Розслідування воєнних злочинів: Примусове переміщення населення

Примітка редактора: цей розділ — нове доповнення до Посібника журналіста з розслідування воєнних злочинів, який ми почали публікувати у вересні 2023 року. 

За даними Агентства ООН у справах біженців, станом на червень 2024 року понад 122 мільйони людей були примусово переміщені — це на 5,3 мільйона більше, ніж наприкінці 2023 року. Люди змушені тікати через переслідування, війни, насильство, порушення прав людини та занепад громадського порядку. За попередніми оцінками, ці цифри зараз суттєво зростають, враховуючи тривалі кризи в усьому світі, зокрема в Демократичній Республіці Конго, секторі Гази та Судані.

Переміщення населення — це одна з найгостріших гуманітарних проблем сьогодення. Людей можуть переміщувати внутрішньо (у межах кордонів країни) або через міжнародні кордони. Окремі люди переїжджають із різних причин, але збройні конфлікти спричиняють масове переселення людей у пошуках безпеки, притулку та підтримки. Лише внутрішнє переміщення через війни та насильство вже призвело до переселення 72,1 мільйона людей станом на середину 2024 року.

Збройні конфлікти не тільки вбивають і калічать — вони також наносять шкоду людям і цілим громадам багатьма іншими способами. Фізичні та психологічні труднощі, яких зазнають люди під час збройного конфлікту, лише посилюються у випадку переїзду, надто якщо переїжджати доводиться неодноразово або надовго. Люди втрачають свої домівки, майно, засоби до існування й відчуття безпеки. Вони можуть бути позбавлені доступу до базових послуг і предметів, необхідних для виживання: до води, їжі, джерел енергії та медичної допомоги. Для переміщених дітей та молоді далекосяжні наслідки мають перервана освіта та втрачені знання. Переміщення також руйнує сім’ї та соціальну структуру — це відгукнеться в наступних поколіннях.

Під примусовим переміщенням зазвичай розуміють недобровільне переселення з місця постійного проживання людей, які рятуються від війни, насильства, переслідувань або інших несприятливих умов і подій. Це не просто описовий термін, у нього є юридичний зміст.  Міжнародне право переважно забороняє примусове переміщення й навіть може кваліфікувати його як міжнародний злочин — хоча в праві й передбачені деякі чітко визначені обставини, коли примусове переміщення може бути допустимим і не вважається незаконним — однак цими положеннями подекуди зловживають.

Розуміння умов, за яких примусове переміщення є незаконним і, відповідно, караним, дає журналістам важливий правовий контекст і термінологію для належного аналізу низки критично важливих питань. Це має значення не лише для притягнення до відповідальності за потенційні правопорушення, а й для належного документування й більш точного висвітлення подій.

У цьому розділі ми розглянемо деякі базові елементи висвітлення примусового переміщення, максимально спрощуючи складні правові питання. У законодавстві чи деінде в міжнародних документах немає єдиного чіткого визначення примусового переміщення. У праві примусове (інколи використовують термін «насильницьке») переміщення часто застосовують як загальний термін для позначення низки діянь, заборонених (і за певних умов криміналізованих) міжнародним правом. А визначення конкретних дій, що під них підпадають — це клаптикова ковдра з подекуди непослідовних дефініцій, які можуть ще й перетинатися. У цьому розділі для спрощення ми розглядатимемо поняття «примусове переміщення» та «насильницьке переселення» як близькі за змістом терміни, що означають недобровільне переміщення людей.

Українці рятуються від російського наступу через зруйнований міст у Київській області поблизу Ірпеня у 2022 році. Зображення надано Роном Хавівом, Фонд VII.

Правовий захист від примусового переміщення

Правові механізми захисту від примусового переміщення можна простежити ще з 1863 року, у перших спробах кодифікації законів війни у Кодексі Лібера під час Громадянської війни в США. Статут Міжнародного військового трибуналу (Нюрнберг), створеного після Другої світової війни, відніс депортацію до воєнних злочинів і злочинів проти людяності.

