Посібник GIJN з розслідування іноземного лобіювання

Коли Адольф Гітлер прийшов до влади в Німеччині в 1933 році, він найняв провідного американського фахівця зі зв’язків із громадськістю Айві Лі, щоб той допоміг нацистам сформувати більш привабливий образ режиму на міжнародній арені. Лі рекомендував організовувати зустрічі з дипломатами та забезпечити позитивне висвітлення Німеччини та Гітлера в американських ЗМІ — дії, які ми сьогодні називаємо лобіюванням.

Міністр пропаганди Гітлера Йозеф Геббельс послухався порад Лі. У результаті Конгрес розпочав розслідування діяльності Лі. Згодом, 1938 року, президент Рузвельт підписав Закон про реєстрацію іноземних агентів, який встановлює правила для іноземних лобістів.

Американський досвід — не виняток. Країни по всьому світу — від Австралії до держав Латинської Америки — ухвалили власні нормативні акти для контролю над іноземним впливом.

Десятиліття правозастосування перетворили ці закони на великий масив даних, який журналісти по всьому світу можуть використовувати для створення переконливих матеріалів про те, як країни та компанії прагнуть впливати за кордоном.

Ось кілька історій про лобіювання, опублікованих у 2024 році та на початку 2025 року:

• Журналісти OCCRP задокументували сумнівні дії британських політиків, які, ймовірно, опинилися під впливом лобістів, що діяли на користь Північного Кіпру — невизнаної більшістю держав території. Деякі депутати на запити журналістів про їхню зацікавленість не відповіли, один згодом вибачився за те, що не задекларував свій інтерес, друга заявила, що не знала про цю вимогу, а третій стверджував, що «задекларував свій інтерес», але його не зафіксували через канцелярську помилку.
• Двоє німецьких політиків постали перед судом за звинуваченням у корупції через «ікорну дипломатію» Азербайджану — спробу країни вплинути на європейську політику. Обидва колишні депутати заперечують факти отримання хабарів.
• Політичні консультанти, пов’язані з першою адміністрацією Трампа, уклали угоди про припинення кримінального переслідування за таємне лобіювання на користь Катару. Фігуранти розслідування на запити журналістів не відповіли.
• Сенатор США пішов у відставку після того, як суд визнав його винним у роботі на уряд Єгипту, продовжуючи при цьому заявляти про свою невинність.

Журналістам доступні безкоштовні онлайн-інструменти, які допомагають розслідувати іноземне лобіювання по всьому світу. У США є великі масиви документів і даних, причому інші країни також надають цінні матеріали. Незважаючи на наявні обмеження, за допомогою цих документів можна розкривати історії, незалежно від того, де ви перебуваєте. У цьому посібнику ви познайомитеся з основами такої роботи.

За даними некомерційного аналітичного центру OpenSecrets, за останнє десятиліття іноземні уряди та закордонні політики витратили лише у США понад 5 мільярдів доларів на політичний вплив. У цю суму входять витрати понад 180 країн, серед яких лідирують Китай, Саудівська Аравія, Росія, Ліберія, Канада та Німеччина.

Що таке лобіювання?

Щоб відстежувати лобіювання, насамперед потрібно зрозуміти, що це таке. Пряме лобіювання — це коли хтось пише, дзвонить або зустрічається з державними чиновниками на всіх рівнях з метою вплинути на політику. Це може передбачати надання даних, результатів досліджень або свідоцтв для впливу на конкретне рішення.

Проте, щоб посилити свій вплив, лобісти використовують і опосередковані методи. Вони передбачають низове лобіювання, спрямоване на формування громадської думки, а також тиск на законодавців і державних чиновників. Сюди ж відносять такі прийоми, як оплата послуг PR-агентства з розміщення сприятливих публікацій у ЗМІ, — наприклад, коли журнал Vogue опублікував матеріал про Асму аль-Асад, дружину сирійського диктатора, вихваляючи її щедрість і зовнішність, — лише за місяць до початку громадянської війни в Сирії й усіх її жахів.

Іноземні уряди можуть також намагатися впливати за допомогою великих пожертв університетам для створення програм, які представлятимуть їхню країну у вигідному світлі, або за допомогою інформаційних кампаній у соціальних мережах — Facebook, YouTube та Instagram. Певною мірою це можна відстежувати у мережі.

