

Як розслідувати кіберзагрози: Дезінформація
Розслідування кіберзагроз: Дезінформація
Путівник Ресурс
Посібник журналіста з розслідування кіберзагроз
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування кіберзагроз: Вступ
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування кіберзагроз: Дезінформація
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування кіберзагроз: Інфраструктура інтернету
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування ландшафту цифрових загроз
Путівник Ресурс Розділ
Розслідування кіберзагроз: Тролінг
За останні 15 років соціальні мережі пережили безпрецедентне зростання, дедалі більше людей по всьому світу користуються інтернетом — і все частіше їхньою свідомістю маніпулюють, оскільки платформи не встигли вкласти кошти у належну модерацію, захист та інші запобіжні заходи. Онлайн-маніпуляції, що переродилися з традиційних пропагандистських тактик чорного піару та поширення чуток, набули нових швидкостей та масштабів. Журналістська робота стала тою перешкодою і противагою, без якої проблема дезінформації, яка поки що лише здається непереборною, стане такою насправді.
Важливе зауваження: термін «дезінформація» не слід ототожнювати з терміном «неправдива інформація» (англ. misinformation — прим. перекладача). Хоча ці два поняття часто бувають взаємозамінними, між ними є різниця, яку журналісти-розслідувачі мають враховувати. Якщо неправдива інформація або повідомлення, що вводять в оману, можуть поширюватися і ненавмисно, то дезінформація — це вужче поняття, поширення свідомо неправдивого чи шкідливого контенту спеціально, щоб сіяти страх чи підозрілість у конкретній спільноті чи серед населення загалом. «Онлайн-маніпуляції» — це гарний узагальнюючий термін, який можна використовувати, надто, коли йдеться про фейкові облікові записи або сайти. Іноді вони навіть поширюють достовірну інформацію, але маніпулятивними способами.
Висвітлення онлайн-маніпуляцій журналістами змінювалося під впливом ухвалення законів про конфіденційність, появи нових соціальних мереж і просто внаслідок глибшого розуміння проблематики. Фейкові повідомлення, як і раніше, поширюються через вебсайти, але тепер до них додалися й сторінки лідерів громадської думки в соцмережах, і платформи фото-відео контенту. У багатьох країнах Facebook залишається однією з найважливіших платформ для просування неправдивої інформації. Однак TikTok, Telegram та інші месенджери також стали потужними векторами поширення брехні чи навмисного внесення плутанини.

Статуетка TikTok логотип на VidCon 2022 в Анахаймі, Каліфорнія. TikTok став потужним вектором поширення брехні. Фото: Ентоні Кінтано, Flickr/Creative Commons
Як же нам, журналістам, розібратися у цій гаргантюанській екосистемі?
Насамперед її треба розглядати саме як екосистему. Навмисне поширення дезінформації чи пропаганди в інтернеті — це не просто чийсь одномоментний промах. Кожен журналіст має спершу поставити запитання, що перед ним — поодинокий інцидент чи широкомасштабна спроба маніпулювання. Екосистема може охоплювати різні майданчики, тому під час розслідування потрібно постаратися якомога чіткіше її визначити. Найчастіше її можна описати, виявивши зв’язок між акаунтами у різних соціальних мережах, які скоординовано поширюють одне й те саме повідомлення. Тут можуть допомогти кілька факторів: коли були створені облікові записи, коли цим контентом діляться інші, хто підсвічував контент на різних платформах і які спільні риси в самому контенті? Наприклад, один і той же сайт просувають і в Facebook, і в Twitter, або різні лідери думок у TikTok описують ту саму проблему дуже схожими формулюваннями. Показовою може бути й одночасність — чи поширюється якийсь контент протягом кількох хвилин або навіть секунд з облікових записів зі схожими характеристиками?
Розслідувачі онлайн-маніпуляцій повинні використовувати всі доступні традиційні та цифрові методи, щоб якнайточніше встановити походження контенту та мету його поширення. Кампанії, що підтримуються державними структурами чи приватними корпораціями, досить помітно виділяються порівняно з ініціативами приватних осіб, які часом щиро вірять у теорію змови. Всі ці маніпуляції мають свій вплив, просто з різною метою та різним ступенем успішності. Не завжди вдається простежити їхні витоки. Останнім часом дезінформаційні кампанії все частіше організовують піар-агенції для «відбілювання репутації» своїх клієнтів, чим лише ускладнюють з’ясування того, хто є хто в інтернеті.