Як уже пояснювали в інших частинах Посібника журналіста GIJN з розслідування воєнних злочинів, міжнародне гуманітарне право (МГП) — це частина міжнародного права, яка регулює збройні конфлікти — як міжнародні, так і неміжнародні. Ці норми можна знайти в договірному праві (переважно в Женевських конвенціях 1949 року та Додаткових протоколах до них 1977 року,  і в Гаазьких конвенціях 1899 та 1907 років), а також у звичаєвих нормах МГП, які є загальноприйнятою практикою, що має правову силу.

МГП має на меті збалансувати дотримання принципів людяності та військову необхідність, накладаючи обмеження на допустиму поведінку під час збройних конфліктів, щоб запобігти непотрібним стражданням.

Термін «примусове переміщення» як такий не має конкретного визначення в МГП. Але його використовують як загальне поняття, що охоплює певні діяння, пов’язані з недобровільним переселенням людей, забороненим у збройних конфліктах.

Простіше кажучи, МГП забороняє примусове переміщення цивільного населення (повністю або його частини) сторонами збройного конфлікту, якщо тільки цього не вимагає безпека цивільного населення або настійна військова необхідність. Це відбиває суть норми, яка захищає цивільне населення від примусового переміщення в рамках міжнародних або неміжнародних збройних конфліктів, і відображає норми звичаєвого права  (незалежно від того, чи був ратифікований відповідний договір стороною конфлікта).

Збройний конфлікт можна класифікувати як міжнародний або неміжнародний, і тоді його регулюють різні норми.

Відповідно до права, що регулює міжнародні збройні конфлікти, депортація або примусове переселення «осіб, що перебувають під захистом» з окупованої території заборонена, як це передбачає стаття 49 Четвертої Женевської конвенції. Власне кажучи, це правило стосується саме держави-окупанта (сторони, яка фактично контролює іноземну територію й має можливість примусити населення до переміщення), і регулює примусове переселення в умовах окупації (але не обов’язково застосовується до інших міжнародних збройних конфліктів). «Особи, що перебувають під захистом» — це цивільні особи, які опинилися під владою сторони міжнародного збройного конфлікту, громадянами якої вони не є, і перебувають під захистом відповідно до Четвертої Женевської конвенції.

Примусове переміщення може мати дві форми: зовнішнє, з перетином державних або територіальних кордонів, або внутрішнє, у їхніх межах. Примусове переміщення через державний кордон також називається депортацією. На позначення тих, хто був переміщений за кордон своєї держави, може інколи використовуватися термін «біженці», а всередині країни — «внутрішньо переміщені особи». (Визнання статусу біженця передбачає ще й додатковий захист).

Порушення заборони на депортацію та примусове переміщення є тяжким порушенням Четвертої Женевської конвенції та Першого додаткового протоколу. Тяжкі порушення — це особливо серйозні порушення МГП й один із видів воєнних злочинів. (Факт тяжкого порушення накладає на всі держави юридичний обов’язок екстрадувати злочинців і притягати їх до відповідальності).

Відповідно до норм, що застосовують під час неміжнародних збройних конфліктів, заборонено віддавати розпорядження про переміщення цивільного населення, як це закріплено у статті 17 Другого додаткового протоколу до Женевських конвенцій. Хоча Додаткові протоколи ратифікували не всі держави, заборона примусового переміщення відображає звичаєве МГП й тому є обов’язковою для всіх сторін конфлікту (і держав, і недержавних збройних формувань).

Порушення заборони примусового переміщення можуть також кваліфікуватись як міжнародні злочини, зокрема, воєнні злочини та злочини проти людяності. Тлумачення цих правопорушень розробили, зокрема, в судовій практиці Міжнародного кримінального трибуналу щодо колишньої Югославії. Трибунал переслідував різні злочини, пов’язані з переміщенням: наприклад, у справах «Прокурор проти Крістіча», «Прокурор проти Крноєлаца» та «Прокурор проти Налетиліча й Мартиновича».

