Вступ до розслідувальної журналістики: Перевірка фактів

Отже, чернетка вашої історії готова. Що далі?

Ви старанно працювали над своєю статтею, вели розслідування та готували матеріал протягом кількох тижнів — а то й місяців. Нарешті, ви погодили чернетку з вашим редактором. Тепер перед вами постає непросте завдання — перевірка фактів. Вам необхідно переконатися, що кожне твердження у вашій статті підкріплене доказами та витримує критику.

Проте практично неможливо перевірити факти у вашій статті без відповідних інструментів для організації роботи від самого початку розслідування та продуманого процесу відстеження джерел інформації, закладеного у вашу журналістську роботу.

Однак усе це не так складно, як може здатися. У цьому розділі ми розповімо, як організувати робочий процес, щоб ваш репортаж пройшов перевірку фактів легко й невимушено.

У цьому розділі ми зосередимося на практиці фактчекінгу власної статті або статті вашого колеги всередині редакції до публікації або виходу матеріалу в ефір — так званій внутрішній допублікаційній перевірці фактів. Тут ми не будемо розглядати зовнішню чи незалежну фактчекінгову експертизу, яку проводять, наприклад, такі видання, як Politifact, FactCheck.org, Reuters Fact Check, African Fact-Checking Alliance або FactChecker.in, що спростовують дезінформацію в соціальних мережах або деінде. (Докладніше цю тему розкрито у Посібнику GIJN із фактчекінгу в розслідуваннях).

Перевірка фактів сьогодні 

«Чиказький посібник з перевірки фактів». Зображення: Скріншот, видавництво Університету Чикаго.

У книзі «Чиказький посібник із перевірки фактів» авторка Брук Борел процитувала очільника розслідувального відділу журналу Vanity Fair Джона Банти. Банта охарактеризував роль фактчекера — фахівця з перевірки фактів — так: «Ми надаємо послугу, в межах якої ми приходимо й розбираємо все — виймаємо двигун із машини, розкидаємо деталі по підлозі й збираємо все назад».

Фактчекінг «розбирає репортажі на запчастини» з метою забезпечення їхньої достовірності, точності та об’єктивності. Це найважливіше завдання в редакціях було набагато поширенішим кілька десятиліть тому, коли в новинних журналах, як правило, були штатні фахівці з перевірки фактів.

Проте нині штатні фактчекери в редакціях трапляються досить рідко, головним чином тому, що бюджети за останні кілька десятиліть скоротилися, і редакції більше не можуть собі цього дозволити. Хоча у деяких новинних виданнях досі є відділи перевірки фактів, зокрема в The New Yorker. Інші американські журнали перевіряють факти, використовуючи наявні ресурси. Наприклад, фактчекінгом у The Nation займається мінлива, але численна група стажерів. Тим часом у більшості редакцій дедалі частіше самі репортери повністю відповідають за перевірку фактів у власних статтях, а останнє слово залишається за юридичним відділом.

Той, хто проводить фактчекінг — позаштатний фахівець із перевірки фактів, член розслідувальної групи чи сам журналіст — зазвичай використовує чіткий графік із певними етапами. Наприклад, якщо ви працюєте в редакції з фахівцем із перевірки фактів, процес може виглядати приблизно так: коли чернетка готова, ви ділитеся нею з фактчекером разом із джерелами, нотатками та всім іншим, що ви використовували під час підготовки матеріалу. Якщо в редакції не застосовують «журнальний» підхід до фактчекінгу, у процесі якого перевіряють кожне твердження, фактчекер може обговорити з журналістом, які розділи матеріалу слід перевірити та в який спосіб.

Після завершення перевірки фактів у статті фактчекер повідомляє про необхідні, на його думку, зміни, обґрунтовуючи їх, а редактори можуть вирішити, які з них доречні. Потім остаточний варіант передають до юридичного відділу (хоча іноді юридичний відділ може перевірити чернетку ще до завершення фактчекінгу), а згодом — до коректорської групи перед публікацією.

Незалежно від того, хто працює над матеріалом — сам репортер чи хтось інший, — кожне розслідування обов’язково має пройти перевірку достовірності фактів. Чому це так важливо? У своїй книзі Борел пояснює це просто: «Між читанням, інтерв’юванням та роздумами фундамент історії може тріснути й розсипатися. Можливо, проблема незначна — просте непорозуміння чи друкарська помилка… Якщо тріщина невелика, а решта джерел надійні, історія може вціліти. Проте це все-таки тріщина, і уважний читач починає сумніватися щодо решти історії».

