіть фото з ним за кермом, як і штрафи, які в Росії можна перевірити за допомогою кількох ресурсів. Для пошуку російських автомобілів за VIN-номером, наприклад, можна використовувати

https://onlinegibdd.ru чи https://avtocod.ru/.

У соцмережі «ВКонтакте» вдалося знайти сторінку брата загиблого. Злиті російські податкові бази даних підтвердили, що брат теж отримував дохід від Міністерства оборони РФ. Маючи номер брата й застосувавши сервіс Get Contact, журналіст подивився, як цього чоловіка підписують у своїх телефонних книжках інші люди, і таким чином знайшов місце його роботи — загадкову військову частину, розташовану в центрі Санкт-Петербургу. Її дані були в російському сервісі пошуку юридичних осіб. Рідкісну згадку про цю військову частину виявили на російському форумі колекціонерів нагород, і саме фотографії звідти допомогли співвіднести її з Головним розвідуправлінням Росії. Вищезгаданий витік податкової бази даних допоміг з’ясувати імена співробітників, яким вірогідно платив гроші цей таємний підрозділ ГРУ, та знайти максимум згадок про них у відкритому доступі — від популярних у Росії соцмереж і сервісу доставки їжі до публікацій в пресі. Виявилося, що серед них чимало фахівців, які надають психологічну допомогу пересічним громадянам, і саме до однієї з таких ГРУшниць-психологинь журналіст записався на відеоконсультацію, назвавшись зневіреним у так званій «спеціальній військовій операції» айтішником із Бєлгорода. Подальше розслідування довело, що вона та інші співробітники військової частини спеціалізуються на ІПСО.

А що ж батько загиблого, з якого почалося розслідування?

Журналіст продовжив пошуки, й на сайті однієї з російських електронних бібліотек натрапив на дисертацію автора з таким саме ПІБ, яка стосувалася психологічної зброї — ІПСО. Ще одна його стаття — про психологічну підготовку військовослужбовців в умовах стресу — знайшлася на сайті Міністерства оборони Росії. Там автор вказаний як викладач кафедри розвідки Вищої академії генерального штабу Росії, яка готує кадри для ГРУ.

Цікаво, що батько загиблого не тільки займається вивченням ІПСО, але й називає себе практикуючим «екстрасенсом» і «магом». Про це свідчили фотографії й відео, знайдені журналістом за допомогою сервісів розпізнавання облич й зворотного пошуку відео, зокрема, Betafaceapi.com, Cognitec.com та Invid-project.eu.

Жах у Ягідному

«Суспільне. Новини» розповідає, як кілька тижнів російські військові використовували мешканців села Ягідне на Чернігівщини як «живий щит», зігнавши понад 350 жителів у тісний підвал місцевої школи, облаштував над ними свій штаб, і оселившись у спорожнілих хатах навколо.

Журналісти «Суспільного» повідомляють, як через нелюдські умови утримання й задуху в підвалі померло десятеро літніх людей, а ще кількох мирних жителів росіяни розстріляли.

Фільм «Щоденник вцілілої» відтворює хронологію подій, засновуючись на записах з нотатнику однієї з бранок, яка ретельно документувала своє перебування в полоні, а також свідченнях жителів, написах, вишкрябаних на стінах підвалу, та інтерв’ю з правоохоронцями, які розслідують потенційні злочини в Ягідному. Крім того, одним з головних завдань журналісти визначили  ідентифікацію підрозділів російської армії і конкретних військовослужбовців, що могли бути причетними до злочинів проти цивільних. У таких розслідуваннях один з пріоритетів — це документи. У школі їх не знайшлося, окремі документи виявили в приватних оселях, де розквартирувалися окупанти. Прорив стався під час роботи в сусідньому Вишневому, де росіяни схоже організували катівню. Журналісти випадково знайшли там військову відомість зв’язку, датовану 6-м березня, яка допомогла визначити підрозділи, які найімовірніше отаборилися в цьому районі. У документах згадувалися, зокрема, дві мотострілецькі бригади, що схоже базувалися безпосередньо в Ягідному. Ці дані також підтвердила журналістам українська розвідка.

Ця знайдена відомість і свідчення потерпілих допомогли розпочати пошук 9 ймовірних воєнних злочинців, чиї дії могли призвести до смерті цивільних.

Свідки також запам’ятали ім’я одного солдата, яке випадково почули з розмов росіян. Журналісти почали шукати імена у відкритих джерелах, зокрема в соцмережах «ВКонтакте» і «Одноклассники», де й виявили інформацію про військового, якого згодом упізнали свідки. Він тримав усі особисті дані у відкритому доступі, тому журналісти подзвонили йому за вказаним у профілі номером. Цей солдат підтвердив журналістам факт свого перебування у Ягідному, хоча його версія подій суттєво відрізнялася від тієї, яку озвучують ягідчани й українські слідчі.