Є й інші форми лобіювання. Наприклад, працевлаштування родичів чиновника або обіцянка йому посади після виходу у відставку — практика, відома як «обертові двері». Одне дослідження показало, що з 2000 по 2002 рік близько 90 колишніх членів Конгресу США почали лобіювати інтереси іноземних урядів.

Іноземне лобіювання може відбуватися на будь-якому рівні та в будь-якій гілці влади. Це може бути високопосадовець або маловідоме відомство — наприклад, міністерство туризму. Це може бути лідер опозиції, який домагається політичної підтримки у США. Серед тих, хто останнім часом наймав американських лобістів, британський націоналіст Найджел Фарадж і Дума Боко — випускник Гарварда та лідер опозиції, який згодом став президентом Ботсвани за підтримки США.

Це також може бути телерадіомовна компанія, підконтрольна іноземному уряду, або приватна компанія, яка просуває інтереси тієї чи іншої держави.

Також важливо розуміти, хто може стати лобістом. Це не виняткова професія, яка потребує ліцензії чи наукового ступеня. Лобістами можуть бути юристи, колишні законодавці, помічники, колишні журналісти або фахівці зі зв’язків з громадськістю, наприклад, Лі, який допомагав Гітлеру.

Не всі країни зобов’язують лобістів публічно заявляти про свою роботу на користь іноземних урядів. Навіть там, де такі закони ухвалено, лобісти можуть не декларувати свою діяльність публічно. Це стосується і колишнього конгресмена з Флориди, якого минулого року звинуватили у роботі незареєстрованним агентом громадянина Венесуели.

Відправна точка

Основа розслідування іноземного лобіювання — обов’язкові у низці країн реєстри та звіти.

Реєстри, що містять ці документи, як правило, доступні для пошуку за ім’ям політика, темою та ім’ям / назвою компанії-лобіста.

Лобіювання у США

У США великий обсяг матеріалів доступний онлайн, і його легко знайти — якщо знати, з яких документів розпочати.

Регуляторні документи зберігаються у Міністерстві юстиції США. Щорічно відповідно до Акту про реєстрацію іноземних агентів (Foreign Agents Registration Act — FARA) реєструються близько 500 лобістів, що представляють приблизно 750 іноземних урядів, зарубіжних політиків та пов’язаних із ними структур.

Серед іншого можна з’ясувати, хто займається лобіюванням на користь тієї чи іншої країни. Журналісти можуть вивчити заплановані витрати та цілі лобістської кампанії — а це може стати інформаційним приводом. Може з’ясуватися, що й сам найнятий лобіст — скандальна постать.

Головна відправна точка — документ під назвою «Додатки A та B» (Exhibits A & B). Саме тут журналісти можуть з’ясувати, якого лобіста найняв конкретний іноземний уряд. Для цього потрібно перейти до розділу Browse Filings, вибрати Search By Field, потім Document Type і вказати Exhibits A&B, після чого — вибрати країну.

Зображення: знімок екрану, веб-сторінка Акту реєстрації іноземних агентів (FARA) на сайті Міністерства юстиції США.

Тут можна знайти відомості про найняту фірму, її адресу, суму контракту та фактично виплачені кошти, замовника й обсяг робіт. Встановивши лобіста, що працює в інтересах тієї чи іншої країни, слід вивчити й інші подані документи — реєстрацію, коротку форму та інші. Кожен із них має свою цінність. Зверніть увагу: заявники часом розкривають інформацію в несподіваних місцях.

Лобістська повістка може бути цілком невинною. Наприклад, багато країн — Швейцарія, Японія, Велика Британія та Багами — займаються просуванням туризму.

Проте часом документи виявляються дуже промовистими. Наприклад, у 2021 році на тлі падіння афганського уряду на послуги лобістів витратили сотні тисяч доларів — зокрема, колишні афганські дипломати та їхні сім’ї, які шукали захисту в США.

Низка урядів — від Катару до Маршаллових островів — лобіює військові питання.

Американський репозиторій містить також відомості про лобістів, які раніше працювали на користь того чи іншого іноземного уряду, контракти яких вже закінчилися (категорія «завершені»). Вони можуть бути цінними для історичних розслідувань.

У базі можна знайти й документи епохи холодної війни: лобістів урядів Югославії та Угорщини, різних відомств Радянського Союзу та його державних підприємств.

