Ілюстрація Смаранди Толосано для GIJN

Історії

Теми

Боротьба за журналістські розслідування в Україні, навіть у тумані війни

Read this article in

Життя всіх українців, зокрема й журналістів, поділилося на «до 24 лютого 2022 року» і після. До повномасштабного вторгнення Росії в Україну Валерія Єгошина сім років працювала у проєкті «Схеми» української служби «Радіо свобода», де займалася дослідженням високопосадової корупції.

Коли війна торкнулася й Києва, то Валерія взялася розслідувати воєнні злочини, скоєні російськими військами на території України. Робота Валерії та її колег із «Схем» — «Щодня шукали тіла загиблих і ховали в лісі. Хто саме з російських військових вбивав в Ізюмі?» увійшла до фіналу конкурсу на нагороди GIJN «Проливаючи світло»-2023, яка присуджується за журналістські розслідування проведені під загрозою або в небезпечних умовах.

Разом зі співавторкою та редакторкою проєкту Кірою Толстяковою, Валерія поїхала до Ізюма невдовзі після того, як українські війська витіснили окупантів. Збираючи свідчення місцевих жителів, вони натрапили на так званих «копачів» — волонтерів, які шукали тіла загиблих і ховали їх на кладовищі. Під час бесід вони дізналися, що волонтери фотографували тих, кого діставали з-під завалів або викопували з подвір’їв приватних будинків.

Потім команда спробувала з’ясувати, хто міг бути відповідальний за смерті цивільних. Вони вивчили всі документи про російські війська в Ізюмі, які змогли знайти, і склали список підрозділів, які дислокувалися в цьому районі або проходили через нього. Також журналісти проаналізували перехоплені українськими спецслужбами телефонні розмови між російськими військовими, де вони обговорювали скоєні звірства.

У нашій колонці «10 запитань» Валерія розповідає про свою кар’єру та про те, як змінилася тематика її розслідувань після російського повномасштабного вторгнення, про труднощі роботи в зоні бойових дій та поділилася роздумами щодо стану розслідувальної журналістики.

GIJN: З усіх розслідувань, над якими ви працювали, яке є вашим улюбленим і чому?

Насправді майже всі мої розслідування для мене є улюбленими, адже моя редакція завжди дозволяє мені займатися виключно тим, що мені самій цікаво.

Я не знаю, чи це моя особиста професійна вдача, але в 90% моїх робіт є результат. Розслідування має не тільки інформувати, але й призводити до змін. До початку повномасштабного вторгнення в мене була одна улюблена тема — я зробила цикл власних досліджень про корупцію та зловживання у Службі безпеки України (СБУ). У мене лежить до них душа, бо в дитинстві я мріяла бути агенткою-розслідувачкою.

Зрештою, так доля повернулася, що я сама стала вивчати СБУ. Я розповідала про невідповідність рівня життя доходам та про діяльність керівника внутрішньої безпеки СБУ. Ситуація змінилася після повномасштабного вторгнення, і тепер я найбільше пишаюся своїми розслідуваннями воєнних злочинів.

GIJN: Якими є найбільші проблеми в розслідувальній журналістиці у вашій країні чи регіоні?

Доступ до інформації, яка раніше була публічною, закрили через воєнний стан. Ця необхідність для держави зрозуміла, проте нам, як розслідувачам, складніше викривати ймовірні зловживання владою, корупцію тощо.

Але є й хороша новина — ми дійсно шукаємо альтернативні джерела інформації, щоб все ж докопатися до істини. З моїх особистих спостережень, після масштабного вторгнення знову зайнятися антикорупційними розслідуваннями було правильним рішенням. Українське суспільство стало ще менш терпимим до корупції, відповідно, влада гостріше реагує на знахідки розслідувачів. Я була залучена до 2 великих антикорупційних розслідувань. Перше — щодо відбудови доріг, а друге — про корупцію у сфері закупівель харчів для Міністерства оборони.

Ще одна з проблем, яка стосується не тільки журналістів-розслідувачів — в Україні можна в будь-який момент загинути внаслідок російських атак дронами та ракетами. Це прямо торкнулося нашої колеги, продюсерки «Радіо свободи» Віри Гирич. Прямісінько в її квартиру влучила російська ракета, де вона в той час перебувала. Ми з колегами також розслідували цей випадок і з’ясовували обставини обстрілу та презентували фільм «Віра» в роковини її смерті.