Щоб отримати додаткові докази перебування конкретних  військовослужбовців і підрозділів російських військ у Ягідному, автори матеріалу почали обдзвонювати з російського номера солдат зі згаданих в документах бригади. Аби розговорити військових, вони вигадали легенду про майора Леонтьєву, яка здійснює службову перевірку, й розпитували про перебування в Ягідному. Завдяки цьому деякі росіяни говорили відверто, не боячись відповідальності. Автори фільму вже передали знайдені документи, відео та аудіофайли українським слідчим.

Десант убивць

Журналісти Миколаївського центру журналістських розслідувань (NikCenter) у своєму матеріалі повідомили, що їм вдалося ідентифікувати російських військових,  які ймовірно можуть бути причетні до катувань і загибелі цивільних на Херсонщині.

Згідно з даними розслідування NikCenter, кровопролиття сталося в селі Правдиному Херсонської області, де під час руху російських колон на Миколаїв загинуло троє місцевих.

Зокрема, журналісти NikCenter розповідають, що цивільного чоловіка на мотоциклі розстріляли з танку, а згодом понад два місяці не дозволяли родичам забрати його тіло. NikCenter також описує, як окупанти розстріляли автівку з молодим подружжям і, за словами свідків, неодноразово переїжджали тіла військовою технікою; а в ніч з 11 на 12 квітня 2022 року було закатовано й убито охоронців місцевого сільськогосподарського підприємства; там же від вибуху загинула неповнолітня дівчина.

Звузити коло підозрюваних у скоєнні цих потенційних воєнних злочинів було досить складно. За словами журналістів NikCenter, у Правдиному росіяни поводилися дуже обережно — наприклад, під час пересування селом надівали балаклави, а після відступу не залишили по собі жодних шевронів чи документів. Вийти на слід підрозділу, який тримав позиції навколо села, журналістам вдалося завдяки свідченням українського тероборонівця, який постійно бачив позиції ворога. Він запам’ятав техніку, яку використовував противник. Ця інформація, а також дані з відкритих російських джерел, зокрема — зведень «воєнних кореспондентів», оголошень про розшуки зниклих у соцмережах і некрологів у пресі, а також супутникові знімки території та інтерв’ю з місцевими жителями допомогли журналістам NikCenter прийти до висновку, що на момент скоєння злочинів на цій території хазяйнував російських парашутно-десантний батальйон. Цю інформацію опосередковано підтвердили й некрологи російських військових, у деяких з яких місцем загибелі вказано саме район Правдиного.

Переклад та локалізація цього розділу посібника здійснені в партнерстві з Інститутом регіональної преси та за підтримки EU4 Independent Media.

Сем Дабберлі — керівний директор Лабораторії цифрових розслідувань Human Rights Watch. До того, як приєднатися до HRW, Сем очолював Лабораторію доказів Amnesty International, де проводив широкий спектр досліджень на основі відкритих джерел, зокрема для платформи «Сльозогінний газ: розслідування», яка отримала премію Webby у 2021 році. Сем – дійсний член Центру прав людини при Університеті Ессекса, був співробітником Центру цифрової журналістики Тоу Колумбійського університету. Він – співредактор книжки «Цифровий свідок: використання інформації з відкритих джерел для розслідування, документування й притягнення до відповідальності за порушення прав людини», опублікованої Oxford University Press 2020 року.

Башак Чалі — професорка міжнародного права в Школі Герті та співдиректорка Центру фундаментальних прав Школи. Вона експертка з міжнародного права та інститутів міжнародного права й політики у сфері прав людини. Авторка публікацій з теорії міжнародного права, зв’язок міжнародного права і внутрішнього права, стандарти розгляду в міжнародному праві, тлумачення закону про права людини, легітимність судів із прав людини та виконання рішень у справах про права людини. Вона очолює Європейську мережу імплементації та є співробітницею Центру прав людини Університету Ессекса. 2002 року вона стала експерткою Ради Європи з питань Європейської конвенції з прав людини. Має вагомий досвід із підготовки суддів і юристів по всій Європі у сфері захисту прав людини. 2003 року вона отримала ступінь доктора філософії з міжнародного права в Університеті Ессекса.

Рон Хавів — кінематографіст, номінований на премію «Еммі», нагороджений відзнаками фотожурналіст і співзасновник фотоагентства VII, яке займається документуванням конфліктів і боротьбою проти порушень прав людини в усьому світі. Він також –  співзасновник некомерційної організації VII Foundation, яка займається документальними проєктами й безкоштовно навчає візуальної журналістики.