Вступ до розслідувальної журналістики

Що таке «журналістське розслідування»?

Журналісти та вчені десятиліттями обговорювали визначення, що варіювалися від розкриття поодинокого випадку корупційних дій з боку держслужбовця або співробітника приватної компанії до виявлення системних недоліків, які дозволяють таким практикам (або небезпечній некомпетентності) процвітати.

Перше визначення, схвалене асоціацією журналістів-розслідувачів, запропонувала організація Репортерів та редакторів-розслідувачів (IRE), заснована у Сполучених Штатах у 1975 році. Це визначення окреслює: «процес і результат журналістської роботи з власної ініціативи на теми, значущі для читачів, глядачів чи слухачів. У багатьох випадках герої журналістських матеріалів хотіли б, щоб питання, які розслідуються, залишалися нерозкритими».

Роками журналісти доповнювали це визначення новими термінами та концепціями: «викривальна журналістика» (watchdog reporting), «журналістика відповідальності» або «журналістика підзвітності» (accountability journalism). Журналісти-розслідувачі нерідко пропонували свої варіанти вирішення проблем (на цьому зосередилася «журналістика рішень»). Крім того, розслідувальна журналістика відіграє провідну роль у створенні історій на основі даних. Як правило, всі ці різновиди розслідувань будуються на оцінці діяльності окремих осіб чи установ у порівнянні з певними стандартами – законами, правилами та соціальними нормами.

Публікація витоку документів, сама по собі, без будь-якої журналістської роботи та вивчення додаткових джерел, не вважається розслідуванням. Однак витік може стати початком розслідування, в процесі якого будуть задіяні численні додаткові джерела, зокрема дані з відкритих реєстрів — судові рішення, дані про компанії, списки санкцій, а також інтерв’ю з обізнаними особами та експертами з тієї чи іншої галузі.

Згодом також стало зрозуміло, що журналістські розслідування — це не лише великі проекти, на реалізацію яких потрібні місяці чи навіть роки роботи. Іноді вдається провести «блискавичне» журналістське розслідування: ефективні кроки дають результат лише за кілька днів. Розслідування бувають тривалими чи серійними — тоді тему розкривають поступово, у серії матеріалів. Розслідування може стосуватися екстрених новин (IRE нагороджує найкращі розслідувальні репортажі в цьому жанрі) — наприклад, коли протягом кількох днів вдається встановити причини руйнування будівлі чи мосту. Робота над «коротким розслідуванням» може тривати кілька тижнів.

Крім того, значних результатів вдавалося досягти завдяки співпраці: журналісти з різних новинних організацій, іноді у складі консорціуму, спільно проводили транскордонні або міжнародні розслідування, викриваючи мережі корпорацій та організовану злочинність.

Теми розслідувань різноманітні. Зокрема, розслідувачі приділяють значну увагу відмиванню коштів, організованій та корпоративній злочинності, корупції. Серед інших тем – порушення прав людини, вплив на довкілля, зміни клімату, охорона здоров’я та інші.

Однак всі ці розслідування будуються на базових принципах, складаються з певних елементів і повинні відповідати суворим вимогам до доказів, точності та справедливості. Крім того, розслідування вимагають ретельного та докладного планування, методичної підготовки та напрацювання перевірених журналістських звичок. Одну з таких «звичок» відомий і досвідчений журналіст-розслідувач Джеймс Стіл назвав «документальним умонастроєм» (a documents state of mind) — мається на увазі припущення, що завжди існують документи (а тепер і дані), що підтверджують чи заперечують заяви державних чиновників або представників керівництва компаній.

Згодом, етапи проведення розслідувань були формалізовані. Їх перший докладний опис з’явився ще в 1970-х роках.

