«Щоб переконати людей говорити, поясніть, як їхні відповіді допоможуть зробити світ кращим»: розслідування влади та впливу в Молдові

Заснована у 2014 році RISE Moldova називає себе не просто редакцією, а спільнотою журналістів-розслідувачів, програмістів і активістів. Вона базується в Кишиневі, столиці Республіки Молдова, але її джерела, партнерства й теми часто виходять за межі країни. Володимир Тхорик — редактор російськомовної версії RISE Moldova.

У Молдові російська мова є рідною для кожного дев’ятого мешканця. Ще більша частка населення звично користується нею в повсякденному житті, хоча лише трохи більше ніж 3% жителів країни ідентифікують себе як етнічні росіяни. Відносини з Росією змінюються залежно від того, хто перебуває при владі, проте російський вплив кидає тінь на політичний клімат країни, пріоритети журналістських розслідувань і на самоідентифікацію Тхоріка. «Я російськомовний українець-молдованин. Я живу в Молдові, я етнічний українець, але говорю російською», — говорить він.

«Росія дискредитувала все, що означає російськість і російськомовність, — продовжує він. — Але я розумію контекст, у якому діє Росія, і маю джерела. Ми працюємо із середовищем навколо пропутінських партій у Молдові та інших країнах. Тому, зокрема, я зосереджуюся на темі російського впливу».

У своєму резонансному розслідуванні 2020 року Kremlinovici Leaks, підготовленому разом із Центром «Досьє», RISE Moldova досліджувала вплив Кремля на вибори в Молдові. Команда використала відеозаписи, дані про перельоти, роботу під прикриттям та ексклюзивний доступ до мобільного телефона, яким раніше користувався фігурант розслідування — колишній президент президент Ігор Додон, — для спілкування з російськими контактами.

RISE встановила особи вісьмох російських «радників із виборчих технологій», які працювали під прикриттям і були помічені на зустрічах із молдовськими політиками. Журналісти RISE Moldova тоді пояснили, що анонімний посередник передав їм телефон для аналізу, а потім забрав його назад. Конкурентка Додона Мая Санду перемогла на наступних виборах, згодом її переобрали, і нині вона обіймає посаду президента. Додон є фігурантом судового процесу у справі про хабарництво. Він заперечує обвинувачення.

RISE співпрацює з місцевими незалежними розслідувальними редакціями в Киргизстані, Узбекистані, Казахстані, Вірменії, Грузії, Україні та країнах Балтії. Редакція також веде базу даних People of interest, розміщену на сайті OpenSanctions.

Фото надане Володимиром Тхориком

У 2023 році RISE Moldova стала фіналістом Премії імені Дафни Каруани Галіції за журналістику. У 2026 році великий міжнародний консорціум журналістів, до якого входила RISE, отримав премію IJ4EU Impact Award за розслідування Bad Practice про лікарів, які продовжують практикувати попри звинувачення в неправомірних діях.

Напрям роботи Тхоріка — переміщення людей і товарів через кордони, особливо пов’язані з незаконною діяльністю, — набув нової геополітичної актуальності. Він спостерігає, як його давній професійний інтерес до організованої злочинності зливається з новим фокусом редакції на операціях російського впливу.

Володимир Тхорик розповідає:

«Російські спецслужби, які діють на місцях, останні п’ять років спираються на організовану злочинність для переказу грошей і, так би мовити, використовують інфраструктуру організованої злочинності. Звичайного молдовського контрабандиста можуть залучити до підкупу посадовців: він знає, як це зробити, як дати хабар посадовцю, як переконати його взяти гроші й заплющити очі на те чи інше порушення».

«Ми розуміємо, що вся російська пропаганда побудована на перекручуванні реальних фактів. А журналістика має справу саме з фактами, — говорить Тхорик. — Вивчаючи наш досвід, сусідні країни можуть зрозуміти, як Росія може впливати на їхні країни».