За даними Інституту масової інформації з початку повномасштабної війни загинуло 66 журналістів. 10 з них – під час виконання професійних обов’язків, 56 — як учасники бойових дій або внаслідок російських обстрілів чи катувань.

GIJN: Яка була найбільша перешкода чи виклик, з якими ви зіткнулися під час роботи журналісткою-розслідувачкою?

За дев’ять років існування проєкту «Схеми» наші журналісти і я особисто стикалися з багатьма викликами. Це були прослуховування, стеження, спроби отримати доступ до телефонів, суди, онлайн-атаки й дискримінація, у тому числі за статевою ознакою.

До війни я займалася розслідуваннями топ-корупції і не мала досвіду дослідження воєнних злочинів. Тепер найбільший виклик для мене — просто підтримувати себе в здоровому стані. Під час одного з відряджень на деокуповані території на Сході мені показали фотографії тіла дівчини, яка була мого віку із точно такою ж зачіскою, як в мене. Я дивилася на ті світлини і ясно усвідомила, що їй просто не пощастило опинитись в окупації. На її місці могла бути я. Тож для мене особисто найбільшим викликом є пережити все побачене, не зламатись, продовжувати працювати й робити свою роботу.

GIJN: Яка ваша порада чи лайфхак для інтерв’ю?

За роки роботи ми набули величезного досвіду спілкування з фігурантами антикорупційних розслідувань й інтерв’ю для нас — це один з методів перевірки інформації. Я раджу усім колегам до останнього давати шанс висловитись антигероям. Подекуди вони дійсно дають дуже важливу додаткову інформацію і, зрештою, виконують головну функцію — насправді покращують цим матеріал.

А коли йдеться про інтерв’ю з людьми, які постраждали від війни чи пережили окупацію, то моя головна порада є очевидною — це емпатія. Необхідно відчувати, коли треба зупинитися й не тиснути на героя. Як на мене, дуже важливо для журналістів-розслідувачів, які працюють з темою воєнних злочинів, у першу чергу, розуміти свою відповідальність і зберігати свою людяність.

GIJN: Без яких інструментів, баз даних або додатків ви не уявляєте свої розслідування?

Є цілий перелік інструментів, наприклад, програми пошуку супутникових знімків для аналізу даних і серед них — Planet. А щодо розслідувань діяльності Росії та її громадян, то існує безліч легкодоступних онлайн-джерел, сотні баз даних, наприклад, про російську армію.

GIJN: Яку найкращу пораду ви отримували у своїй журналістській кар’єрі, і які поради ви б дали початківцю журналісту-розслідувачу?

Найкращими для мене були супервузькопрофільні поради. Багато років була проблема, де знайти дані щодо власників нерухомості, які зареєстрували її ще до початку цифровізації. Для мене були дуже корисними скоріше не поради, а питання від керівництва на кшталт — «Що заважає тобі це зробити?». Зазвичай після деяких роздумів ти розумієш, що заважаєш — тільки ти сам. Це або брак досвіду або креативності, або сміливості. Тож моєю порадою для початківців завжди буде такий лайфхак, він може бути чисто психологічний – від початку вбити собі в голову, що вам не заважає просто нічого. З цією думкою треба брати й робити розслідування — і тоді все вийде.

GIJN: Ким із журналістів ви захоплюєтеся і чому?

Я захоплююся усіма українськими журналістами, зокрема й моїми колегами зі «Схем», з якими разом з перших днів повномасштабного вторгнення робили розслідування буквально з телефонів у бомбосховищах. А ще ті журналісти, які працюють на фронті, які працюють в полях. Я захоплююсь регіональними журналістами, які не виїхали зі своїх міст, які в умовах масштабного вторгнення стали ще більш цінними джерелами інформації. Вважаю, що регіональні журналісти дуже недооцінені великими медіа.

GIJN: Яку найбільшу помилку в своїй кар’єрі ви зробили, і які уроки з цього винесли?