Етапи розслідування

• Формулювання ідеї матеріалу. Відправною точкою може стати інформація від джерела, документ, раніше опублікована історія, або аналіз даних. Ідея передбачає наявність гіпотези (наприклад, відсутність належного регулювання спричинила неякісне будівництво споруд) або важливе питання, на яке ви хочете знайти відповідь. На цьому будується так званий пітч або презентація історії. Пітч — це не просто заява про те, що у вас є хороша ідея, а короткий опис ключового моменту розслідування, перелік документів та людей-джерел, необхідних для підготовки матеріалу, а також список посадових осіб та установ, які можуть бути притягнуті до відповідальності. Крім того, журналістам необхідно подумати про те, що буде «мінімальним матеріалом», тобто історією, гідною публікації або виходу в ефір, навіть якщо не вдасться підтвердити початкову гіпотезу або завершити розслідування. «Максимальний матеріал», своєю чергою, не лише підтверджує гіпотезу, а й виявляє серйозніші зловживання чи системні недоліки, ніж автори прогнозували спочатку.
• Прийняття рішення про практичну втілюваність матеріалу. Іншими словами, необхідно вирішити, чи маєте ви достатні ресурси, контакти, досвід і час для проведення розслідування. Можна також передбачити оцінку ризиків — врахувати фізичні чи юридичні загрози журналістам, які можуть виникнути під час підготовки матеріалу, а також після його публікації чи виходу в ефір. За підсумками оцінки здійсненності може бути ухвалене рішення про зміну ідеї матеріалу.
• Проведення дослідження з метою створення бази доказів, що спирається на три стовпи журналістики: документи, інтерв’ю та спостереження.
• Детальне планування послідовності та складання графіка збору матеріалів. Це можна зробити за допомогою «розкадрування» чи «хронології» — свого роду дорожньої карти розслідування.
• Продовження збору матеріалів та систематизація інформації.
• Регулярний розгляд отриманих даних — наприклад, щотижневий аналіз нотаток та звітів чи інший метод, який дозволить визначити, коли потрібно скоригувати фокус розслідування та напрямок роботи.
• Написання та створення першої чернетки матеріалу для виявлення прогалин.
• Переписування, ретельне редагування і верифікація історії рядок за рядком допоможуть переконатися, що кожне речення підтверджене надійними джерелами — бажано незалежними, які надають докази, що взаємно підтверджуються.
• Виробництво та публікація історії або серії матеріалів, а також планування роботи зі зворотним зв’язком, порадами та повідомленнями, які можуть стати основою нових розслідувань.

Систематизація матеріалу

Як ми зазначали вище, під час проведення розслідувань та підготовки матеріалів важливо відстежувати результати пошуків та організовувати інформацію, одержувану як за допомогою документів та даних, так і від людей-джерел. Інформацію можна систематизувати по-різному: у вигляді електронних таблиць, часової шкали, а також за допомогою приміток та виносок у документах. Надалі це допоможе вам у процесі перевірки фактів і дозволить швидко зрозуміти, які факти вже були задокументовані та підтверджені, а які напрями розслідування ще потребують доопрацювання.

Ось приклад формату таблиці для цих цілей:

Щоб знайти документи та людей, слід пам’ятати:

• Попереднє дослідження вже опублікованих журналістських матеріалів за цікавою для вас темою може вказати на людей, які потенційно володіють потрібною інформацією, та документи, які корисно вивчити.
• Люди можуть привести як до інших людей, так і до документів. (У цьому випадку журналісти «йдуть слідами» людини.) Спілкуючись з людьми-джерелами, не забудьте запитати у них, чи є ще хтось, з ким варто поговорити з питання, що вас цікавить. Якщо джерело посилається на інформацію, яка може бути доступна на папері або у вигляді електронного файлу, також корисно запитати, чи є у розпорядженні джерела ще якісь документи, що підтверджують чи доповнюють його слова, а також чи відомо джерелу про будь-які потенційно доступні файли, що підтверджують конкретні заяви або загалом представляють інтерес для журналістів.
• Документи та загальнодоступні дані можуть вести до інших документів (так званий «паперовий слід»), а також до людей. У наукових працях, прес-релізах, загальнодоступних базах даних і записах можуть згадувати людей, які володіють інформацією з досліджуваної теми, і потенційно можуть стати джерелами. У цих документах можна також знайти посилання на інші потенційно цінні документи. Не забувайте заглядати у виноски: у них можуть згадуватися інші люди та документи, що становлять інтерес.
• Запити на надання публічної інформації надсилайте якомога раніше. Якщо відповіді надходитимуть із затримками, то не отримавши вчасно документи, ви ризикуєте залишитися без необхідної для вашого матеріалу інформації.