Рон Ніксон, який нині обіймає керівну посаду редактора в Associated Press, вивчав ці документи для своєї книги «Продаючи апартеїд: глобальна пропагандистська війна Південної Африки». У ній автор розповідає, як режим апартеїду витрачав щорічно 100 мільйонів доларів США на формування свого образу в світі.

А нові матеріали у реєстрі — готовий привід для оперативного ексклюзиву.

Докладніше про американські бази даних

У США деталі контрактів та імена лобістів конкретних країн можна знайти у документах «Додатки A та B», однак є й інші документи FARA, які доповнюють цю картину. Їх можна вибрати у випадаючому меню Document Type:

• Реєстраційні матеріали містять дані про клієнтів лобіста, фінансову інформацію, відомості про участь у передвиборчих кампаніях та співпрацю з PR-агентствами.
• Короткі форми розкривають імена тих, хто займається лобіюванням на користь іноземного клієнта. Ці імена дозволяють перевірити біографії співробітників на сайті лобістської фірми та в їхніх профілях у LinkedIn. Пошук у цьому розділі недоступний.
• Додаток C містить дані про замовника — установчі документи та цілі організації.
• Додаток D містить перелік донорів іноземної організації.
• Інформаційні матеріали — це повідомлення, надіслані лобістом від імені клієнта, — запрошення на культурні заходи, рекламні розсилки тощо.

Інформаційні матеріали можуть виявитися справжньою скарбницею інформації. Вони показують, які повідомлення лобіст поширює на користь клієнта: це може бути запрошення на концерт вірменської культури або розсилки від імені Туреччини, які пропагують тісніші стосунки з європейськими країнами.

Але журналісти можуть використовувати ці документи інакше — навіть коли матеріал не пов’язаний із лобіюванням безпосередньо. Тут можна знайти публікації зі ЗМІ, які інакше довелося б купувати, або докладні доповіді з різних тем — від вирубування тропічних лісів до дискусій про штучний інтелект.

Звітність подають не всі

Експерти вважають, що ключова проблема американської системи FARA полягає у тому, що окремі лобістські кампанії залишаються незафіксованими. Іноді про порушення стає відомо лише завдяки судовим процесам.

Так, у 2017 році США зобов’язали російський державний телеканал RT, раніше відомий під назвою Russia Today, зареєструватися як іноземний агент. Споріднена RT російська радіостанція Sputnik оскаржила такий обов’язок у федеральному суді, але через два роки програла справу.

Останні справи щодо FARA та пресрелізи щодо них можна знайти на сайті Міністерства юстиції. Ці дані регулярно оновлюються.

Міністерство юстиції також видає листи-роз’яснення щодо обов’язку конкретної особи реєструватися відповідно до FARA. Останні з них датуються 2022 роком. Один із них стосувався лобістів, які представляли нігерійського опозиційного кандидата.

Коли в січні 2025 року президент Трамп повернувся до Білого дому, одним із перших кроків його адміністрації стало запровадження обмежень щодо кримінального переслідування за нерозкрите іноземне лобіювання та неналежне оформлення документів.

У лютому 2025 року генеральний прокурор США Пем Бонді видала меморандум, що обмежує правозастосування у сфері іноземного лобіювання. Меморандум наказував «скорочувати» кількість кримінальних справ за FARA, обмежуючись випадками «традиційного шпигунства». Було ліквідовано Цільову групу з іноземного впливу, створену після виборів 2016 року для боротьби з дезінформацією в інтернеті та іноземним втручанням у американські вибори.

Міністерство юстиції заявило, що замість кримінальних переслідувань має намір обмежитися цивільними заходами, а також випуском нормативних актів і рекомендацій. Бонді пояснила це зрушення необхідністю «вивільнити ресурси» для більш невідкладних завдань та «усунути ризики» зловживань із боку прокурорів.

З вересня 2024 року Міністерство юстиції не оголосило жодної нової справи за FARA. Проте у 2024 році судові справи розкрили, ймовірно, незаконні лобістські та агентурні кампанії Китаю, Росії, Азербайджану, Південної Кореї, Єгипту та низки інших країн.

Експерти зазначають, що досі неясно, як саме меморандум Бонді вплине на розслідування незаконного лобіювання. Читайте їхній аналіз тут, тут і тут.