У Римському статуті Міжнародного кримінального суду є кілька норм, що прямо криміналізують акти примусового переміщення. Їх кваліфікують як воєнні злочини й у міжнародних збройних конфліктах (стаття 8(2)(b)(viii), і в неміжнародних збройних конфліктах (стаття 8(2)(e)(viii)). Акти примусового переміщення, якщо їх учиняли в рамках широкомасштабного і систематичного нападу, також можуть становити злочини проти людяності. Депортація або насильницьке переміщення прямо перераховані як один зі злочинів проти людяності (стаття 7(1)(d)). У минулому акти примусового переміщення також кваліфікували як переслідування та інші нелюдські діяння (як, наприклад, у справах «Прокурор проти Купрешкіча та ін.» і «Прокурор проти Крноєлаца».

Меморіал геноциду в Сребрениці, який вшановує пам’ять тисяч боснійців-мусульман, убитих сербською армією в 1995 році. Примусове переміщення боснійців переслідували як воєнний злочин у багатьох справах МКС. Зображення: Shutterstock

Що вважати «примусовим»? 

Суттєвим елементом порушення заборони примусового переміщення є недобровільний, вимушений характер виїзду. Тому важливо розуміти, що саме вважати «примусовим».

Ключове питання — чи був виїзд результатом справжнього вибору і бажання, чи він був викликаний силою або примусом. У цьому контексті «сила» означає не тільки застосування фізичної сили, її не можна тлумачити вузько. Сюди відносять і погрози застосування сили або примусу, наприклад, переміщення через страх перед насильством, примусом, затриманням, психологічним пригніченням або зловживанням владою, або наявність обставин примусу (див. вирок у справі Крноєлаца, п. 475). Такі обставини унеможливлюють щиру згоду та справжній вибір (вирок у справі Налетиліча, п. 519). У таких випадках будь-які твердження про «добровільність» просто не мають сенсу.

На практиці склад злочину може включати як прямі дії, спрямовані на фізичне переміщення цивільних осіб із певної території проти їхньої волі, так і непрямі — шляхом унеможливлення їхнього перебування на ній. Висновок про відсутність справжнього вибору, як сказав суд, можна зробити, якщо цивільне населення позбавлене будь-якого почуття безпеки через обстріли або спалення будинків і погрози вчинення інших злочинів (вирок у справі Сіміча, п. 126).

Коли примусове переміщення може бути правомірним? 

Правомірна евакуація є єдиним винятком із заборони примусового переміщення. Існує лише дві законні підстави, які можуть викликати необхідність евакуації:

• Безпека населення. Це стосується обставин, які становлять настільки серйозну загрозу для цивільного населення, що його необхідно евакуювати заради його безпеки, наприклад, коли територія може піддатися інтенсивному обстрілу. Така небезпека для цивільного населення не може бути результатом протиправних дій самої сторони. Тобто, сторона конфлікту не може виправдати примусове переміщення своїми ж невибірковими обстрілами.
• Настійні військові причини. У цьому випадку переміщення виправдовують настійними військовими міркуваннями, але застереження зводить ці випадки до мінімуму. Такі пріоритетні військові міркування все одно мають бути правомірними задачами. Зловживання евакуацією як привід для виправдання примусового переміщення, наприклад, для етнічних чисток, є незаконним.

Якщо переміщення має примусовий характер і не виправдане жодним із цих винятків, воно є незаконним. Евакуація також має бути тимчасовою (лише на час дії причини, що її виправдовує), інакше вона є незаконною.

Існують обставини, коли евакуація може бути необхідною для захисту цивільного населення. Наприклад, вивезення цивільного населення може бути запобіжним заходом для уникнення наслідків обстрілів, що проводяться відповідно до правил ведення бойових дій. У таких ситуаціях, коли цивільне населення завчасно попереджають про неминучий напад, такі попередження повинні бути ефективними й забезпечувати безпечну евакуацію. Суворі умови законної евакуації все одно мають бути дотримані, щоб цивільне населення було по-справжньому захищене, і щоб не було зловживання гуманітарними принципами з метою виселення населення.