У процесі підготовки журналістських розслідувань дедалі частіше здійснюють пошук інформації з відкритих джерел — соціальних мереж та супутникових знімків. У 2023 році видання Financial Times проаналізувало зображення «2312 мечетей у Китаї, які раніше представляли ісламську архітектуру», і виявило, що «три чверті з них були змінені або зруйновані з 2018 року». Супутникові знімки використовувалися й у документування воєнних злочинів.

Коли журналістське розслідування значною мірою спирається на дані, дуже важливо знати джерело цих даних, розуміти, чи є зібрана інформація повним набором даних чи лише його частиною, розібратися в структурі даних, кодуванні інформації, а також оцінити точність даних шляхом пошуку помилок. Виділіть час на аналіз даних та додаткову журналістську роботу в процесі та після аналізу даних. Ви зможете перевірити точність даних, звіривши їх зі спостереженнями на місцях та інформацією, отриманою з інтерв’ю.

Обов’язково відстежуйте, чи укладається в графік кожен з етапів роботи — підготовка матеріалу, редагування, фактчекінг. Слідкуйте за новими джерелами, які варто взяти в роботу. Необхідно заздалегідь скласти план можливих варіантів презентації матеріалу, зокрема варто вчасно подбати про необхідні візуальні та інтерактивні елементи.

Робота над матеріалом

Як ми вже зазначали, варто пам’ятати про редакційні процеси на всіх етапах розслідування. Спочатку важливо оцінити, чи є новизна у запропонованій темі, чи представляє тема суспільний інтерес та наскільки складно отримати доступ до джерел та ресурсів, необхідних для розслідування. У ході дослідження та підготовки матеріалу необхідно вести нотатки, вказуючи, які саме джерела підтверджують знайдені факти та як вони пов’язані з історією.

У ході Глобальної конференції журналістів-розслідувачів 2023 року група редакторів — Рон Ніксон (Associated Press), Алехандра Ксанік (Quinto Elemento Lab), Вінод Хосе (Caravan), Дрю Салліван (OCCRP) — розробили поради для редакторів, які працюють над розслідувальними матеріалами:

1. Визначте, про що історія
2. Складіть детальний план розслідування
3. Тримайте історію у фокусі
4. Зберігайте та систематизуйте зібрану інформацію
5. Працюйте із живими документами
6. Забезпечте редагування та фактчекінг кожного рядка
7. Знайте, коли настав час зупинитися
8. Захищайте своїх журналістів: розпізнайте небезпеки, вигоряння та інші проблеми

В рамках планування та реалізації матеріалу важливо провести оцінку ризиків, врахувати тип загроз та протоколи безпеки. Протоколи відповідають на низку питань: Як зберігати інформацію? Як журналіст спілкуватиметься з джерелом? Як інформація буде передаватися іншим журналістам чи редакторам? Чи потрібно використовувати шифрування? Які юридичні ризики?

Ще одна важлива частина процесу розслідування — етап верифікації. Важливо виділити на нього час. У деяких розслідувальних виданнях для цього призначають окремих співробітників, але найчастіше це робить сам журналіст або журналісти, які працюють над історією. Матеріал має бути підкріплений посиланнями на всі джерела — документи, людей та спостереження, що підтверджують кожен із фактів. Для полегшення процесу ці посилання можна додавати у вигляді виносок. Аналіз даних або розрахунки слід перевірити ще раз і повторити.

Необхідно зв’язатися з людьми та установами, згаданими у матеріалі, для отримання коментарів (або відмови у коментарях), щоб вони могли відповісти на запитання, захистити себе, запропонувати свою версію історії, свою інтерпретацію фактів чи даних. Найчастіше під час цього процесу ми можемо отримати додаткову цінну інформацію. Юридична експертиза часто має ключове значення для достовірності матеріалу, надто коли необхідно врахувати відмінності у законах та нормативних актах різних країн.

Готуєтеся до публікації? Ще один момент, який слід узяти до уваги, — це подання матеріалу. Це питання можна розглядати та планувати на різних етапах, залежно від формату чи форматів, у яких ви хочете оприлюднити свою історію. Деякі публікації включають оповідання, інтерактивні елементи, мультимедіа, відео та бази даних; іноді розслідувальні центри експериментують із новими форматами — подкастами та театральними виставами. Розглядаючи питання про оприлюднення й поширення матеріалу, корисно подумати про те, які обґрунтування своїх висновків можна запропонувати аудиторії, наприклад, документи, зображення, дані, відео та заяви свідків.