Паралельно адміністрація запропонувала поправки до регуляторних норм, які, згідно з оцінкою однієї з юридичних фірм, «розширять коло структур, які зобов’язані звітувати: транснаціональні корпорації, «дочки» іноземних компаній, НУО на закордонні гроші, PR- та лобістські агенції».

База даних лобіювання Сенату США

Для повноцінного відстеження усієї лобістської активності державних структур журналістам слід застосовувати двосторонній підхід: вивчати як матеріали FARA, так і документи про внутрішнє лобіювання, які вимагає Закон про розкриття інформації щодо лобіювання (Lobbying Disclosure Act — LDA). Ці документи доступні на сайті Сенату США та на платформі OpenSecrets.

Сторінка пошуку іноземних організацій в контексті розкриття інформації про лобіювання в Сенаті США. Зображення: Знімок екрану, Сенат США

Тут можна знайти структури, афілійовані з іноземними урядами. Нафтова компанія Citgo Petroleum довгі роки частково контролювалася урядом Венесуели та подавала документи про реєстрацію згідно з FARA. Однак для повної картини її лобістської діяльності слід вивчити матеріали її американської дочірньої структури, що розкрила набагато більше відомостей у документах Сенату.

Відстеження лобіювання некомерційних організацій США

У багатьох країнах НУО та іноземних лобістів із середовища чинних чи колишніх політиків підозрюють у тому, що вони прикриваються статусом некомерційної організації, щоб уникнути реєстрації як іноземні агенти.

Наприклад, у 2020 році Міністерство юстиції США вимагало від некомерційної організації National Wildlife Federation зареєструватися як іноземний агент. Причиною цього став грант у розмірі 6 мільйонів доларів США від Норвезького агентства з розвитку (державної структури) на боротьбу з вирубуванням лісів в Індонезії та Південній Америці.

Десять років тому The New York Times вивчила документи про іноземний вплив у некомерційному секторі та виявила, що Інститут Брукінгса — відомий аналітичний центр — отримав від Катару пожертвування на мільйони доларів. Виникло питання: чи не є подібне фінансування спробою вплинути на американську політику? Президент інституту, колишній військовий генерал, подав у відставку. Міністерство юстиції вирішило не висувати йому звинувачень. Сам президент заперечував, що діяв як агент катарського уряду.

За американським законодавством, благодійна організація може втратити статус НУО, «якщо істотна частина її діяльності спрямована на спроби впливати на законодавство (лобіювання)», — згідно з позицією Податкового управління США (Internal Revenue Service — IRS), яке контролює некомерційний сектор. Це стосується також організацій, які фінансуються іноземними урядами.

Є кілька способів з’ясувати, чи не фінансують іноземні уряди НУО з лобістською метою.

Перший — перевірка податкових декларацій. Вони називаються формою 990 й мають містити перелік великих донорів. Друге — вивчення сайту організації та її публічних заяв: чи проводяться зустрічі з іноземними чиновниками? Чи є підтримка з боку зарубіжних державних структур?

Одне застереження: у США низка НУО має право займатися лобіюванням, якщо вони зареєстровані як організації за статтею 501(c)(4). Це відрізняє їх від більшості НУО, зареєстрованих за статтею 501(с)(3). Перші можуть лобіювати без обмежень, другі — лише в межах, визначених законом.

Приклад: Коаліція з інновацій у сфері забезпечення готовності до епідемій (Coalition for Epidemic Preparedness Innovations — CEPI), що базується в Норвегії та займається розробкою вакцин проти інфекційних хвороб. Серед її спонсорів — Фонд Білла та Мелінди Гейтс та інші приватні джерела. Однак її фінансують і уряди — Індія, Норвегія та понад два десятки інших країн. Це організація типу 501(c)(4), яка лобіює в США питання вакцинації. Її американський підрозділ не реєструється за FARA, а подає документи до Сенату — як і багато комерційних структур. Саме тому так важливо не обмежуватися перевіркою лише FARA.

Експерти давно звертають увагу на те, що критерії розподілу матеріалів між Сенатом і Міністерством юстиції є вкрай розмитими. Чиновники нерідко діють за ситуацією, орієнтуючись на організаційну структуру, характер лобіювання та джерела фінансування. Кордони розмиті, тому журналістам не варто обмежуватися одним джерелом.

