Пошук джерел, збір інформації про людей, робота з публічними даними та інформаційними запитами

Індійська журналістка Срішті Джасвал підтримувала знайомство зі своїми джерелами два роки, перш ніж вони дали ключові інтерв’ю для її розслідуванні пропаганди, яку поширювала привладна партія Індії.

Незалежна журналістка, спеціалістка Пулітцерівського центру з питань відповідального використання штучного інтелекту Джасвал, у співпраці з Лабораторією цифрових доказів Прінстонського університету досліджувала, як правляча партія Індії Бхаратія Джаната Парті (БДП) на чолі з Нарендрою Моді використовувала застосунок WhatsApp для ведення передвиборчої кампанії в обхід механізмів громадського контролю. Ця історія ґрунтується на даних, але значну роль у розслідуванні відіграли й довготривалі стосунки Джасвал із її джерелами — людьми, які ведуть передвиборчу кампанію через месенджер.

«Думаю, багатьом людям бракує терпіння, щоб працювати з джерелами. Терпіння й час мають вирішальне значення. Індія настільки поляризована, що багато журналістів просто не наважуються спілкуватися з джерелами з БДП», — сказала вона у відповідь на запитання, як їй вдалося завоювати довіру джерел.

Джасвал присвятила час не лише отриманню додаткової інформації від джерел, а й побудові професійних стосунків із ними. Насправді, на момент знайомства зі співробітниками БДП вона ще не знала, що працюватиме над цим матеріалом. Зрештою, політична пропаганда в Індії, як і в багатьох інших країнах, триває впродовж усього року. Їй було цікаво дізнатися, чим і чому ці люди займаються. Поступово вона завоювала їхню довіру, а згодом отримала інсайдерську інформацію — те, що так цінують журналісти-розслідувачі. На той момент вибори — головна політична подія — вже наближалися. У Джасвал були ідеальні умови для висвітлення цієї теми.

Як показує досвід Джасвал, пошук джерел — це не просто пошук людей для інтерв’ю, а й побудова довірливих стосунків із ними. Чим більше вона дізнавалася про їхній світ, тим більше довіри й поваги завойовувала, й тим легше їй було дізнатися про те, чим вони насправді займаються.

Зрештою, пошук джерела — це процес, який починається з визначення цілей пошуку й триває навіть після того, як ми вимикаємо кнопку запису. У цьому розділі — покрокова інструкція з пошуку джерел для розслідувань, а також поради й інструменти для кожного етапу роботи.

Ідентифікація людей та документальних джерел

Поставте перед собою мету знайти джерело

За визначенням Марка Лі Хантера, яке пізніше адаптували Єва Константарас і Анастасія Валєєва, журналістський матеріал, що ґрунтується на даних, включає:

• Теперішнє (те, що відбувається зараз, іншими словами — «проблема»)
• Минуле (як ми до цього дійшли — «причина»)
• Майбутнє (те, що станеться, якщо нічого не зміниться, і те, як ми можемо покращити ситуацію — «вплив» і «рішення»)

Якщо дотримуватися цієї схеми, джерела — як люди, так і документи — можна класифікувати за типом інформації або доказів, які вони можуть надати. Скажімо, вплив тієї чи іншої державної політики або програми доцільно розглядати на конкретних прикладах — зазвичай на прикладах представників спільнот, яких ця політика або програма стосується. Щоб з’ясувати причини, ми звертаємося до державних службовців, власників компаній або осіб, яких потрібно притягнути до відповідальності. Також можна взяти інтерв’ю в експертів, які пояснять вплив проблеми та її можливе вирішення.

Наведемо приклад: колишня мультимедійна журналістка Філіппінського центру журналістських розслідувань (PCIJ) Черрі Салазар провела кілька днів із рибалками прибережних сіл у передмісті Батангаса (Філіппіни), щоб дізнатися, як вплинуло на них будівництво підприємств із виробництва скрапленого природного газу (СПГ) на їхніх рибальських угіддях. В її історії підприємства з виробництва СПГ представлені як «проблема».

