торгівля зброєю, незаконна торгівля зброєю
торгівля зброєю, незаконна торгівля зброєю

Нелегальна торгівля зброєю нерідко пов’язана з поточним чи назріваючим конфліктом, корупцією, організованою злочинністю або експлуатацією природних ресурсів. Ілюстрація: Енн Кірнан для GIJN

Цей розділ про нелегальну торгівлю зброєю написала Хадіжа Шаріфе — головна редакторка африканського підрозділу Центру дослідження корупції та організованої злочинності (OCCRP).

Коли режисер Ендрю Ніккол почав купувати реквізит для свого фільму 2005 року «Збройовий барон», то отримав неоціненний урок. Виявилося, що придбати справжню зброю дешевше й легше, ніж муляжі. Тому, як він пояснив під час престуру для реклами фільму, довелося купити партію з 3000 справжніх автоматів Калашникова та орендувати справжні бойові танки. Розплата настала згодом. Щоб більше ніхто не використав зброю, він знищив частину в Південній Африці, але решту через бюджетні вимоги довелося продати за пів ціни, собі на збиток, бо місцевий ринок виявився переповненим зброєю.

Перші кадри фільму «Збройовий барон», який віддалено ґрунтується на біографіях реальних торговців зброєю — таких, як росіянин Віктор Бут, показують привабливість і небезпеку набою, який народжується з пороху, стає гільзою на конвеєрній стрічці й запаковується в ящик. Десь у перерві між транспортуванням і вбивствами, коли зброю доправляють місцевим бойовикам, терористам і характерним польовим командирам, фільм досліджує роль покупця, ліберійського диктатора Чарльза Тейлора, та постачальника, Бута, проливаючи світло на складну й приховану взаємодію між урядами, лобістами, торговцями зброєю, фінансистами, агентами розвідок, перевізниками та кур’єрами.

Від часу падіння Бута і Тейлора — першого після спеціальної операції засудили до 25 років позбавлення волі в США, а інший за рішенням Гаазького Спеціального суду отримав 50 років ув’язнення за воєнні злочини, світові військові витрати зросли майже до 2 трильйонів доларів у 2020 році. Топ-четвірка постачальників озброєнь — це ті ж самі країни, які найбільше на них витрачаються: США, Китай, Росія та Велика Британія. Глобальний ринок озброєнь використовує бартерні й фінансові механізми в рамках тих самих бізнес-моделей, які живлять транснаціональну організовану злочинність, заробітки на війні та країни з авторитарним режимом або тривалими збройними конфліктами.

Це пов’язано з тим, що національні закони, які регулюють торгівлю озброєннями, розмиті та суперечливі, залежать від корумпованих урядів та містять численні лазівки. Викривати торгівлю зброєю також заважають секретність морських та повітряних перевезень зброї; компанії, які покривають торговців та учасників схем; посередництво сусідніх країн; бартерний принцип обміну одних незаконних товарів, таких як слонова кістка, на інші.

Якщо за документами все нібито законно, контрабандні товари можна перевозити відкрито — митниця чи інші офіційні органи не проводитимуть обшуків та конфіскацій без доказів. Один південноафриканський чиновник, який працює у приватному аеропорту, сказав мені:  «Ми нічого не заробляємо і нічого не маємо… нам не під силу наживати грізних ворогів або конфліктувати з ними».

На відміну від торгівлі наркотиками чи людьми, які скрізь суворо заборонені, інші три види діяльності — фінансові операції, зброя і часто екологічні злочини (наприклад, контрабанда деревини чи браконьєрство) — знаходять легальну оболонку. Усе залежить від секретності конкретної юрисдикції, а також її відповідних правової, фінансової та транспортної систем.

Приміром, ув’язнення Бута не зупинило його мережу від подальшого постачання зброї з Судану до Сирії за допомогою південноафриканських і російських директорів, підставних маврикійських компаній та підроблених дозволів на придбання авіапарку для перевезення зброї. Деякі з цих авіаперевізників досі працюють на Маврикії, пропонуючи послуги «приватних літаків».

Комерційні літаки можуть вимикати свої транспондери у міжнародному повітряному просторі, щоб стати невидимими для авіадиспетчерів. Легкі літаки Бута, особливо старі моделі без вбудованих систем GPS, могли літати непомітно для радарів як усередині країни, так і за її межами. Уряд Маврикія не вживав жодних заходів і обмежився заявами для ЗМІ, в яких заперечив будь-які правопорушення.