Необхідно підкреслити, що МГП допускає примусове переміщення лише за дуже обмежених і конкретних обставин. До них слід ставитися як до виняткових і тимчасових заходів. Зловживання цими положеннями суперечить гуманітарним цілям та задачам МГП.

Якщо хтось назвав переміщення цивільних осіб евакуацією (сторона конфлікту або інший суб’єкт) — це не робить її автоматично легітимною. Примусове переміщення цивільних осіб буде кваліфікуватися як законна евакуація лише в тому випадку, якщо воно здійснюється на одній із цих законних підстав і відповідає сукупності правових умов:

• Переміщення має бути лише всередині країни, у межах території. На окупованій території переміщення осіб, які перебувають під захистом, має відбуватися в межах цієї території, окрім випадків, коли це фізично неможливо. У неміжнародних збройних конфліктах переміщення має відбуватися в межах території держави.
• Переміщення має бути тимчасовим, і евакуйовані можуть (добровільно) повернутися до своїх домівок, щойно бойові дії в цьому районі закінчаться й причина евакуації зникне. Це за умови, якщо повернення дійсно буде можливим, а територія не буде непридатною для проживання, незважаючи на наслідки збройного конфлікту. Це узгоджується з правилами ведення бойових дій, які захищають цивільні об’єкти і, зокрема, об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення.
• У максимально можливій мірі мають бути створені задовільні умови (житло, гігієна, охорона здоров’я, безпека й харчування), а сім’ї не можна розділяти.

Заходи захисту у випадку вимушеного переміщення охоплюють запобігання актам переміщення, географічні та часові обмеженням на переміщення, належне поводження з переміщеними особами, а також повернення переміщених осіб. Якщо будь-яка з цих сукупних умов, що захищають постраждале населення, не виконується, примусове переміщення є незаконним.

Сотні рохінджа збираються вздовж кордону Бангладеш, тікаючи з М’янми після переправи через річку Наф, вересень 2017 року. Етнічні чистки, проведені збройними силами М’янми, змусили приблизно 700 000 рохінджа втекти зі штату Ракхайн до сусіднього Бангладеш. Зображення: Shutterstock

Поради та інструменти

При підготовці репортажів про ситуації, у яких існує потенційна загроза вимушеного переміщення, журналістам слід дотримуватися низки керівних принципів.

Розуміти суть відповідного правового захисту. Журналістам може бути складно провести висококваліфікований юридичний аналіз конфлікту та визначити, чи є певне діяння правопорушенням. Було б корисно отримати експертний юридичний аналіз — проте на практиці варто також мати власне базове розуміння основних елементів правового захисту.

• Які норми застосовують до сторін у конфлікті?
• На що спрямовані ці норми?
• Кого вони захищають?
• З яких компонентів складається захист?
• Які джерела цих норм права та як їх тлумачать?

Збирайте актуальні дані про примусове переміщення. Агентство ООН у справах біженців (Управління військового комісара у справах біженців — УВКБ ООН) збирає статистику про примусово переміщених людей по всьому світу, приділяючи особливу увагу ключовим ситуаціям, пов’язаним із переселенням. Зауважте, що дані УВКБ ООН про примусово переміщених осіб не кваліфікують переміщення як потенційний злочин; це факти, а не юридична оцінка.

Збирайте факти та документуйте закономірності. Використовуйте різні джерела для збору та підтвердження фактів.