Свою стратегію вибору людей для інтерв’ю Салазар описує так: «Я завжди намагаюся знайти переконливого героя, який уособлює й «олюднює» історію. Якщо є така можливість, віддаю перевагу інтерв’ю, що дають змогу «вбити двох зайців».

Головний герой історії Салазар «Останні рибалки Іліяна» — місцевий рибалка, предки якого також займалися виловом риби. Завдяки цьому він зміг описати та порівняти, якою була риболовля до і під час будівництва промислових об’єктів. Той самий співрозмовник розповів, що його не прийняли на роботу на це будівництво через вік.

«Це інтерв’ю показало не тільки вплив проєктів СПГ на рибалок, а й те, що обіцяні альтернативні джерела засобів до існування насправді виявилися фікцією», — розповідає журналістка.

Далі вона перейшла до розслідування «причини»: зіставивши документи та дані з коментарями експертів і урядовців, показала, як уряд Філіппін «обхідним шляхом» відмовляється від відновлювальних джерел енергії.

Принцип простий: чітке формулювання цілей або розуміння того, яку саме інформацію ми хочемо отримати від джерел, допомагає вибудувати стратегію їхнього пошуку та подальшої взаємодії. Інтерв’ю на кшталт тих, які Салазар провела з рибалками, а Джасвал — з працівниками, можливі лише за умови, що джерелам буде комфортно спілкуватися. Для цього журналісту потрібно провести з ними чимало часу. У процесі підготовки матеріалу, особливо коли вдається дізнатися нову інформацію, можна звертатися до експертів як потенційних джерел. Інтерв’ю з посадовими особами, яких можна буде притягнути до відповідальності — державними службовцями та представниками приватних компаній — варто проводити лише тоді, коли основна частина матеріалу вже готова.

Будьте обережні з «нинішніми», «колишніми» та інформаторами

У книзі «Довідник журналіста-розслідувача: посібник із документів, баз даних і методів» Брант Г’юстон класифікує потенційні джерела, розділяючи їх на «нинішні» та «колишні».

«Нинішні» — це люди, які зараз працюють в організації або взаємодіють з нею, наприклад, чинні співробітники, секретарі, постачальники, підрядники та консультанти. Їх порівняно легко знайти через каталоги веб-сторінок або через журналістів, які щодня висвітлюють діяльність цих організацій. «Колишні» — це ті, хто працював в організації або взаємодіяв із нею раніше.

Розуміння обмежень та обсягу інформації, яку можуть надати ці два типи джерел, а також їхніх мотивів для спілкування з журналістами, допомагає ліпше планувати та проводити інтерв’ю.

Припустімо, що ми розслідуємо звинувачення у шахрайстві під час державних тендерів на будівництво доріг у регіоні, за який відповідає певний чиновник. Колишні підрядники охочіше ділитимуться своїм досвідом участі в тендерах, проте можуть не знати про останні події в процесі закупівель.

Водночас нинішні підрядники, найімовірніше, спілкуватимуться з журналістами обережно та погодяться давати коментарі лише за умови, що озвучене опублікують без зазначення їхніх імен. Розуміння можливих варіантів поведінки джерела, а також того, що воно може отримати або втратити, давши інтерв’ю, допомагає журналісту вибудувати ефективну комунікацію.

Ще один тип джерела — інформатори, як «нинішні», так і «колишні». Г’юстон описує їх як тих, хто «або прагне привернути увагу, або мимоволі опинився в центрі уваги, оскільки знає про якесь правопорушення». Викривати порушення з боку уряду або корпорацій важливо, проте робота з викривачами в різних країнах має свої особливості. Закони про захист викривачів діють не в усіх юрисдикціях, особливо в країнах з обмеженою демократією.

Безкорисливі інформатори справді можуть надавати достовірну інформацію, але, як і будь-які інші докази, їхні свідчення слід перевіряти за допомогою кількох незалежних джерел. Якщо ж інформатор має приховані мотиви, він може навмисно поширювати неправдиву або маніпулятивну інформацію. Причиною можуть бути невдоволення, бажання помститися або нашкодити репутації людини. Журналісти, які знаходять такі джерела або отримують інформацію від них, повинні розуміти, що всі твердження потребують ретельної перевірки.