Захист з боку урядів, які продають зброю напряму або через субсидування приватних компаній, чи які створюють податкові гавані для аутсорсингу за принципом «звідси кудись», фактично блокує будь-який доступ до публічної інформації.

Часто саме журналісти-розслідувачі першими виявляють пов’язану зі зброєю нелегальну, протизаконну чи корупційну діяльність, що нерідко стосується поточного чи назріваючого конфлікту, організованої злочинності, корупції та експлуатації природних ресурсів.

Глобальний масштаб

У збройній промисловості діє менше обов’язкових міжнародних норм, ніж, наприклад, у торгівлі бананами чи соєю, тож у минулому експерти стверджували, що на цей сектор припадає принаймні 40% відомої світової корупції.

Схема 2. Частка поставок зброї в розрізі 10 найбільших країн-експортерів за 2016-2020 роки. Джерело: База даних щодо передання зброї SIPRI, березень 2021 р. (скріншот)

Усього 10 країн забезпечують 90% світових поставок зброї. В останні роки майже 40% задокументованих світових поставок зброї надходило зі США. Приблизно половину всієї зброї США експортували на Близький Схід, переважно до Саудівської Аравії, яка є найбільшим світовим імпортером озброєнь.

Дипломатичні зв’язки і тиск з боку інших держав змушують країни щорічно звітувати про імпорт та експорт зброї. Так, наприклад, Генасамблея ООН ініціювала підписання Міжнародного договору про торгівлю зброєю (МДТЗ), який створив багатосторонню структуру для обмеження торгівлі зброєю та її застосування у конфліктах, для порушення прав людини та тероризму. Угоду ратифікували понад 100 країн, проте основні країни-експортери зброї, такі як США та Росія, так і не підписали її, а деякі з країн, що її ратифікували (наприклад, Китай), не оприлюднюють щорічних звітів.

На практиці ці звіти зазвичай не містять підтверджувальних даних, там є лише твердження, перевірити які не можуть ані громадськість, ані іноземні уряди. Крім того, в деяких країнах, які все ж таки звітують про торгівлю зброєю, бувають впливові покровителі чи політики, які можуть займатися нелегальними операціями під виглядом легальних. А в тих країнах, що мають регуляторні механізми торгівлі зброєю, юридичне визначення незаконної діяльності іноді виявляється неоднозначним або суперечливим.

Ілюстрація: Енн Кірнан для GIJN

У начебто законних транзакціях трапляються такі ледь помітні огріхи: контракти чи відвантаження містять більше товарів, ніж зазначено, через різні системи звітності не збігаються дані за роками, країни по-різному класифікують зброю. Тому дуже складно розібратися у процесах виробництва, розповсюдження та причинах торгівлі зброєю, а також у супутніх боргах, бартерних угодах та обмінах.

Приватна справа

Як же копнути глибше та обґрунтувати своє розслідування за допомогою загальнодоступних даних?

Якщо країна не перебуває під ембарго чи санкціями, транскордонна торгівля зброєю є переважно приватною справою з мінімальною кількістю стримувань та противаг. Щоб почати розслідування, важливо розуміти основні процеси, пов’язані з торгівлею зброєю:

  1. Зазвичай країна-імпортер оголошує тендер або звертається безпосередньо до продавців. Або, навпаки, іноземні компанії та уряди країн-експортерів самі лобіюють угоди.
  2. Потім країна-експортер дає дозвіл на продаж зброї, послуг та технологій стороні-імпортеру. (У кожній країні існують власні процедури узгодження.)
  3. Виробляти та продавати зброю можуть приватні компанії, державні чи підконтрольні державі організації.
  4. Примітка: зброю може зрештою виробляти і продавати сама країна-експортер («державна торгівля зброєю») або приватний ВПК цієї держави («комерційна» угода).