Якщо у вашій роботі виявиться чимало таких дрібних тріщин, вони можуть підірвати довіру ваших читачів до всього тексту — особливо якщо ці неточності пов’язані з помилковим цитуванням джерела або відсутністю необхідного контексту для цитати.

Однак враховуючи, наскільки рідко вдається верифікувати факти у професійного фактчекера, ми розглянемо, як вичитувати ваші власні журналістські розслідування з тією ж ретельністю, що й спеціально навчений співробітник редакції.

Поради та інструменти

Організуйте роботу

Найважливіше, що ви можете зробити, щоб спростити процес перевірки фактів, — це встановити для себе послідовну систему організації. Розробіть зручну для вас систему — використовуючи Dropbox, Google Drive або просто жорсткий диск свого комп’ютера (але обов’язково заведіть окремий носій для резервного копіювання) — і створіть папки з назвами, які легко розпізнати, або назвіть їх за затвердженими в редакції правилами іменування. Якщо ви працюєте в команді, обов’язково обговоріть із іншими її членами, яким чином ви плануєте організувати спільну роботу, та домовтеся про послідовність дій. Створіть таблицю контактів для кожного джерела, з яким ви спілкуєтеся, фіксуйте час розмов і створіть окрему папку для записів інтерв’ю.

Ще до того, як у вас з’явиться чітке уявлення про те, куди рухається ваша історія, украй важливо створити систему та дотримуватися її. Моя колишня колега, архіваріус Талія Купер, дає багато корисних порад щодо організації роботи над репортажами, і особливо — конфіденційними матеріалами.

Додайте нотатки до своєї історії

Додавання нотаток — це запорука того, що ви зможете легко підтвердити кожне твердження.

У процесі роботи над чернеткою занотуйте, звідки ви взяли кожне твердження про факт. Існує кілька способів зробити це, але я особисто волію використовувати примітки в документі, вказуючи джерела після кожного речення. Деякі журналісти обробляють свої матеріали в електронній таблиці та виділяють кожне твердження в окремий рядок, де в одній колонці вказують саме твердження, а в наступних — його джерело, посилання, назви файлів та таймкоди аудіозаписів.

Слідкуйте за тим, щоб ваша система зберігання та організації матеріалів була послідовною. Це стане запорукою того, що анотування буде простим, і навіть людина, не знайома з чернеткою, зможе легко визначити джерело кожного факту.

Переконайтесь у надійності ваших джерел

Щоб спростити перевірку фактів, переконайтеся, що джерела, на які ви спираєтеся, є надійними, об’єктивними та точними.

Під час підготовки матеріалів ви значною мірою спиратиметеся на першоджерела, зокрема (але не обмежуючись): документи та набори даних державних органів; архівні матеріали; судові протоколи; інтерв’ю; а також пресрелізи. Не покладайтеся на соціальні мережі або записи в блогах, які не мають джерела інформації.

Вікіпедія може бути корисною на початковому етапі дослідження теми вашої статті. Однак вона не є надійним або прийнятним джерелом для цитування, оскільки будь-хто може редагувати сторінку та додавати інформацію без зазначення джерела.

Зараз дедалі ширше використовують програми на основі штучного інтелекту, такі як ChatGPT, але вони не надто надійні. У 2023 році адвокат, який представляв позивача в цивільній справі в галузі авіації в США, використав ChatGPT для підготовки судової заяви. Як повідомив Бенджамін Вейзер у The New York Times: «Була лише одна проблема: ніхто — ні адвокати авіакомпанії, ні навіть сам суддя — не змогли знайти рішення чи цитати, наведені та узагальнені в заяві. Це сталося тому, що ChatGPT все вигадав».

Збережіть свої посилання

Wayback Machine може стати незамінним інструментом для перевірки достовірності інформації на старих вебсторінках. Зображення: Shutterstock

Окрім документів, публічної інформації та інтерв’ю з джерелами, ви можете використовувати матеріали, знайдені в інтернеті. Оскільки вебсторінки, статті та публікації в соціальних мережах можуть бути видалені або змінені миттєво, важливо не лише зберігати посилання, а й архівувати їх на випадок, якщо вони перестануть працювати. Wayback Machine — незамінний інструмент для цього, а також чудовий спосіб отримати доступ до архівних версій старих вебсторінок: можна повернутися до різних моментів часу та подивитися, як могла виглядати вебсторінка багато років чи навіть десятиліть тому. А якщо ви хочете заархівувати публікацію, знайдену в соціальній мережі X (раніше Twitter), ви можете зберегти її в archive.is.