• Збирайте свідчення переміщених осіб, яких можна знайти через організації, що надають їм послуги й допомогу. Переконайтеся, що інтерв’ю та опитування проводяться на основі травмоінформованого й орієнтованого на постраждалих підходу. Верифікуйте факти й деталі про відомі події й місця за наявними документами або аудіовізуальними матеріалами, які зняли самі переміщені особи.
• Інформація з відкритих джерел може бути корисним чи навіть критично важливим доповненням до вашого розслідування, надто коли йдеться про місця, доступ до яких заборонений або обмежений з різних причин. Розслідуючи конкретний конфлікт, шукайте матеріали з відкритих джерел в інтернеті. Фотографії та відео, опубліковані новинними агентствами та очевидцями, які знаходяться в проблемних зонах або вже виїхали з них, можуть допомогти скласти уявлення про ситуацію на місцях. Інші види інформації з відкритих джерел можуть надати додатковий візуальний матеріал для розслідування. Наприклад, автори звіту Human Rights Watch за 2024 рік широко використовували супутникові знімки для аналізу пошкоджень і руйнувань, а також для відстеження схем переміщення всередині Гази. Поради щодо використання відкритих джерел у розслідуванні воєнних злочинів можна знайти в окремому розділі цього посібника.
• Офіційні заяви та інші матеріали сторін конфлікту є важливим джерелом інформації для аналізу розслідувань. Сюди відносять пресрелізи, відеозаяви для преси, інтерв’ю іншими мовами, накази, розпорядження та інші повідомлення, адресовані цивільному населенню, яке опинилося в епіцентрі конфлікту, публікації офіційних органів у соціальних мережах, а також записи, що публікують піхотинці з місць військових дій. Це може допомогти скласти більш цілісну картину інтересів і поведінки усіх сторін конфлікту: їхніх оперативних підходів, передбачуваних позицій і політик, практик і очевидної поведінки, а також ставлення до норм МГП тих, хто бере участь у конфлікті й може бути відповідальним за примусове переміщення.

Проаналізуйте обставини переміщення. Уявлення про переміщення населення можна скласти з відповідей на такі питання:

• У якому контексті відбувається переміщення?
• Які потенційні причини переміщення? Чи є ознаки того, що переміщення могло бути здійснене за наказом, примусом або під тиском однієї зі сторін конфлікту?
• Чи є у цивільного населення якісь альтернативні шляхи досягнення безпеки? Які умови в альтернативних місцях безпеки?
• Чи існували безпечні маршрути для переміщення людей? Чи їм надали достатньо часу?
• Куди були переміщені люди?
• Як надовго люди були змушені залишити свої домівки?
• Які тенденції, закономірності та масштаби переміщення?

Визначте корисні індикатори. Звертайте увагу як на дії, так і на бездіяльність. І те, й інше може стати в пригоді для оцінки законності переміщення.

• Які ознаки (якщо такі є) потенційно вказують на застосування сили або загрозу застосування сили, що могли спричинити переміщення? Які можливі фактори сприяли створенню атмосфери примусу? Чи можна встановити або припустити наявність наміру насильницького переселення?
• Які відповідні факти можна використати для оцінки можливих законних обґрунтувань для переміщення?
• Чи обставини переміщення підтверджують дотримання географічних і часових обмежень евакуації та необхідних матеріальних умов? Чи свідчить тривалість переміщення про його тимчасовий характер? Які існують можливості для повернення? Чи людей переміщали через кордони? Якщо так, то з яких причин? Як можна оцінити достатність та якість житла, гігієни, безпеки, доступу до медичних послуг і харчування?
• Яким загалом є ставлення сторін до МГП? Чи дотримуються вони його, чи порушують? Як це підтверджує їхня політика та практика? Чи є інформація про первинну оцінку дотримання сторонами МГП?

Зверніться до правозахисних та гуманітарних організацій. Існує чимало правозахисних і гуманітарних організацій, що мають досвід у цій темі та в конкретних ситуаціях, від місцевих організацій до агентств ООН та міжнародних механізмів проведення розслідувань і встановлення фактів. Їхній експертний аналіз, зокрема правовий, може допомогти журналістам, які розслідують вимушене переміщення. Варто подивитися звіти слідчих органів, уповноважених Радою ООН з прав людини, розслідування цифрових команд правозахисних організацій, інформацію та коментарі організацій та експертів з юридичним досвідом.