Розвивайте «документальний стан розуму»

Розслідувальна журналістика — це постійна практика використання різноманітних джерел та перевірок. Якщо журналіст бере інтерв’ю, отриману інформацію варто звіряти з документальними даними. І навпаки: працюючи з документами, варто перевіряти свої висновки за допомогою експертних джерел. Саме так будується «стіна» доказів: документи й дані подібні до цеглин, а інтерв’ю — це розчин, який пов’язує їх у єдине ціле. Як правило, переконливе розслідування неможливо побудувати лише на цитатах та історіях з інтерв’ю. Те ж саме стосується й документів, адже, як і люди, вони можуть вводити в оману.

Термін «документальний стан розуму», який запропонували журналісти-розслідувачі Дональд Барлетт і Джеймс Стіл, ґрунтується на припущенні, що десь існує документ, який дає змогу поглибити розуміння, спростувати або підтвердити кожен елемент розслідування.

Коли на пресконференції чиновник заявляє, що будівництво доріг вивело фермерів зі злиднів, журналіст має знайти й отримати документальні докази, щоб підтвердити або спростувати це твердження. Можна звернутися до таких джерел інформації: контракти, дані про обсяги виробництва сільськогосподарської продукції, відомості про фермерські спільноти та рівень бідності.

Де шукати потрібні документи? Розгляньмо кілька ідей. Їх можна класифікувати за джерелом: документи, які публікують органи влади; звітність, яку надсилають органам влади; документи неурядових організацій (НУО) або приватних осіб.

Органи влади:

• міністерства та місцеві органи влади;
• правоохоронні органи;
• суди;
• національні архіви;
• фондові біржі та установи, що регулюють комерційну діяльність.

Неурядовий сектор:

• місцеві групи громадянського суспільства;
• міжнародні та неприбуткові організації;
• наукові дослідження та науковці;
• комерційні бази даних;
• реєстри власності.

І, звісно, інформаційні запити на основі Закону «Про доступ до публічної інформації».

Документи, надані посадовими особами, є прийнятним джерелом, однак покладатися виключно на них не варто. Пам’ятайте: це документи, які посадовці надають за власною ініціативою, і часто вони не надто допомагають розслідуванню. Журналістам-розслідувачам варто займати активну позицію — самостійно визначати, які саме документи потрібні, і подавати офіційні запити, щоб їх отримати. Це можуть бути запити на доступ до публічних записів або даних відповідно до законів про свободу інформації (FOI або FOIA) — у тих країнах, де такі закони діють. У багатьох державах це одна з базових журналістських навичок, яку досі недооцінюють.

Девід Кюллієр і Чарльз Н. Девіс створили докладний посібник — книгу «Мистецтво доступу: стратегії отримання публічних записів». Новачкам важливо знати про право на інформацію. Хоча закони про свободу інформації (FOI) ухвалені не в усіх країнах, право на доступ до інформації (RTI) закріплене в Загальній декларації прав людини ООН. Доступ до інформації — одне з фундаментальних прав людини. Іноді журналістам вдається отримати документи навіть тоді, коли право доступу до них не передбачене офіційно.

Журналісти повинні вміти ефективно складати запити на отримання інформації, відстежувати їх опрацювання, а також вести переговори з держслужбовцями та посадовими особами у випадках надання неповних або відредагованих документів чи відмови у відповіді. Іноді доводиться відстоювати своє право на доступ до інформації — через апеляції або звернення до посадовців вищого рівня. У деяких випадках редакції, що мають відповідні ресурси, можуть ініціювати судовий розгляд проти установи, яка відмовила у наданні інформації.

Пошук джерел

Визначивши цілі, журналісти можуть використовувати різні інструменти та стратегії пошуку джерел і встановлення їхнього місцезнаходження. Конкретні методи залежать від теми та формату розслідування. Нижче наведемо кілька загальних порад — вони можуть бути корисними не лише початківцям, а й досвідченим журналістам.

