Посібник журналіста з розслідування воєнних злочинів: Передмова лауреатки Нобелівської премії миру Надії Мурад

Я ніколи не здогадувалася, наскільки маленьким було моє село, доки не зрозуміла, що всіх нас може вмістити одне шкільне подвір’я.

Надворі було 15 серпня 2014 року, і впродовж двох тижнів ІДІЛівці хазяйнували на околицях нашого села Кочо. Вони дражнили й мучили нас. Нарешті вони рушили далі. Мою школу, колись осередок щастя й радості, було перетворено на зловісний загін, на кімнату очікування, на ще один крок до геноциду.

ІДІЛ вистачило години, щоб розстріляти 400 наших батьків, братів і синів.

Потім жінок і дітей зігнали в автобуси й продали в невимовний жах сексуального рабства. Травма від подій, що відбулися в нашому селі того дня, ніколи не покине нас. І хоча світ знав, що ІДІЛ захоплює величезні території в Іраку, нашу особисту трагедію ніхто не висвітлював.

У мирний час єзидки перебували на нижчих щаблях суспільства, але коли вирував конфлікт, ми стали невидимими. Та якби нас хтось шукав, він знайшов би підказки. У маніфесті ІДІЛ було чітко написано про бажання знищити єзидів шляхом убивств, примусового навернення в іслам та зґвалтувань. Крім того, бойовики відкрито продавали в соцмережах єзидських жінок і дівчат.

Чи змінилося б щось, якби якийсь журналіст розповів нашу історію раніше? Я не знаю відповіді на це запитання. Але я закликаю журналістів-розслідувачів шукати нас, шукати, прихованих і вразливих, раніше, ще до того, як почнуться звірства. Ви часто є нашою єдиною надією.

Можливо, ви знайдете нас у таборах для біженців або для внутрішньо переміщених осіб (ВПО). Можливо, ми ховаємося в руїнах, що лишилися від наших міст і сіл. Ми могли вижити, але втратили все. Наша єдина сила — це наші розповіді.

Я закликаю журналістів з’ясувати, чому не існує правової чи політичної системи, що захищала б таких, як ми, і дослідити докорінні причини наших проблем. Так, ІДІЛ хотів стерти єзидів із лиця землі. Але, можливо, важливіше питання полягає в тому, чому їм це майже вдалося.

Коли я втекла від своїх викрадачів в Іраку, то почала говорити. Я хотіла, щоб світ знав про систематичне сексуальне насильство, яке чинить ІДІЛ. Мій голос був єдиним знаряддям для того, щоб спробувати врятувати своїх подруг і родичок, які залишалися в полоні.

Надія Мурад, лауреатка Нобелівської премії миру й посол доброї волі УНЗ ООН, розповідає учасникам засідання Ради безпеки ООН про жінок, мир і безпеку. Зображення ООН. Автор: Evan Schneider

Я завжди буду вдячна журналістам, які приїхали в табори, щоб дати нам слово. Багато з них, як, наприклад, Дженна Краєскі, співавторка моїх мемуарів, були добрими, чуйними і знайшли час, щоб зрозуміти мене до того, як почати ставити запитання.

Однак я зустрічала багатьох інших журналістів, чий бездушний підхід до інтерв’ю з тими, хто вижив, нагадував сумнозвісну історію про британського журналіста в Конго 1964 року — інші чули, як він запитував утікачок від громадянської війни: «Кого тут зґвалтували і вона знає англійську?»

Мені також ставили вкрай особисті й інтимні запитання про мій досвід, але ніколи не запитували про мої потреби. Після таких розмов я почувалася не більш ніж ходячим заголовком. Товаром — знову. Саме тому згодом я виступила співзасновницею Кодексу Мурад, посібника про особливості й потреби тих, хто вижив, для слідчих і журналістів. Кодекс Мурад можна використовувати також під час інтерв’ю з постраждалими від сексуального насильства.

Як людину, яка пережила під час конфлікту сексуальне насильство й геноцид, мене запитують про те, чого ми хочемо.

Я завжди даю одну відповідь — справедливості.

Звісно ж, справедливість буває різна. Проте переважно ми хочемо, щоб наші кривдники понесли відповідальність за свої злочини. Ми маємо знати, що злочини не залишаться безкарними. Що чоловіки, які утримували нас і знущалися з нас найогиднішими способами, уже ніколи не загрожуватимуть нам або будь-якій іншій жінці.

Хоча праця журналістів-розслідувачів важлива для того, щоб відкрити світові очі на звірства, ваші матеріали також можуть бути критичною складовою процесу документування. Докази, які ви знайдете, можна використати для доведення факту скоєння воєнних злочинів чи геноциду проти якоїсь групи. Це особливо важливо, коли йдеться про сексуальне насильство, бо воно — чи не найпоширеніша зброя війни, але її роль надто часто ігнорують або применшують.

Як світова спільнота ми не можемо дозволити людям, які скоюють такі злочини, залишатися непокараними. Збір доказів і притягнення винних до відповідальності допомагає зробити світ безпечнішим.

Тисячі доказів зібрали в Іраку журналісти та слідча група ООН із притягнення до відповідальності за злочини, вчинені ДАІШ/ІДІЛ (UNITAD). Ці докази доводять, що тисячі єзидських жінок і дівчат стали жертвами торгівлі та зґвалтувань. Докази з масових поховань підтверджують, що тисячі чоловіків-єзидів були замордовані. Але до кримінальної відповідальності притягнуто лише трьох осіб.

Ми, ті, хто вижив, знаємо, що журналісти рухаються далі. Завжди є інша криза, яку необхідно висвітлювати. Нові розбиті серця та страждання, про які треба розповісти. Однак я вважаю, що доцільно відстежувати тему й після завершення «гарячого» конфлікту, щоб побачити, що станеться чи — як у нашому й у багатьох інших випадках воєнних злочинів — не станеться далі.

Робота журналістів-розслідувачів у зонах бойових дій справді здатна змінити ситуацію, і цей посібник — життєво важливе знаряддя для тих медійників, які беруться висвітлювати наші історії.

Надія Мурад — правозахисниця, співлауреатка Нобелівської премії миру 2018 року. Вона є провіднною захисницею жертв геноциду та сексуального насильства. Її мемуари-бестселери New York Times «Остання дівчина: моя історія полону та моя боротьба з Ісламською державою» — це жахлива розповідь про геноцид проти етно-релігійної меншини єзидів в Іраку та ув’язнення Надії т. зв. Ісламськаою державою (ІДІЛ). Як член Консультативної ради з ґендерних питань Франції Надя виступала за те, щоб країни-члени G7 ухвалили законодавство, яке захищає та підтримує права жінок. Надія працювала з Місією Німеччини в ООН, щоб ухвалити Резолюцію 2467 Ради Безпеки ООН, яка розширює зобов’язання ООН щодо припинення сексуального насильства під час конфлікту. Надя також була рушійною силою розробки та ухвалення Резолюції Ради Безпеки ООН 2379, якою було створено Слідчу групу ООН для сприяння притягненню до відповідальності за злочини, вчинені ДАІШ/ІДІЛ (ЮНІТАД).