Важливі питання для перевірки фактів

Коли я працювала штатним фактчекером The Intercept, тодішній відділ перевірки фактів розробив набір рекомендацій, до яких я регулярно зверталася, коли перевіряла факт, що не мав достатньо надійних джерел, або якщо джерела не підтверджували фактичне твердження однозначно. У таких випадках ми з колегами ставили собі такі питання:

• Чи можемо ми з упевненістю сказати, що це твердження відповідає дійсності?
• Чи можемо ми надати докази, які змусили б скептика розділити нашу впевненість?
• Чи можемо ми уявити собі реалістичний сценарій, за якого мені представлять контраргументи, які змусили б наше видання опублікувати спростування?

Якщо виявлялося, що ми не можемо з упевненістю відповісти на одне з цих питань, ми розуміли: треба знайти інші джерела або запропонувати репортеру альтернативне формулювання. Під час перевірки фактів у своєму розслідуванні пам’ятайте про ці питання.

Пріоритети під час перевірки фактів

Хоча вкрай важливо переконатися в достовірності кожного факту в вашому матеріалі, не менш важливо розуміти, які саме факти можуть викликати найбільшу критику, якщо виявиться, що вони не відповідають істині. Ось корисний список того, чому слід приділяти пріоритетну увагу.

• Заяви, що ганьблять людину чи організацію, — все, що можуть розцінити як наклеп.
• Технічна чи фінансова інформація, особливо якщо її раніше ніде не публікували.
• Резюме наукових досліджень.
• Опис юридичних аргументів (вивчіть документи обох сторін у справі).
• Статистика, дані про жертви та інші числові дані.
• Дати та хронологія подій.
• Статистичний або інший аналіз, проведений репортером.
• Описи або резюме офіційної політики чи законів.
• Описи чужих репортажів та звітів.
• Офіційні варіанти написання імен.
• Описи добре відомих історичних подій.
• Загальні твердження та суперлятиви: «Один із найвищих показників…».
• Біографічна інформація, отримана під час інтерв’ю.

Уникайте типових помилок

Коли у фахівців із перевірки фактів запитують, які помилки трапляються найчастіше, вони зазвичай пригадують помилки, яких журналісти припустилися, коли писали з пам’яті. Ці помилки пов’язані з кількома типовими проблемами.

• Імена та посади. Наприклад, легко переплутати посади керівників компаній, наприклад, «голова» (Chairman) або «генеральний директор» (CEO).
• Найвищий ступінь порівняння. Наприклад, якщо ви хочете сказати: «Ураган “Беріл” був найсильнішим ураганом за всю історію спостережень». У якому сенсі він був «найсильнішим»? З погляду категорії шторму, до якої він належить? З погляду кількості загиблих? Ліпше додати конкретики, ніж покладатися на суперлятиви.
• Контекстуальна інформація. Дати, час, місцезнаходження.
• Цифри та статистика.
• Цитати.

Навіть якщо вам здається, що ви щось точно знаєте, все одно перевірте це ще раз. Людська пам’ять може підводити навіть найдосвідченіших журналістів. Часто репортер помиляється, згадуючи, у якому році прийняли той чи інший закон, або як звали керівника компанії. Не покладайтеся на пам’ять як на джерело, завжди перевіряйте ще раз.

Чим кращі журналісти, тим кращі історії

Давайте підсумуємо основні висновки цього посібника: створіть систему, яка дозволить вам легко знаходити матеріали, які ви використовували у своїй роботі, та робіть позначки в чернетці, працюючи над нею. Не покладайтеся на пам’ять. Перевіряйте кожен факт, і не один раз.

Саме ці навички допоможуть зробити перевірку фактів невід’ємною частиною вашого журналістського процесу. Це, своєю чергою, зробить вас кращим журналістом, а ваші розслідування — переконливішими та впливовішими.

Марго Вільямс зробила свій внесок у цей розділ.

Маріам Ельба — дослідниця з Нью-Йорка. Зараз вона працює в ProPublica журналісткою-розслідувачкою, надає підтримку в проведенні локальних розслідувань на території США. Раніше вона обіймала посаду помічниці редактора з досліджень The Intercept, де очолювала відділ перевірки фактів.

Марго Вільямс — наукова редакторка відділу розслідувань The Intercept. Раніше вона працювала в The New York Times, NPR, Міжнародному консорціумі журналістів-розслідувачів. За 14 років роботи у The Washington Post входила до складу двох команд, нагороджених Пулітцерівською премією: 1998 року за розслідування випадків застосування зброї проти цивільних поліцією Вашингтона, округ Колумбія, а 2001 року — за висвітлення теми тероризму на національному рівні.