Ознайомтеся з уже опублікованими матеріалами в ЗМІ. У пошуках ідей варто відстежувати новини як у своїй країні, так і за кордоном. Навіть якщо ви готуєте матеріал на локальну тему, вам можуть стати в пригоді приклади розслідувань журналістів з інших регіонів — звертайте увагу, на які джерела вони посилаються. Крім того, розуміння того, що вже оприлюднено іншими, допоможе визначити, у чому полягає новизна вашої публікації.

Оцініть рівень опрацьованості теми й зверніться до наукових джерел. Часто виявляється, що вчені вже опублікували дослідження, які прямо або опосередковано стосуються вашої теми. Самі науковці можуть стати цінними джерелами: вони здатні допомогти зрозуміти контекст або надати нову інформацію, недоступну з інших джерел. Це особливо актуально, якщо ви працюєте з темою, що вимагає технічних знань.

Наприклад, завдяки співпраці PCIJ та NBC News вдалося встановити зв’язок між загрозою для недоторканих тропічних лісів у Палавані (Філіппіни) та діяльністю автовиробників у США. Журналіст Ендрю Лерен і його команда в Нью-Йорку звернулися до експерта з якості води та професора ґрунтознавства, щоб з’ясувати, яку небезпеку становить високий вміст хроматів у воді. Отримані наукові дані підтвердили розповіді місцевих жителів про вплив забрудненої води на їхнє здоров’я, що допомогло підкреслити актуальність проблеми й необхідність її вирішення.

У пошуках контактів зверніться до організацій громадянського суспільства. Організації громадянського суспільства (ОГС) або НУО часто проводять дослідження для кампаній, які ведуть. Їх можна залучати як джерела, а також як посередників для встановлення контакту з членами спільноти, яких безпосередньо зачепила певна урядова програма чи проєкт. Як правило, ніщо не заважає журналісту звернутися до джерела безпосередньо. Проте, якщо ви звертаєтеся, скажімо, до фермера-лідера місцевої громади корінних народів, буде корисно, якщо вас спершу представлять хоча б у короткому електронному листі або текстовому повідомленні. Так журналіст зможе зв’язатися саме з тим, хто потрібен для матеріалу — це особливо важливо у випадках, коли думки представників групи щодо питання, яке цікавить, розділилися. Організації громадянського суспільства вже давно стали надійним джерелом інформації для журналістів. При цьому вони не є винятком із правил: інформацію, отриману від них, слід перевіряти — так само, як дані будь-яких інших джерел.

Порада: у юрисдикціях або країнах, де складно отримати доступ до публічної інформації, зверніться до представників організацій громадянського суспільства або НУО, з якими державні органи консультувалися з приводу відповідної політики або програми. Вони можуть надати інформацію або відомості, які важко отримати за допомогою офіційних запитів до урядових органів.

За необхідності, звертайтеся до краудсорсингу. Якщо ваш матеріал стосується певного сегмента населення, наприклад, робітників-мігрантів, працівників цифрової сфери, спільнот велосипедистів тощо, хороший спосіб пошуку джерел — вступити в тематичну групу у Facebook або месенджерах.

Залежно від характеру історії, можна рекомендувати різні стратегії краудсорсингу. Наприклад, коли робота журналіста географічно обмежена, найкраще підходить краудсорсинг із використанням онлайн-інструментів. При цьому журналісту зазвичай необхідно представитися й розкрити цілі своєї роботи. Однак, працюючи над матеріалами, пов’язаними з кіберзлочинністю або незаконною діяльністю в інтернеті, журналістам слід проявляти обережність під час пошуку співрозмовників. Для захисту конфіденційності на початковому етапі можуть знадобитися фіктивні облікові записи. Наприклад, журналісти, які брали участь у спільному транскордонному розслідуванні сексуальних злочинів в Азії, використовували альтернативні профілі для пошуку джерел і спостереження за діями інших користувачів в інтернеті.

Перш ніж створювати фіктивні акаунти, обов’язково порадьтеся з редактором або юристом — переконайтеся, що ви не порушуєте закон.