Мені пощастило, я не можу згадати саме таких помилок, проте є одна історія, можливо, філософська. Я дуже шкодую, що я не встигла знайти ката одного з моїх героїв до того, як він, на жаль, помер.

Одразу після деокупації частини території на сході України ми з колегою поїхали туди збирати свідчення постраждалих. Ми записали інтерв’ю з двома чоловіками, одного з них російські військові чотири рази забирали катувати. Йому було дуже важко згадувати ці страждання, проте наостанок він додав, що якби він не втік після четвертого разу, то ми б з ним не зустрічалися. Мене це дуже вразило і я загорілася ідеєю знайти російських військових, які катували людей у місті Балаклія.

Я над цим працювала майже пів року і зрештою, ми все-таки змогли знайти кількох російських катів, які орудували там. Ми випустили історію, проте мій герой, через якого я почала робити це розслідування, не дочекався. Його здоров’я, вочевидь, не витримало наслідків тортур. Насправді вже минуло кілька місяців, а я досі думаю, чи могли ми працювати швидше.

GIJN: Що допомагає вам уникнути вигоряння у своїй роботі?

Мабуть, немає журналістів-розслідувачів, які не вигорали, адже, якщо ти хочеш якісно виконувати свою роботу, то максимально вкладаєшся. Відповідно, в тебе може настати момент, коли тобі не вистачає ресурсу.

Коли я втрачаю якісь орієнтири чи мотивацію, мені допомагає культура. Мій чоловік — письменник, тож в нас вдома є тисячі книжок, їх дуже зручно перечитувати в коридорі під час повітряних тривог. У складні для себе періоди просто перечитую його вірші й думаю, що вигорати ми будемо якось потім, а зараз ще багато роботи й на антикорупційному полі й у сфері розслідування воєнних злочинів.

GIJN: Що вас розчаровує у розслідувальній журналістиці й чи ви сподіваєтеся, що це зміниться в майбутньому?

У мене було кілька важливих і складних багаторівневих розслідувань, з якими було непросто достукатись до широкої аудиторії та до великих медіа, й мене це розчаровує.

Натомість наш новий мініжанр розслідувань, який ми з колегами вигадали випадково, сидячи редакцію в бомбосховищі — набув визнання. Це лише прослуховування розмов російських військовослужбовців, які перехопила СБУ та їх швидка ідентифікація. Такі історії набувають широкого розголосу, але були зроблені швидко й легко. Коли я недавно знову почала виїжджати за кордон, то кілька разів мені сказали, «Це ти та журналістка, яка ідентифікувала російського військового, який говорив про зґвалтування українських жінок?». А в це розслідування я не вклала стільки сил, як у великі дослідження. Тож мене розчаровує, що великі ЗМІ не достатньо звертають увагу на насправді важливі ґрунтовні розслідування.


Мар’яна Мотрунич — редакторка GIJN в Україні, журналістка і комунікаційна менеджерка. Була аналітикинею в Національному агентстві України з питань запобігання корупції. Працювала журналісткою у незалежній редакції «Слідство.Інфо» та в антикорупційній телепрограмі «Наші гроші». У 2017 році — отримала нагороду Thomson Foundation Young Journalist Award.

Republish our articles for free, online or in print, under a Creative Commons license.

Republish this article


Material from GIJN’s website is generally available for republication under a Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International license. Images usually are published under a different license, so we advise you to use alternatives or contact us regarding permission. Here are our full terms for republication. You must credit the author, link to the original story, and name GIJN as the first publisher. For any queries or to send us a courtesy republication note, write to hello@gijn.org.

Читати далі

Поради Ресурс

Розслідування сексуального насильства в умовах конфлікту: Поради журналістам

Досвідчена журналістка, правозахисниця та експерт із психотравми викрили поширені хибні уявлення про сексуалізоване насильство, а також поділилися порадами зі збирання доказів та безпечними методами проведення інтерв’ю з урахуванням пережитих травм.

дата-журналістика, дані для маленьких редакцій

Поради Журналістика даних Поради та інструменти

Робота з даними: Практичні поради для невеликої редакції

Кроки, які допоможуть сформувати дата-команду за обмеженого бюджету та штату співробітників. Рекомендації дата-журналістки й турецької редакторки GIJN Пінар Даг.