Більшість країн-експортерів субсидують та захищають свій приватний ВПК як ключову складову національної безпеки, а також як знаряддя для формування геополітичних союзів. Сертифікати кінцевого споживача (основні документи, підписані країною-імпортером) перелічують придбані товари та підтверджують, що зброю використовуватимуть лише для спеціальних цілей — «навчання, боротьби з тероризмом, забезпечення безпеки та стабільності». Сертифікати кінцевого споживача призначені зокрема для того, щоб запобігти застосуванню зброї для скоєння тяжких злочинів або порушення прав людини, а також перепродажу чи «даруванню» зброї державам-ізгоям чи незаконним організаціям.

Однак насправді чимало зброї, особливо стрілецької, яку продали одному покупцю, може легко опинитися в руках іншого. Так, ембарго ООН на постачання озброєнь до Лівії не мало суттєвого впливу на фактичні потоки зброї до цієї країни. Операції під чужим прапором, корпоративні таємниці та доставка через морські податкові гавані — такі як Багами, Ліберія і Маршаллові острови — дозволили країні обходити ембарго і здійснювати незаконні чи заборонені поставки. Через офшорні компанії Лівія придбала у постачальників з Об’єднаних Арабських Еміратів (ОАЕ) та у приватних російських охоронних компаній бронетехніку, зброю та бомби.

Держави не завжди розраховуються грошима. Досить часто використовуються торговельні операції.

Так, з Судану до ОАЕ експортувалося золото з Джебель-Аміра — одного з найбільших африканських родовищ золота в охопленому конфліктом Дарфурі. В обмін на це офшорні компанії, зареєстровані в цій країні Перської затоки, постачали Судану бронетранспортери та інші товари.

Автори розслідувань про контрабанду зброї наголошують, що легкий доступ до зброї не лише підтримує діяльність організованої злочинності, диктаторських режимів та конфліктів, а й посилює їх. У 2020 році, коли COVID-19 підірвав економіку і спричинив фінансову кризу у багатьох країнах, Південна Африка під тиском Саудівської Аравії та ОАЕ пом’якшила протоколи сертифікації кінцевих споживачів. Тепер замість військових інспекторів законність поставок перевіряють за менш жорсткими «дипломатичними процедурами».

Тим не менш, у журналістів-розслідувачів, які вміють долати кордони, є достатньо інформації для виявлення, перевірки та підтвердження важливих даних. Це можна робити шляхом відстеження діяльності торговців зброєю та систем, які вони створюють для реалізації угод. Навіть коли торговці зброєю намагаються змінити свої моделі поведінки, зробити їх ефективнішими чи таємнішими, вони неминуче створюють нову модель, адже вони люди.

Практичні приклади

Торговець смертю

Обкладинка книги «Торговець смертю: гроші, зброя, літаки та людина, яка робить війну можливою», яку написали розслідувачі Фара Дуґлас та Стівен Браун. Зображення: знімок екрану

Російський підприємець Віктор Бут був, мабуть, найбільшим у світі збройовим контрабандистом. За доставку всіх видів вантажів, особливо нелегальної зброї, його називали «найефективнішим у світі листоношою». Він мав екстенсивну клієнтську базу. Його компанія часто змінювала назви та адреси, постачала зброю таким клієнтам як Ахмад Шах Масуд (Ahmed Shah Massoud) — лідер Північного альянсу в Афганістані, але паралельно й талібам — ворогам Масуда. Бут продавав зброю як уряду Анголи, так і повстанцям, які прагнули його повалити. Він послав літак для порятунку Мобуту Сесе Секо, деспотичного правителя Заїру, а також повстанців, які з ним боролися. Він також працював з Революційними збройними силами Колумбії (FARC), з сумнозвісним лівійським диктатором Муаммаром Каддафі і багатьма іншими.

Бут зажив слави завдяки торгівлі нелегальною зброєю, але також займався авіаперевезеннями легальних вантажів. Його компанії здійснювали сотні рейсів для ООН та інших гуманітарних організацій. Він вів справи із західними країнами, зокрема з Великобританією та США. Пентагон та його підрядники заплатили Буту мільйони доларів за підтримку післявоєнних відновлювальних робіт.

Розслідувачі Дуґлас Фара та Стівен Браун взяли інтерв’ю у співробітників дипломатичних місій і тих людей, які відстежували діяльність Бута, а також у самого Бута і його знайомих; на основі цих матеріалів вони написали книгу «Торговець смертю: гроші, зброя, літаки та людина, яка робить війну можливою».