Порада: пам’ятайте, що краудсорсинг має обмеження. Пошук джерел в інтернеті не завжди дає результати. Деякі джерела втрачають бажання спілкуватися щойно дізнаються, що ви журналіст. Радимо поєднувати краудсорсинг з іншими способами пошуку джерел.

Розширте свій арсенал джерел. Добре, коли вдається вибудувати широку мережу джерел. Навіть у стрімкому новинному потоці варто шукати тих, хто може запропонувати нові або нестандартні погляди на проблему. Виходьте за межі зони комфорту й не обмежуйтеся звичними джерелами.

На кожному етапі роботи над матеріалом корисно пам’ятати про гендерну рівність і соціальну інклюзію (GESI) — дайте можливість висловитися тим, кого часто не чують. Наприклад, з питань інфраструктури та технологій найчастіше беруть коментарі в чоловіків. Пам’ятайте: інклюзія надає історії глибину, може зробити її повнішою, і — вельми ймовірно — поліпшить.

Припустімо, журналіст працює над матеріалом про розвиток «розумних міст» (використання сучасних інформаційно-комунікаційних технологій для поліпшення інфраструктури) на глобальному Півдні, де далеко не всі базові потреби населення задоволені. Підхід GESI передбачає, що під час пошуку інженера-будівельника для інтерв’ю варто свідомо намагатися знайти жінку, навіть якщо це складніше, ніж запросити чоловіка. І чоловіки, і жінки можуть мати достатню експертизу, але саме жінка з більшою ймовірністю зверне увагу на аспекти, які часто залишаються поза увагою — наприклад, потребу в тротуарах або більшій площі громадських туалетів. Матерям потрібні просторі туалети, щоб вони могли з комфортом подбати про дитину. У багатьох країнах жінки рідше водять авто, тому для них тротуари мають ключове значення для безпеки та доступності.

Порада: перегляньте та розширте свій список контактів.

Пошук інформації про джерела

Щоб інтерв’ю було успішним, потрібно зібрати достатньо інформації про джерело. Коли ви знайшли джерело й домовилися про інтерв’ю, попереднє дослідження й складання досьє на співрозмовника допоможе розробити стратегію розмови. У багатьох випадках збір такої інформації також корисний для перевірки фактів, які надає джерело.

Нижче наведено добірку інструментів та порад, які допоможуть ефективно збирати інформацію про джерела.

• Знайдіть якомога більше джерел в інтернеті.

Підкреслимо ще раз: що більше — то краще. Відомо, що в інтернеті пишуть не лише правду, тому, збираючи інформацію про людину, не варто обмежуватися одним джерелом. Ми збираємо дані з відкритих онлайн-ресурсів — статей та інших матеріалів, опублікованих в інтернеті, соцмережах, коментарях під новинами або навіть неочевидних місцях — наприклад, на ігрових платформах.

Салазар розповіла, що часто використовує логічні оператори (спецсимволи і слова для точнішого формулювання пошукових запитів) під час пошуку в соцмережах і пошукових системах, — коли шукає профілі користувачів, інформацію про їхню належність до організацій та публічні заяви, зроблені майбутніми співрозмовниками.

«Інформація про джерело допомагає виявити потенційні упередження та мотиви. Яку вигоду отримає джерело від інтерв’ю? Можливо, воно прагне розповісти про свою діяльність, отримати висвітлення в ЗМІ, щоб просунутися по кар’єрних сходах або зміцнити свій політичний вплив? Це також важливо враховувати», — додає вона.

Ось деякі інструменти, за допомогою яких журналісти можуть зібрати інформацію про джерела.

Who Posted What?

Whopostedwhat.com — інструмент пошуку за ключовими словами, який дозволяє журналістам шукати публікації, зображення та відео у Facebook за заданою датою та темою. Цей інструмент створили Хенк ван Есс, Даніель Ендреш, Ден Немек і Тормунд Герхардсен для систематичного пошуку на платформі Facebook, яка збирає величезні обсяги даних про дії користувачів. Це свого роду фільтр, який допоможе вам знайти людей, що публікують матеріали, пов’язані з певною темою або проблемою.