Цифрова дезінформація — потужний інструмент, який застосовували для розпалювання етнічних чисток, насильства та воєн. Вона вплинула на системи охорони здоров’я в усьому світі, зіграла свою роль у виборах останнього десятиліття та обмежила свободу преси. Щоб виявляти дезінформаційну кампанію ще до того, як вона встигла нашкодити, журналістам треба розуміти, на які спільноти вона може бути спрямована. Як і з традиційною журналістською роботою, не можна просто з бухти-барахти приїхати, озирнутися й одразу осягнути глибину проблематики. Онлайн-маніпуляції грають на посиленні наявних соціальних протиріч, розпалюють їх, часом до небезпечного рівня. Ми не можемо писати про маніпуляції та дезінформацію, не розуміючи цих протиріч.
Наведені нижче інструменти та підходи слугують для пошуку інформації та більш глибокого вивчення даних. Вони не можуть замінити важку роботу традиційної журналістики та й не призначені для цього. Репортажі про маніпуляції в інтернеті виходять краще, коли методи онлайн-розслідувань поєднуються зі старою доброю роботою з джерелами та документами. Добре, що ви ніколи не залишитеся на самоті! Дедалі більше аналітиків, репортерів та вчених розкривають нові й нові аспекти маніпуляцій в інтернеті. Читаючи цей посібник, ви приєднуєтеся до цієї армії. Ніколи не бійтеся просити про допомогу та допомагати іншим у цій царині.
Працюйте організовано: Перш ніж розпочати розслідування, ухваліть рішення, як вестимете облік досліджуваних облікових записів у соціальних мережах та інших об’єктів, знайдених в інтернеті. Вкладки браузера швидко захаращують робочий простір, тому важливо мати систему організації та архівування зібраного матеріалу. Багато фахівців віддають перевагу інструменту Hunchly (платному) завдяки можливості автоматичного архівування. Інший підхід полягає в збиранні посилань на облікові записи, вебсайти, зображення, відео й усе інше, що вас зацікавило, в одній великій електронній таблиці. Вказуйте там дати створення акаунтів, а також дати та час публікації окремих постів, щоб легко простежити хронологію подій. Обов’язково робіть скріншоти та нотатки під час збирання інформації для розслідування, оскільки повідомлення та облікові записи можуть бути видалені в будь-який момент.
Крім цього, важливо десь записувати, що ви переглядаєте, та впорядковувати свої думки. Можна використовувати один або кілька документів Google Docs як основне сховище для нотаток та скріншотів. Також важливо зберігати свої знахідки у публічних архівах. Якщо ви зареєструєте обліковий запис в Internet Archive, то отримаєте доступ до їхнього безкоштовного інструменту масового архівування. Він підключається до Google-таблиць і зберігає кожне зібране вами посилання. Архіви — кращий спосіб зберігання інформації, ніж скріншоти, тому що архівами набагато складніше маніпулювати, плюс у статті можна вставити посилання на сторінку в архіві. Втім, деякі соціальні мережі, наприклад Facebook, Instagram і LinkedIn, не дозволяють легко архівувати контент. Для них варто завести окрему папку зі скріншотами. Не забувайте також, що відеоролики не архівуються, і їх теж потрібно завантажувати в окрему папку.
Вивчіть цільову аудиторію маніпуляції: Одна з найпоширеніших тактик дезінформаторів — виявити наявну в країні чи спільноті соціальну проблему та працювати на загострення напруженості та розбіжностей. Публікація матеріалів, що посилюють розбіжності та поділ на «свій-чужий» — один із найкращих способів залучити аудиторію у соціальних мережах. Тому потрібно знати спільноти, на які спрямовані маніпуляції. Поговоріть із людьми у цільових групах і спробуйте зрозуміти, чим вони живуть. Що спричинило їхні проблеми насамперед і що робить спроби маніпуляції ефективними? Можливо, якісь обговорення лише здаються маніпулятивними, а насправді там так заведено? Занурившись у таку «цифрову етнографію», ви зможете повніше зрозуміти дезінформацію та, у багатьох випадках, бачити ознаки особливо потужної кампанії ще до її «зльоту».
Враховуйте наслідки: Ніхто не може точно сказати, коли краще публікувати ваш матеріал про неправдиву інформацію. З одного боку, публікацією ви сприяєте її розповсюдженню. З іншого, ви можете допомогти запобігти наслідкам. Запитайте себе, до чого може призвести поява такої інформації. Чи вийшла вона за межі екосистеми чи спільноти, де її вперше побачили? Чи може вона заподіяти фізичну шкоду? Чи принесла вона фінансову вигоду тим, хто її розмістив? Чи була вона розрекламована особливо впливовою людиною? Це рішення має ухвалювати вся команда, з урахуванням потенційної користі та шкоди від публікації.