Відстеження хвостових кодів літаків

Багато можуть розповісти авіаційні дані — зокрема хвостові коди або бортові номери літаків. Візьмімо Республіку Конго (яку іноді називають Конго-Браззавіль). Країна не повідомляла про закупівлю озброєнь більше тридцяти років, і оскільки проти країни не діє ембарго на постачання зброї, вона не зобов’язана розкривати свої збройові угоди жодному міжнародному органу, в тому числі ООН. Проте є підтвердження, що в країну нещодавно завезли понад 500 тонн зброї з Азербайджану, причому великі поставки часто відбувалися перед виборам — наприклад, у 2016 та 2021 роках. Як показало розслідування OCCRP, цю зброю використовували після виборів для придушення незгодних. Цю зброю, зокрема міни для мінометів, ракети, гранати та кулемети великого калібру, виробляли переважно в Болгарії та Сербії, або її закуповував там уряд Азербайджану.

У документах деяких угод як «поручителя» вказано уряд Саудівської Аравії. Порука аравійців супроводжувала вступ Республіки Конго в картель ОПЕК, де домінує Саудівська Аравія і який контролює чотири п’ятих світового видобутку нафти. І Азербайджан, і Республіка Конго є спадковими диктаторськими режимами, а Саудівська Аравія — це спадкова монархія. Відстеження польотних даних показало, що спочатку зброю перевозили ВПС Азербайджану, а з 2017 року доставку взяв на себе приватний перевізник Silk Way Airlines. Компанія Silk Way тісно пов’язана з правлячою родиною Азербайджану і, ймовірно, як приватний перевізник проходила не такі ретельні перевірки, як її конкуренти з військового відомства.

Посередник з Нігеру

Нігер, одна з найбідніших країн світу, за період з 2011 по 2019 роки витратила на купівлю зброї майже 1 мільярд доларів США. Не менше 137 мільйонів доларів з цієї суми швидше за все привласнили собі корумповані чиновники, завищивши вартість зброї. У 2016 році міністерство оборони Нігеру закупило два військово-транспортні та штурмові вертольоти у російського «Рособоронекспорту» — державного експортера військової техніки. Угода передбачала захмарні витрати на технічне обслуговування та боєприпаси; її загальна сума становила 54,8 мільйона доларів, тобто Нігер переплатив близько 19,7 мільйона доларів, які не були ані детально розписані, ані обґрунтувані. Російська сторона отримала оплату через філію банку ВТБ, контрольний пакет акцій якого належить російському уряду.

Міністерство оборони Нігеру видало довіреність єдиному посереднику, Абубакару Хімі (Aboubacar Hima), що дозволило йому оформлювати контракти через власні офшорні компанії та маніпулювати ними так, щоб обходити законодавство й наглядові комітети. У цих самих угодах він також представляв російські, українські і навіть китайські компанії — по суті, контролював усю комунікацію між сторонами. Хіма, громадянин іншої західноафриканської країни, Нігерії, на той момент перебував там у розшуку і вже давав свідчення в судах США у справах, пов’язаних із незаконним обігом зброї.

Інформацію про ціни на аналогічні чи відомі обсяги зброї можна отримати з таких джерел, як судові документи, рекламні брошури та сайти компаній. Безцінні підказки можна знайти навіть в IP-адресах доменних імен.

Поради й інструменти 

Як і будь-які інші товари, зброю необхідно замовити, виробити, оформити, купити, продати чи обміняти і, нарешті, доставити від відправника до отримувача. Де і що можна шукати:

Реєстри озброєнь. Реєстр звичайних озброєнь ООН (UNROCA) створено у 1991 році для документування офіційної торгівлі зброєю між країнами шляхом добровільного розкриття інформації. Ця інформація є загальнодоступною, вона може допомогти викрити секрети держави, яка не повідомляє про продаж зброї, якщо про них повідомила інша сторона угоди. Реєстр містить такі види ручної зброї, як крупнокаліберні кулемети та ракетні установки, а також важчі системи озброєнь — бойові бронемашини, штурмові гелікоптери та далекобійні ракети. Схожим інформаційним ресурсом є Стокгольмський інститут дослідження проблем миру (SIPRI), який містить звіти по країнах, дані про військові витрати, поставки зброї, ембарго на постачання зброї і навіть відстежує військову допомогу між державами.