Лобіювання в Європейському союзі

У Європі також існують аналогічні бази даних, проте обсяг і склад відомостей у них різняться. До того ж, інформації про лобіювання з боку іноземних урядів значно менше.

Проте в ЄС є низка доступних журналістам баз даних, пов’язаних із лобіюванням.

Реєстр прозорості ЄС містить понад 12 000 зареєстрованих організацій, асоціацій, об’єднань та фізичних осіб, зацікавлених у впливі на політику ЄС. До нього входять як іноземні, і європейські лобісти. Реєстр залишається добровільним, а санкції за порушення мінімальні, тому журналістам слід постійно ставити собі питання: яких даних у ньому немає?

Зображення: Веб-сторінка Реєстру прозорості ЄС

НУО Corporate Europe Observatory (CEO), яка допомагає журналістам та громадянському суспільству стежити за лобіюванням у ЄС, адмініструє платформу LobbyFacts.eu. Вона бере дані з офіційного реєстру та представляє їх у зручному для пошуку форматі з фільтрацією за країною, темою та назвою. НУО також пов’язує в базі кілька записів одного заявника, які у вихідному реєстрі не поєднані. База містить дані з 2012 року та оновлюється щодня. Однак через зміну формату реєстру в ній відсутні окремі місяці — під час розслідування обов’язково перевіряйте й оригінальну базу.

Французький журналіст Емманюель Піко також рекомендує перевіряти сайт Європейської Комісії «Have Your Say» — розділ для обговорення ініціатив ЄС. Уряди можуть висловлювати свої позиції щодо пропозицій, і це допомагає виявляти лобіювання з боку європейських держав.

Європейська Комісія також веде базу даних зустрічей своїх членів із представниками груп інтересів. Усі члени ЄК, їхні найближчі радники та генеральні директори можуть зустрічатися «тільки з представниками інтересів із Реєстру прозорості та зобов’язані публікувати інформацію про такі зустрічі». Дані доступні для завантаження у вигляді таблиць. Пошук можливий за ім’ям чиновника, за датою, за місцем, за темою зустрічі та за (особливим) представником інтересів.

Проте дані розпливчасті, попереджає ресурс LobbyFacts.eu: «Розслідування показали, що частина лобістських зустрічей відбувається, але інформацію про них не публікують; деякі зустрічі дублюються у базі, якщо на них були присутні й комісар, і співробітник його кабінету. І, зрозуміло, ці дані — лише верхівка айсберга, що охоплює зустрічі лише близько 1500 чиновників із понад 30 000 співробітників Комісії».

Зображення: скріншот, сторінка пошуку на сайті LobbyFacts.eu

Зображення: Сторінка пошуку лобістів у ЄС, Transparency International

Організація Transparency International створила зручну платформу Integrity Watch EU (зараз у процесі оновлення — примітка редактора), яка дозволяє шукати декларації депутатів Європарламенту про контакти з групами інтересів та опубліковану інформацію про зустрічі. Тут можна знайти відомості про зустрічі комісарів та інших співробітників ЄС, які зобов’язані їх фіксувати. Платформа також містить національні версії для низки країн: Латвії, Франції, Греції, Великої Британії, Німеччини, Литви, Словенії та Румунії.

Сторінка пошуку лобістів Transparency International, німецькою

Якщо журналіст вивчає конкретну галузь, можна з’ясувати, хто з депутатів висловлюється на цю тему в Європарламенті та його комітетах — і, можливо, перевірити, чи немає прихованого інтересу.

Corporate Europe Observatory також публікує доповіді про лобістську діяльність у Європі, зокрема про зусилля найбільших технологічних компаній щодо пом’якшення регулювання штучного інтелекту та про кампанію американського аналітичного центру за зниження європейських податків.

Лобіювання всередині європейських країн

У Європі картина значно відрізняється від країни до країни.

Transparency International високо оцінює бази даних про лобіювання в Ірландії, Німеччині та Франції за широке визначення поняття та обов’язкові вимоги до звітності. У базах кожної з цих країн зареєстровано тисячі матеріалів.

При цьому Transparency International ставить під сумнів ефективність цих правил в інших країнах ЄС, хоча норми про лобіювання ухвалені більш ніж у половині держав союзу.