GIJN: Яке з розслідувань, над якими ви працювали, є вашим особистим фаворитом і чому?

Володимир Тхорик: Ми опублікували цикл розслідувань під назвою Kremlinovici. Ми почали його ще у 2020 році, і він триває досі. Ми пояснили, як Росія використовує спецслужби для впливу на політиків і громадську думку. Це ще раз переконує нас у тому, що жодної «м’якої сили» в Росії не існує. Є лише підкуп місцевих політиків і оплачений вплив на громадську думку, щоб поширювати російські пропагандистські наративи.

Нам вдалося отримати доступ до телефона колишнього президента. [Саме так ми дізналися], що колишній президент дав собі прізвисько [як псевдонім у чаті] «Кремлінович» — саме так він сам себе сприймав. Я легко звірити календар зустрічей у цьому телефоні та записані в ньому дані про його поїздки до Москви з окремо зібраною мною базою даних про його перельоти до Москви.

Відтоді «Кремлінович» став неологізмом. Ми виявили новий феномен — те, як Росія використовує різних місцевих політичних коментаторів за кордоном. Ми вивчили, як Росія проводить ці [кампанії впливу], і це може бути цікаво іншим країнам, які також стикаються з російським впливом.

Розслідування Володимира Тхорика Kremlinovici Leaks виявило новий тип кампанії політичного впливу російського уряду. Скриншот: RISE Moldova

GIJN: Які найбільші труднощі для розслідувальної журналістики у вашій країні?

ВТ: Головна складність пов’язана з тим, що Молдова — найбідніша країна Європи й найменш цікава для решти світу. Найбільший виклик — залишатися актуальними для решти світу й знаходити теми, які цікавлять партнерів в інших країнах. Для цього нам потрібно знаходити схеми з молдовським слідом по всій Європі, щоб показати, що організована злочинність і спецслужби, зокрема російські, використовують Молдову для впливу на інші країни; довести, що Молдова має значення для відмивання грошей і контрабанди, і таким чином переконати колег співпрацювати з нами. На жаль, Молдова відіграє роль транзитної країни для організованої злочинності.

GIJN: З якою найсерйознішою перешкодою чи викликом ви стикалися за час роботи журналістом-розслідувачем?

ВТ: Залишатися актуальними — наш найнагальніший виклик, з огляду на те, що ми працюємо в умовах війни. Кілька днів тому я повернувся з Києва і бачив, як столиця найбільшої за площею країни Європи переповнена машинами та людьми, але водночас ти бачиш, як на місто летять реактивні військові дрони й ракети. Ти бачиш, що дрон перебуває за 6 кілометрів від тебе, а сам стоїш у заторі поруч із бензовозом.

От дрон уже в радіусі 2 кілометрів, от уже в радіусі кілометра, і його траєкторія показує, що він летить просто на тебе. Він не обов’язково летить саме на тебе, він може пролетіти повз — і, звісно, так і сталося, раз я зараз веду цю розмову. Загрози, з якими стикаються журналісти-розслідувачі, що працюють в Україні, — це зовсім інший рівень. Це загроза фізичному виживанню.

Повернувшись до Молдови, ти переосмислюєш власні загрози мирного часу. Розумієш, що виклики — це не судові справи й не залякування з боку якихось божевільних; виклик — залишатися актуальним, працюючи поруч із лінією фронту, під впливом Росії та наслідків російської агресії проти України. Наше завдання — братися за теми, важливі для регіону, адже Молдова не існує у вакуумі — вона існує в регіональному контексті.

Є ризик стати неактуальним, коли пояснюєш важливі теми, як-от корупцію, якщо випускаєш із поля зору регіональний контекст.

Команда RISE Moldova. Фото надав Володимир Тхорик

GIJN: Яка ваша найкраща порада щодо проведення інтерв’ю?