Транспортні реєстри. Бази авіаданих, подібні до FlightRadar24 та FlightAware надають інформацію про літаки, зокрема їхні бортові номери, країну реєстрації та нещодавні переміщення; авіаційні форуми, такі як r/aviation на Reddit або Airliners.net, надають унікальну інформацію від пілотів та технічного персоналу по всьому світу. Обов’язково ознайомтеся з посібником GIJN із відстеження літаків та з Icarus — платформою відстеження польотів від C4ADS. Для морських перевезень почніть з відстеження суден у морі від GIJN, а потім переходьте до таких сервісів, як Marine Traffic, Import Genius, та Panjiva для отримання інформації про маршрути, товари, відправників, отримувачів, дати та адреси. Кораблі, як і літаки, повинні бути зареєстровані в певній країні та належати певній державі, компанії чи фізичній особі. У транспортних питаннях особливу увагу слід приділяти податковим юрисдикціям, що спеціалізуються на таємниці морських та авіаційних перевезень — таких як Маршаллові острови, Бермудські острови та Ліберія, які забезпечили юридичний захист та комерціалізували ці реєстри.

Корпоративні структури. Окрім власників та керівництва компаній, яких можна знайти за допомогою баз даних, шукайте юридичні та фінансові надбудови гравців. До них відносяться статутні цілі діяльності підприємства; країни, у яких компанія здійснює свою діяльність; відомості про пов’язані або афілійовані компанії; а також поточна діяльність компанії. Крім того, важливо зіставити походження активів і доходів, які і де саме сплачуються податки, які є збитки, прибутки, яка фінансова будова фірми і чи існують судові справи, що можуть розкривати відповідні дані. Для цього потрібно ретельно вивчити публічні дані, наприклад, судові та податкові реєстри, а також знати закони кожної юрисдикції та її специфічні переваги.

Та все ж таки найкраще знаряддя журналіста — це прагнення зрозуміти, чому зброя відіграє ключову роль в несправедливості навколишнього світу. Доступ до зброї — це механізм підтримки таких авторитарних режимів, як Республіка Конго, Габон та Екваторіальна Гвінея. Доступ до зброї дозволяє злочинним картелям підривати демократію та утримувати суспільство у заручниках за допомогою контрабанди наркотиків, диких тварин і людей. Доки цей зв’язок не буде чітко й агресивно доведено — завдяки доказам, а не словоблуддю, зброю, як і раніше, сприйматимуть як щось абстрактне, а не як світову валюту, за допомогою якої ведуть гру за майбутнє планети.

Republish our articles for free, online or in print, under a Creative Commons license.

Republish this article


Material from GIJN’s website is generally available for republication under a Creative Commons Attribution-NonCommercial 4.0 International license. Images usually are published under a different license, so we advise you to use alternatives or contact us regarding permission. Here are our full terms for republication. You must credit the author, link to the original story, and name GIJN as the first publisher. For any queries or to send us a courtesy republication note, write to hello@gijn.org.

Читати далі

Поради та інструменти

Поради з гейміфікації вашого наступного розслідування

Поради редакціям та вдалі приклади використання гри для посилення впливу історії та емпатії аудиторії дає, зокрема, шведська журналістка Анна Тулін, авторка дослідження з гейміфікації журналістики в рамках наукового проекту Лондонської школи економіки.

Дослідження Журналістика даних Новини та аналітика Приклади розслідувань

Украдені скарби, депортовані діти й окупація АЕС: Найкращі журналістські розслідування 2023 року українською

Редакція GIJN зібрала деякі з видатних розслідувань, які попри всі перешкоди вдалося провести українським незалежним ЗМІ й журналістам 2024 року.

Новини та аналітика

GIJC23: Зустріч року для журналістів-розслідувачів

13-а Глобальна конференція журналістів-розслідувачів стала найбільшим зібранням журналістів-розслідувачів за всю історію #GIJC. Про те, чим вона запам’яталася українським учасникам і учасницям, читайте у нашому огляді.

Поради та інструменти Приклади розслідувань

Співпраця для розкриття «тіньової війни Путіна» в Скандинавії

Транскордонна співпраця чотирьох скандинавських видань мала на меті розкрити масштаби російських таємних операцій у регіоні. На GIJC23 журналісти та режисери-документалісти пояснили, як їм це вдалося.