І остання порада: не проґавте момент, коли інформації вже достатньо, щоб зупинитися та підготувати історію до публікації.

Приклади із практики

Незаконні злітно-посадкові смуги обслуговують токсичний видобуток копалин на землях корінних народів Бразилії

За останній рік журналісти New York Times виявили 1269 незареєстрованих злітно-посадкових смуг у бразильських лісах Амазонії, багато з яких обслуговують успішну незаконну індустрію, яка різко набрала обертів за президента Бразилії Жаїра Болсонару. У ході широкомасштабної співпраці, репортери Times зібрали інформацію про потенційне розташування незаконних злітно-посадкових смуг. Серед партнерів — некомерційна організація зі штаб-квартирою у Вашингтоні Rainforest Investigations Network, створена Пулітцерівським центром, а також Х’юрі Поттер, репортер Intercept Brasil та стипендіат Пулітцерівського центру. У розслідуванні використовували краудсорсингові бази даних, супутникові знімки та геопросторову аналітику.

Файли FinCEN

Міжнародний консорціум журналістів-розслідувачів спільно з BuzzFeed News і 108 медіапартнерами в 88 країнах витратив 16 місяців на систематизацію та аналіз документів, що отримали назву «Файли FinCEN». Консорціум ICIJ у співпраці з партнерами зібрав додаткові документи із витоків та від джерел, вивчив великі масиви судових та архівних матеріалів, опитав сотні людей, зокрема борців зі злочинністю та постраждалих від злочинів». До публікації увійшли журналістські історії, відео з роз’ясненнями та інтерактивна карта, яка дозволить аудиторії вивчити інформацію про більш ніж 18 000 фінансових транзакцій, зазначених банками як потенційно підозрілі.

Як незаконна деревина уникає контролю у Камеруні

Спільне розслідування InfoCongo та Le Monde про незаконну торгівлю деревиною в камерунській частині тропічних лісів басейну річки Конго, ґрунтуючись на матеріалах з різних джерел (зокрема збирання та аналіз даних), розкрило злочинну діяльність, до якої були причетні військові високопосадовці. Розслідування, підтримане Пулітцерівським центром і очолюване Жозіан Куаге та Мадлен Нгеунга, проводилося в Камеруні — країні з високими ризиками, які потребують від журналістів ретельного дотримання заходів безпеки під час роботи над репортажами. Проект тривав цілий рік. У результаті уряд Камеруну поставив завдання вжити суворіших заходів контролю у цій галузі.

Брант Х’юстон – голова Кафедри журналістських розслідувань в Іллінойському університеті. Понад десять років був виконавчим директором Investigative Reporters and Editors; під його керівництвом кількість членів асоціації зросла до 4000. Раніше працював журналістом-розслідувачем та редактором баз даних у газетах США, був відзначений багатьма професійними нагородами. У складі редакції газети Kansas City Star отримав Пулітцерівську премію за матеріал про обвал будівлі готелю, в результаті якого загинуло 114 осіб, і підготував перший оглядовий матеріал про тих, хто вижив.

Емілія Діаз-Страк – виконавча директорка Глобальної мережі журналістів-розслідувачів. Раніше працювала редакторкою відділу даних та досліджень, а також координаторкою Міжнародного консорціуму журналістів-розслідувачів (ICIJ) в країнах Латинської Америки. За понад десятиліття Діаз-Страк взяла участь у понад 20 відзначених нагородами спільних проектах ICIJ. Серед них: Offshore Leaks, Implant Files, FinCEN Files, Pandora Papers, а також Panama Papers – розслідування, нагороджене Пулітцерівською премією. Вона однією з перших зайнялася журналістикою даних у рідній Венесуелі й стала наставницею для сотень латиноамериканських журналістів. Емілія проводила літні семінари з журналістики даних та спільних транскордонних розслідувань у Колумбійському університеті в Нью-Йорку; була професоркою Центрального університету Венесуели та авторкою статей для Washington Post, журналу Poder y Negocios, венесуельських ЗМІ El Universal, El Mundo та Armando.info, співзасновницею якого є.