ВТ: Головні вороги журналістів-розслідувачів — лінь і боягузтво. Якщо журналістові не лінь вивчати великі масиви даних так, ніби він просіює пісок у пошуках золота, і він не боїться ставити запитання найжорстокішому гангстерові, такий журналіст буде успішним.

Багато людей, особливо ті, хто порушив закон, шкодують про свій вибір, але життя підштовхнуло їх до організованих злочинних угруповань. Наприклад, одного разу я робив матеріал про молдовського найманця [який воював разом із російськими військами на боці проросійських сепаратистів в Україні в роки до повномасштабного вторгнення 2022 року]. Він брав участь у боях проти України у 2014–2015 роках. Як я переконав його дати інтерв’ю? Я сказав йому: «Слухай, тобі взагалі подобається війна?» Він сказав, що ні.

«Дай мені інтерв’ю, щоб допомогти іншим не зробити тієї самої помилки й не потрапити на цю війну».

Як правило, журналіст має пояснити співрозмовникові, чому його відповіді важливі для світу. Ви добиваєтеся цих відповідей не для себе — це не ваша особиста справа. Ви разом робите внесок у те, щоб світ став кращим.

GIJN: Які журналістські інструменти, бази даних чи застосунки найкорисніші у ваших розслідуваннях?

ВТ: Я не думаю, що якась одна база даних може стати для журналіста порятунком. На мою думку, журналіст має збирати різноманітні масиви даних. Навіть якщо сьогодні ці дані ні для чого не потрібні, за кілька років, переглядаючи свій архів, ви можете знайти цікаві відповіді й фрагменти пазла, які раніше не могли скласти.

Нам корисно об’єднувати різні масиви даних, наприклад дані про перетин кордонів. Джерела допомагають нам із [доступом]. Є бази даних, що показують, які люди й які товари перетинають державні кордони. Так ми змогли, наприклад, з’ясувати, коли колишній президент Додон їздив до Росії.

Звісно, варто використовувати GetContact, PimEyes для розпізнавання облич тощо. Варто переглядати бази даних, інструменти та ресурси, які допомагають ідентифікувати людей, керівництво компаній, перетини кордонів і переміщення товарів через державні кордони.

Журналістові слід вести особистий архів із різноманітними базами даних, якими можна ділитися з колегами. Кожен журналіст спеціалізується на певній темі. Наприклад, я спеціалізуюся на відстеженні того, як товари й люди перетинають кордони. Інший колега спеціалізується на деяких внутрішніх економічних аспектах. Ще один — на відстеженні російських найманців, причетних до воєнних злочинів. Іноді, шукаючи у своїх базах даних, я знаходжу цікаві й критично важливі матеріали для колег.

Ми можемо писати одне одному, ніби ми ChatGPT: «Чи є ця компанія у твоїй базі?»

GIJN: Яку найкращу пораду ви отримали за свою кар’єру і що б ви порадили журналісту-розслідувачу, який тільки починає?

Найцінніша порада, яку я отримав від старшого журналіста в редакції, де тоді працював, звучала так: роби те, що можеш, тим, що маєш, там, де ти є. Тобто якщо ти працюєш у міській газеті, ти маєш інформувати свою аудиторію про те, що для неї важливо. Коли переходиш до національного медіа, ти маєш використовувати доступні тобі інструменти краще за всіх інших — в інтересах національної аудиторії. Якщо ти вийшов на міжнародний ринок, ти маєш розробляти свою тему так, як ніхто інший. Потрібно викласти її повністю й точно та підкріпити доказами.

GIJN: Яким журналістом — у Молдові чи у світі — ви захоплюєтеся і чому?

ВТ: Якщо говорити про наш регіон, є румунський журналіст Пол Раду. Він чудовий журналіст, один із засновників OCCRP і прекрасний приклад людини, яка впроваджує інновації в розслідувальну журналістику. Пол Раду керував впровадженням візуалізації даних в OCCRP, а потім узявся за гейміфікацію журналістських розслідувань. Його прагнення переводити журналістику розслідувань у такий формат — чудовий приклад журналіста-інноватора.