«На папері ситуація в ЄС виглядає обнадійливою. Однак на практиці більшість розглянутих механізмів не може убезпечити державні органи від неправомірного впливу», — наголошує Transparency International.

Показовими є цифри: лідирують Франція — там понад 6000 зареєстрованих лобістських організацій, і Німеччина — понад 3000.

Проте ці показники охоплюють не лише іноземних лобістів, а й інші організації. Так, в Ірландії зареєстровано близько 2700 лобістів. Країна заслужила визнання завдяки всеосяжному регулюванню у цій сфері. Проте іноземних заявників серед них менше ніж 190. І майже всі вони — це компанії, торгові асоціації та благодійні організації, але не іноземні уряди.

У багатьох країнах — Італії, Нідерландах, Естонії — подання документів не є обов’язковим.

Матриця розкриття інформації про лобіювання в ЄС, за країнами та визначеннями. Зображення: знімок екрану, Transparency International

У результаті кількість поданих із цих країн матеріалів у реєстрах невелика.

«У багатьох випадках реєстрація є добровільною. Це серйозна проблема міжнародного масштабу», — заявила GIJN Ганна Массолья, колишня редакторка відділу розслідувань OpenSecrets, а нині журналістка-розслідувачка в Influence Brief.

У низці інших європейських країн вимог щодо розкриття інформації про іноземне лобіювання зовсім немає.

У Великій Британії існує доступна для пошуку база даних лобістської діяльності, проте за оцінками Transparency International вона охоплює менше 1% від загальної активності. У британському законодавстві про лобіювання є серйозні прогалини — зокрема, реєструватися не обов’язково, якщо лобіст представляє лише іноземних клієнтів.

Британська система нагляду за лобіюванням теж викликає серйозні нарікання.

«Якщо ви британський лобіст із оборотом менше 90 000 фунтів стерлінгів, реєстрація вам не потрібна, — писав журналіст-розслідувач Пітер Гейган. — До того ж іноземні компанії звільнені від ПДВ, а отже, іноземні лобістські агенції можуть працювати у Великій Британії практично безконтрольно». Висловлюючи своє розчарування, він навіть висловився за скасування всього британського законодавства про нагляд як безнадійно неефективного.

Незважаючи на критику, журналістам все ж таки вдається розкривати історії про корпоративне лобіювання в країні.

Коли OCCRP розслідував вплив Північного Кіпру, частину інформації репортер відшукав у лобістських документах. Однак ключові відомості знайшлися у деклараціях британських парламентаріїв про поїздки, організовані групою, яка лобіює міжнародне визнання Північного Кіпру. Причетні депутати заперечували вплив цієї групи.

«Обертові двері» у державному управлінні

Державні чиновники можуть переходити в приватний сектор — у компанії чи до лобістів, а інколи повертатися до системи державного управління. Цей механізм отримав назву «обертові двері» (revolving door). У низці країн між такими переходами обов’язкова пауза на певний термін.

OpenSecrets веде базу даних американських чиновників, які працевлаштувалися в комерційних структурах, а також відстежує лобіювання та передвиборчі внески.

У Європі організації Spinwatch, Lobbywatch, GMWatch, Red Star Research і Corporate Watch спільно створили базу даних про обертові двері між політикою і лобістською діяльністю.

Чудовий інструмент для відстеження колишніх державних чиновників, які перейшли до приватного сектору, — LinkedIn.

Непряме лобіювання

Університети та побоювання з приводу іноземного впливу

Є ще одна тактика, яку багато хто вважає лобіюванням, — пожертвування університетам від іноземних структур.

У США такі відомості зберігаються у Міністерстві освіти у вигляді даних про іноземні подарунки та контракти відповідно до розділу 117 (Section 117 Foreign Gift and Contract Data). Звіти про пожертвування понад 250 000 доларів на рік оновлюються у вигляді таблиць двічі на рік на цьому сайті. За останніми даними, протягом кількох років загальна сума перевищила 50 мільярдів доларів — понад 100 000 контрактів і пожертв від десятків країн, від Еквадору до Казахстану.

Мабуть, найбільш показовим є приклад Інститутів Конфуція, створених Китаєм для просування своєї культури. Лише в США зафіксовано понад 100 пожертвувань. Однак у 2018 році Конгрес перейнявся тим, що Китай використовує ці програми для неправомірного впливу і вжив заходів щодо їхнього скорочення. Сьогодні їх майже не залишилося.