Інструменти для пошуку у Фейсбуці. Зображення: Скріншот із сайту Who posted what?

WhatsMyName

Ця програма шукає ім’я користувача на майже 600 онлайн-платформах. На скріншоті нижче показано результати пошуку за запитом «@MannyPacquiao» — колишній сенатор Філіппін і професійний боксер Менні Пакьяо — його обліковий запис знадено щонайменше на 63 сайтах.

Користуючись цим додатком, будьте обережні й верифікуйте інформацію: немає жодних гарантій, що всі виявлені профілі дійсно пов’язані з людиною, яка вас цікавить. Однак ви зможете дещо дізнатися про зв’язки, політичну та спортивну діяльність.

Пошук імені користувача на майже 600 онлайн-платформах. Зображення: Скріншот, WhatsMyName

Wayback Machine

Некомерційна організація Internet Archive створила Wayback Machine — свого роду цифрову бібліотеку вебсайтів. Цей ресурс працює з 1996 року й щодня архівує понад мільярд сторінок. Це допомагає журналістам шукати інформацію, яку могли видалити.

Архів Інтернету. Зображення: скріншот, Wayback Machine

Пошук у соціальних мережах. GIJN пропонує ресурси для пошуку інформації про джерела та експертів. Зокрема, у докладному посібнику з онлайн-досліджень Хенк ван Есс пояснює, як знаходити потрібні дані про людей або теми у Facebook, Instagram, LinkedIn, TikTok і Telegram, а також X (колишній Twitter). Окремий розділ присвячено технологіям розпізнавання облич і поєднанню різних інструментів для перевірки тверджень, знайдених в інтернеті.

Пошук інформації офлайн: запити на надання документів. Збираючи інформацію, крім онлайн-джерел, бажано спиратися на дані, отримані від інших людей, а також на документальні джерела, яких немає в інтернеті. Звернувшись до журналістів, які вже публікували матеріали на вашу тему або розслідували її, ви можете отримати додаткову інформацію про особисте чи професійне життя людини, яка вас цікавить — зокрема, про її сім’ю, ділові зв’язки, друзів та особисті інтереси.

У деяких випадках запити на надання офіційних документів також є хорошим способом дізнатися інформацію про людину. Тут ви знайдете посібник GIJN щодо складання запитів на підставі закону про свободу інформації. Якщо йдеться про державних чиновників, у розпорядженні журналіста мають бути: декларації про майно, резюме, рішення судів та звіти про фінансування виборчих кампаній. Якщо журналіст має ділові зв’язки, бажано також отримати дані про реєстрацію компаній, фінансові звіти та копії договорів.

Інформацію про приватних осіб, які володіють бізнесом або мають ділові зв’язки, можна отримати з обов’язкових публічних записів і документів про діяльність їхніх компаній чи інших юридичних осіб, що містяться в державних реєстрах. Зокрема, можна знайти дані про реєстрацію компаній, загальні відомості про них, фінансові звіти, судові рішення та списки недобросовісних учасників. Як правило, доступ до таких записів надають регулювальні органи, суди та закупівельні установи.

Налагодження психологічного контакту з джерелами

Психологічний контакт чи стосунки між журналістом і джерелами мають вирішальне значення для успіху розслідування й багато в чому визначаються типом матеріалу. Стосунки з представниками спільнот зазвичай відрізняються від взаємодії з тими, хто має відповідати за свою діяльність.

Джасвал радить спілкуватися з джерелами з позиції цікавості. Вона стверджує, що спілкуючись зі співробітниками БДП для підготовки матеріалу «Усередині WhatsApp-машини БДП», ніколи не підходила до своїх джерел як до людей, яких потрібно притягнути до відповідальності.

«Я завжди підходила до них із цікавістю. Тому при кожній зустрічі з ними, навіть якщо ми бачилися вперше, я казала їм, що мені просто цікаво дізнатися про їхню роботу. Я ніколи не намагалася їх повчати, ніколи навіть не натякала на те, що вони займаються чимось неправильним. Я ніколи не засуджувала їх за те, що вони виконують свою роботу», — розповіла вона.