Тематичні дослідження

Гуманітарне насильство в Газі, Forensic Architecture

Це розслідування задокументувало масове переміщення палестинських громадян ізраїльськими військовими в Секторі Гази та проаналізувало систематичне насильство й руйнування. Автори дослідження збирали інформацію про обставини кожного з виявлених етапів переміщення та шкоду, заподіяну цивільному населенню, щоб довести, що переміщення не відповідали правовим критеріям «евакуації». Ці висновки поставили під сумнів аргумент Ізраїлю (у січні 2024 року в рамках судового провадження в справі Південна Африка проти Ізраїлю в Міжнародному суді (МС ООН)) про те, що він евакуював цивільне населення з районів бойових дій і вживав гуманітарних заходів для мінімізації шкоди. Повідомляють, що Ізраїль не відповів на прохання прокоментувати розслідування Forensic Architecture. Суд підтвердив «насильницьке переміщення переважної більшості населення» і свою стурбованість величезними ризиками для палестинського населення, видавши наказ про тимчасові заходи на вимогу Південної Африки (і це розслідування використали як джерело доказів).

Вирвані з корінням (Uprooted), The Kyiv Independent

Це розслідування про депортацію українських дітей до Росії називає імена окремих відповідальних за це чиновників і місцезнаходження деяких дітей. Автори зосередилися на примусовому характері переселення дітей, а такожна на відповідальності та покаранні за злочини. У 2023 році Міжнародний кримінальний суд видав ордери на арешт президента Росії Володимира Володимировича Путіна та Уповноваженої при президентові РФ з прав дитини Марії Олексіївни Львової-Бєлової за їхню роль у незаконній депортації та незаконному переміщенні українських дітей. Хоча Росія заперечує будь-які правопорушення й не визнає ордери на арешт, ці особи можуть бути заарештованими іншими державами під час подорожей (оскільки держави-учасниці МКС несуть обов’язок співпрацювати).

Документальний фільм «Вирвані з корінням», знятий Kyiv Independent, досліджує примусову депортацію українських дітей до Росії. За оцінками, кількість зниклих безвісти коливається від 20 000 до 100 000. Зображення: знімок екрану, The Kyiv Independent

Звіт Незалежної міжнародної місії ООН зі встановлення фактів щодо М’янми

Цей звіт подає детальний опис порушень, скоєних військовими М’янми, а також моделей їхньої діяльності та поведінки. Це приклад того, як масове вигнання було зумовлене як надзвичайним насильством, так і інституціоналізованими утисками й переслідуванням. На детальні висновки цього конкретного звіту місії зі встановлення фактів значною мірою спиралося обвинувачення МКС у клопотанні на отримання судового дозволу на початок розслідування цієї ситуації. У вступних коментарях представника уряду М’янми та в офіційному виступі на Генеральній Асамблеї ООН у 2019 році той не визнав звіт і заперечив мандат місії зі встановлення фактів, назвав звіти «упередженими й недосконалими», а також виступив проти проведення розслідування МКС. Відтоді судді МКС санкціонували розслідування й видали ордер на арешт за підозрою в скоєнні злочину проти людяності — депортації та переслідуванні рохінджа.

Вівіан Нґ — юристка-міжнародниця із 10-річним досвідом роботи в сфері прав людини та гуманітарних питань у Східній Африці, на Близькому Сході та у Південно-Східній Азії. Вона обіймала різні дослідницькі та консультативні посади в організаціях громадянського суспільства, ООН та в академічних колах, надаючи правову та політичну оцінку та проводячи тренінги в галузі прав людини та гуманітарного права. Вівіан Нґ отримала ступінь магістра з міжнародних прав людини та гуманітарного права в Ессекському університеті.

Рон Хавів — номінант на премію «Еммі», фотожурналіст, співзасновник фотоагенції VII, яка займається документуванням конфліктів і висвітленням прав людини в усьому світі. Він також є співзасновником неприбуткового фонду VII Foundation, який займається документальними проектами та надає безкоштовну освіту з візуальної журналістики.