Сьогодні друга адміністрація Трампа вимагає від найбільших американських університетів звітувати про іноземне фінансування. Представники Каліфорнійського університету в Берклі та Гарвардського університету заявили про дотримання всіх вимог закону, а представник Пенсільванського університету на запит The New York Times не відповів.

Іноземний вплив через соціальні мережі

З часів, коли Лі допомагав нацистам, світ кардинально змінився, і проблема іноземної пропаганди набула нового виміру. Відстежувати її в соціальних мережах стало значно складніше. Дослідники, зокрема з Оксфордського університету, документують зростання активності іноземних урядів на соціальних платформах, зокрема операції із дискредитації опонентів.

Великі соціальні мережі зробили нещодавно опубліковану рекламу доступною для пошуку. Пошукові результати можна фільтрувати за типом платного контенту: політика, громадські теми, вибори. Незважаючи на обмеження, ці інструменти дозволяють отримати уявлення про те, що відбувається.

Наприклад, рекламу на Facebook та Instagram можна шукати у бібліотеці реклами Meta. Google запровадив аналогічний інструмент для YouTube. Свій реєстр мають також платформи Twitter / X і TikTok.

Журналісти також можуть застосовувати методи розвідки на основі відкритих джерел (OSINT), щоб знайти фотографії та публікації в соціальних мережах, що свідчать про зустрічі лобістів із державними чиновниками. GIJN пропонує безліч навчальних посібників та порад з OSINT-розслідувань.

Використання законів про свободу інформації

Запити відповідно до національних законів про доступ до інформації також можуть принести плоди.

Подумайте: куди могли направити листи іноземні уряди чи їхні лобісти з метою впливу на чиновників чи політику? Можливо, у якесь відомство чи міністерство — у зв’язку з законом або нормативним актом, що ті розробляють.

У багатьох країнах іноземні громадяни можуть подавати запити.

Докладніше — у Посібнику GIJN про застосування законів про свободу доступу інформації.

Якщо документів немає

Навіть за браку інформації у відкритих джерелах залишаються можливості для розслідування іноземного впливу.

Багато найважливіших методів вивчення іноземного лобіювання не мають жодного стосунку до документів.

Журналісту потрібно розуміти, чого домагаються іноземні уряди, і хто їм для цього потрібен. Для розслідування це найголовніше. Польова робота передбачає знання залучених чиновників і розуміння ключових проблем. У багатьох країнах, як ми вже зазначали, офіційних документів немає зовсім. Тому все вирішують контакти та вміння ставити питання: потрібно спілкуватися зі співробітниками посольств, експертами з конкретних країн серед дипломатів, з науковцями та НУО, а також із колишніми державними службовцями.

Кен Сільверстайн, який писав для журналу Harper’s, представився бізнесменом з енергетичного сектору Туркменістану і шукав американських лобістів для просування інтересів цієї країни, яка вважається одним із найавторитарніших режимів світу. Він знайшов дві фірми, готові взятися за це, і згодом описав свій досвід у книзі «Туркменіскам: як вашингтонські лобісти воювали за право представляти сталіністську диктатуру».

Аналогічний матеріал підготував кілька десятиліть тому журнал Spy, який нині припинив існування: його репортер вдавав людину, що розшукує американського лобіста для відомого німецького неонациста.

Темі іноземного лобіювання присвячена низка книг, які допоможуть журналістам глибше розібратися в питанні, — зокрема нова книга Кейсі Мішеля, директора програми боротьби з клептократією в Human Rights Foundation: «Іноземні агенти: як американські лобісти й законодавці загрожують демократії в усьому світі».

Реєстри лобістів у різних країнах

Станом на березень 2025 року реєстри лобіювання у країнах Африки були відсутні. Нижче наведено країни, в яких є бодай якісь реєстри:

Латинська Америка

Чилі

• Портал InfoLobby, розроблений та адміністрований Радою Чилі з прозорості, містить інформацію про зустрічі, поїздки, пожертвування, лобістів, представників груп інтересів, державних чиновників та державних організацій.