Другий журналіст — Андрій Захаров, який блискуче працює з базами даних. Він російський журналіст, який виїхав з Росії. Я вважаю його цікавим і важливим. Ці журналісти-розслідувачі важливі на регіональному та глобальному рівні — за ними варто стежити.

GIJN: Якої найбільшої помилки ви припустилися і які уроки винесли?

ВТ: Це не зовсім помилка, але щоразу, коли я готую розслідування до публікації, я страшенно злюся на фактчекера, який вимагає доказів для кожного твердження. Це наївне запитання: «Як ти це доведеш?» — діє на нерви. Щоразу я готовий сперечатися з фактчекером, заблокувати його номер телефону й перестати з ним розмовляти. Але щоразу фактчекер знаходить помилки й неточності в наших розслідуваннях. Тому така [сердита] реакція помилкова й неадекватна.

Це стається, коли ти хочеш опублікувати матеріал якнайшвидше, а фактчекер і далі вимагає: як ти це порахував? Як ти доведеш, що ця людина була мером саме в цей період? Я мало що можу вдіяти зі своєю злістю на фактчекера — я лише людина. Але набагато краще злитися в редакції, ніж потім вибачатися перед аудиторією. Тому в нас немає помилок: у нас є протокол безпеки та фактчекінгу, який ми перейняли в OCCRP. Це допомагає нам уникати помилок, які трапляються в інших редакціях.

GIJN: Як ви уникаєте вигорання у своїй роботі — особисто і в команді?

ВТ: Перше правило, в ідеалі, — відпочивати до того, як втомишся. Тобто не працювати без кінця, аж поки втома не дасться взнаки й не зробить тебе неефективним. Це звучить банально, але важливо зберігати корисні звички. Наприклад, я бігаю майже щодня. За тиждень я пробігаю 80–100 кілометрів. Треба планувати й залишати в розкладі місце для спорту та особистого життя. Коли людина впадає в депресію, її ефективність падає до нуля. Щоб цього не сталося, треба планувати відновлення й залишатися активним.

Сьогодні я пробіг 15 кілометрів, але, на жаль, ось сиджу й курю. З іншого боку, мені, мабуть, було б гірше, якби я курив під час цієї розмови, не пробігши перед цим 15 кілометрів.

Фото надав Володимир Тхорик.

GIJN: Що в розслідувальній журналістиці вас дратує або що, як ви сподіваєтеся, зміниться в майбутньому?

ВТ: По-перше, мене дратує, що деякі редакції не проводять фактчекінгу своїх розслідувань. Це призводить до неточностей і дискредитує саму розслідувальну журналістику. Фактчекінг стає ще важливішим, коли ми стикаємося з діпфейками та маніпуляціями з доказами. Недостатньо провести хороше розслідування — треба бути точним і впевненим, що ти не публікуєш неправдивих тверджень.

По-друге, це емоційний тон деяких розслідувань та особисті міркування. На мою думку, цього не повинно бути, бо розслідувальна журналістика — це факти, а не думки. Для журналістики думок існують інші жанри — колонки, есеї, думки політичних оглядачів. Журналісти-розслідувачі — не політологи. Але деякі журналісти, які називають себе розслідувачами, додають власну оцінку.

Саме цим і відрізняється якісна журналістика — факти мають говорити самі за себе, без авторської думки чи емоційного забарвлення.

Цю статтю переклала українською журналістка Мая Голуб, а відредагувала — українська редакторка GIJN Тетяна Любарець.

Дайва Репечкайте — незалежна журналістка-розслідувачка й фотографка, яка нині живе на Мальті. Вона співпрацювала з провідними міжнародними медіа, зокрема The Financial Times, The Guardian, Politico, OCCRP, EUobserver і Foreign Policy.