Також серед обов’язкових правил — справедливий підхід до тих, кого потрібно притягнути до відповідальності: їм слід надати достатньо часу для реакції та використати техніку «лист без сюрпризів». Відсутність сюрпризів означає, що фігуранти заздалегідь обізнані з фактами, які будуть розкриті в розслідуванні.

Журналістка Салазар, якій вдалося переконати багатьох людей говорити на камеру, наголошує: створення комфортного простору для інтерв’ю — надзвичайно важливе, хоча його часто недооцінюють. Джерела, які діляться конфіденційною інформацією, мають відчувати, що перебувають у безпечному середовищі. А ті, хто з обережністю ставиться до розмов із журналістами, повинні розуміти, що інтерв’ю — це спосіб донести свою позицію або дати пояснення. Це не означає, що інтерв’ю має бути некритичним чи заступницьким — але воно повинно бути вільним від упередженості та ворожості.

«Те ж саме стосується звичайних громадян, які знаходять час, щоб поділитися з нами інформацією про щось особисте. Якщо інтерв’ю дає мені можливість дізнатися про труднощі людини, це теж свідчення. Це дуже цінна нагода для журналіста. Люди гідні того, щоби їх вислухали», — каже вона.

Приклади із практики

Сліпа довіра, Катерина Родак та Наталія Онисько, NGL.media, березень 2023 року.

Катерина Родак та Наталія Онисько з NGL.media розслідували лікарську недбалість, внаслідок якої 22 українці втратили зір. Журналісти провели багато інтерв’ю. За допомогою професійних та соціальних навичок їм вдалося переконати лікарів та інших свідків говорити. У результаті розкрилася правда про те, що в деяких випадках медпрацівники привласнювали собі гроші, замінюючи дорогі препарати на дешевші аналоги або підробки, хоча пацієнти оплачували вартість оригінальних препаратів.

Таємні коридори, Джозеф Полішук, Антоньєта Сеговія та Марія де лос Анхелес Рамірес, Armando.info, січень 2022 року.

У 2022 році венесуельське новинне агентство Armando.info та іспанське видання El País за допомогою машинного навчання виявили й оприлюднили велику мережу незаконних гірничодобувних підприємств на півдні Венесуели. Розслідування завоювало премію Global Shining Light Awards (у категорії «Великі ЗМІ») на 13-й Глобальній конференції журналістів-розслідувачів 2023 року в Швеції. Під час розслідування велику увагу приділяли використанню інноваційних інструментів, проте ретельна робота з людьми, яку Марія де лос Анхелес Рамірес вела на місцях, мала вирішальне значення для створення історії та верифікації інформації. Рамірес спромоглася знайти додаткові докази та підтвердити те, що її команда побачила в даних.

Вкрадена конфіденційність: зростання незаконного використання зображень в Азії, Ракель Карвальо, South China Morning Post, травень 2023 року.

Ця серія публікацій розкриває різні аспекти правопорушень, пов’язаних із використанням зображень у кількох азіатських країнах. Журналістка South China Morning Post Ракель Карвальо ретельно збалансувала отримання та перевірку інформації від постраждалих та піклування про те, щоб вони не постраждали знову.

Кароль Ілаган — філіппінська журналістка та викладачка Філіппінського університету в Ділімані. Раніше координувала розслідування та спільні проекти в Філіппінському центрі журналістських розслідувань — некомерційній організації з офісом у Манілі. Наразі викладає журналістські розслідування та журналістику даних, займається дослідженнями у галузі цифрових трансформацій, стійкості ЗМІ та інноваційної журналістики в умовах обмеженої демократії. Ілаган є членкинею Міжнародного консорціуму журналістів-розслідувачів, Мережі розслідувачів з питань тропічних лісів та Мережі підзвітності у сфері штучного інтелекту Пулітцерівського центру. Навчалася в університеті Міссурі в Колумбії за програмою Фулбрайта.