Мексика

• Реєстр лобістів Мексики містить детальну інформацію про лобістів, зареєстрованих відповідно до Загального закону про прозорість (General Transparency Law). У реєстрі містяться такі дані: ім’я лобіста, інтереси, галузева приналежність, законодавчі комітети, з якими ведеться робота. Реєстр також містить правову базу, реєстраційні дані та відповідні документи. Можна використовувати реєстр лобістів Палати депутатів і реєстр лобістів Сенату.

Європа

Франція

• Відповідно до законодавства 2017 року Франція створила публічний реєстр лобістів. Реєстрація є обов’язковою для всіх лобістських організацій, за винятком державних структур і релігійних організацій. Ця вимога поширюється також на іноземні організації та фізичних осіб, які отримують винагороду за представлення інтересів і здійснюють відповідну діяльність.

Нідерланди

• Реєстр Парламенту Нідерландів налічує трохи менше 70 лобістів: тут «парасолькові» організації можуть добровільно зареєструватися та отримати перепустку до будівлі парламенту.

Польща

• За даними Transparency International, польське визначення лобіювання включає лише приватних консультантів, а отже, офіційно впливають на державні рішення в країні з населенням 37 мільйонів осіб лише 19 фізичних осіб.

Фінляндія

• Фінський реєстр прозорості почав діяти на початку 2024 року. Фінляндія стала першою скандинавською країною, яка законодавчо запровадила реєстр прозорості для лобістів. Організації, що займаються лобіюванням, зобов’язані зареєструватися та щопівроку подавати звіт про свою діяльність, який потім публікують у відкритому доступі. Лобіювання визначають як «довгострокову та систематичну» діяльність. Дрібні лобістські акції, звичайні контакти з держорганами та консультації державних структур реєстрації не вимагають.

Кіпр

• На Кіпрі є реєстр, який налічує нині лише 77 записів.

Греція

• У 2021 році в Греції ухвалили новий закон про лобіювання і створили доступний для пошуку реєстр — але тільки грецькою мовою. Пошук можливий за компанією чи галуззю. Станом на травень 2025 року в реєстрі вкрай мало інформації: у ньому лише 39 компаній.

Австрія

• В Австрії є реєстр лобістів та представників інтересів.

Велика Британія

• Схема реєстрації іноземного впливу (Foreign Influence Registration Scheme — FIRS ) набула чинності 1 липня 2025 року.
• База даних Powerbase також містить інформацію про лобістів і колишніх державних чиновників, які скористалися механізмом обертових дверей.

Решта світу

Австралія

• Реєстр доступний за посиланням і містить близько 400 матеріалів про іноземне лобіювання, зокрема, державні структури з Об’єднаних Арабських Еміратів, Нової Зеландії, Китаю та країн Європи.

Від редакції: дослідження реєстрів лобіювання в Європі — Емілі О’Салліван. Матеріали та редагування — ​​Андреа Арзаба, Амель Гані та Тобі Макінтош. 

Юридична перевірка — Центр міжнародного правосуддя імені Сайруса Р. Венса.

Ендрю Лерен — директор редакції Центру колаборативної розслідувальної журналістики (The Center for Collaborative Investigative Journalism – CCIJ) та директор відділу розслідувань у Школі журналістики Міського університету Нью-Йорка (CUNY). Колишній журналіст-розслідувач The New York Times і NBC News. Захоплений глибокими розслідуваннями та журналістикою даних, які розкривають корупцію, несправедливість та системні збої. За останні двадцять років брав участь у резонансних розслідуваннях, що вплинули на державну політику та притягли корпорації до відповідальності. Здобув міжнародне визнання: лауреат премій Пулітцера, Пібоді, Еммі, а також численних нагород IRE, Murrow та Loeb.

Ніколія Апостолу — директорка Ресурсного центру GIJN. До цього вона готувала матеріали та документальні фільми про Грецію, Кіпр та Туреччину для понад 100 ЗМІ: BBC, Associated Press, AJ+, The New York Times, The New Humanitarian, PBS, USA Today, Deutsche Welle, Al-Jazeera. Стипендіатка Dart та Fulbright. Викладала журналістику в Афінському університеті та Пантеонському університеті. Ступінь магістра з цифрових медіа здобула у Вищій школі журналістики Колумбійського університету, а бакалавра — у Пантеонському університеті в Афінах.

Емілі О’Салліван досліджувала реєстри лобістів у Європі. Амель Гані та Тобі Макінтош надали матеріали й відредагували посібник.