Мінімізуйте збитки: Вирішивши висвітлювати кампанію фейків, варто застосовувати передові практики відповідальної журналістики. Наприклад, якщо ви пишете статтю з фактчекінгом, помістіть правдиву інформацію у заголовок. В основній частині тексту використовуйте підхід «бутерброду правди»: правдива-хибна-правдива інформація. Це допоможе читачам запам’ятати правдиву, а не викривлену інформацію. При розміщенні посилань спрямовуйте читачів до архівної версії сторінки з фейками, щоб не наганяти трафік дезінформаторам. Нарешті, якщо ви наводите скріншот, перекресліть його червоним кольором або маркуванням «фейк». Головний принцип вашого розслідування — «не нашкодь», щоб воно не призвело до ненавмисного поширення недостовірної чи шкідливої інформації.
Наводьте максимум доказів: Уявіть собі: кілька анонімних акаунтів у Twitter в унісон діляться контентом з одного сайту. Сайт наповнений недостовірною інформацією, і, переглянувши облікові дані домену, ви бачите, що він зареєстрований у Росії. Невже ви щойно розкрили пропагандистську кампанію, керовану з РФ? Не обов’язково. У цифрових розслідуваннях, як і в офлайнових, чим більше доказів ви зможете зібрати, тим сильнішою буде ваша позиція. Не варто показувати ні на кого пальцем, поки у вас немає доказів, що підтверджують ваші припущення.
Припустімо, цим сайтом також діляться на Facebook. Відкривши розділ «Прозорість сторінки» для досліджуваних публікацій, ви бачите, що їхні адміністратори знаходяться в Росії, а власником сторінки вказана російська піар-компанія. Тепер ви вже маєте кілька доказів! Але ви знаєте, що обліковими записами доменів та інформацією про адміністраторів сторінок Facebook можна маніпулювати. Тоді ви знаходите колишніх співробітників цієї агенції, які розкривають деталі операції та повідомляють вам, хто є власником цієї піар-фірми, а також підтверджують іншу інформацію. Тепер у вас є набагато більш вагомі аргументи щодо походження цієї кампанії. Завжди запитуйте себе: чи інші можливі дійові особи, які могли б стояти за цією операцією? Чи точно ваші докази незаперечні?
Шукайте мотивацію: Дезінформація — це стратегія. Її можна використовувати для фінансового чи політичного збагачення, для отримання впливу й навіть зміни законодавства. Якщо ви дізналися ім’я людини, яка веде кампанію з маніпулювання в інтернеті, не зупиняйтеся на досягнутому. Перевірте компанії, дані про пожертвування та політичні зв’язки. Це не завжди можливо, але чим ближче ви до мотивації, тим ближче до правди.
Шукайте відразу в кількох соціальних мережах: Журналісти зазвичай вивчають найбільш доступні платформи. Twitter входить до числа соціальних мереж, що найбільше досліджуються, частково тому, що його дані було легше отримати, ніж дані інших платформ. (Але завдяки нещодавнім змінам у доступі до API Twitter це вже не так). А, наприклад, YouTube або подкаст-платформи привертають порівняно мало уваги дослідників через величезний обсяг матеріалів, які доводиться переглядати, та відсутність даних. Але, уникаючи менш популярних або часовитратних платформ, ми можемо пропустити інформацію, важливу для нашого розслідування. Жодна людина у соціальних мережах не користується лише однією платформою, і репортерам теж не варто.
Розширений пошук: Інструменти для онлайн-розслідувань, як відомо, змінюються. Вони залежать від забаганок керівників соціальних мереж, які будь-якої миті можуть змінити тип даних, що викладають у відкритий доступ. Тому покладатися в розслідуванні лише на інструменти — погана ідея. Утім, є один острівець стабільності, який може стати в нагоді практично в будь-якому розслідуванні: розширений пошук. Розширений пошук у Twitter може відслідковувати термінові новини. Розширений пошук Google допоможе отримати інформацію із сайтів, на яких інакше важко зорієнтуватися. Пошук — це основа роботи цифрового розслідувача, тому потрібно вміти складати запити та використовувати оператори для різних платформ. GIJN має чудовий підручник, який допоможе в цьому.
Інструмент Junkipedia: Розроблена Інститутом алгоритмічної прозорості Junkipedia спочатку створювалася для відстеження дезінформації та «зливних бачків». З того часу царина її застосування розширилася — цього року її навіть перейменують — і тепер вона дозволяє користувачам відстежувати та створювати списки облікових записів із дванадцяти різних платформ, від периферійних сайтів типу GETTR та Gab, до великих, наприклад, TikTok, Facebook та Telegram. Junkipedia також може автоматично транскрибувати англомовні підкасти й шукати інформацію. [GIJN вже розповідала докладно про пошукові можливості Junkipedia ].
Інструмент WeVerify: Інший надійний та незамінний інструмент — WeVerify. Його створили фактчекери для фактчекерів. З його допомогою ви можете здійснювати зворотний пошук за зображеннями або відео, перевіряти зображення для виявлення змін і маніпуляцій та аналізувати Twitter. Це рятівна чарівна палочка для репортерів, які розслідують дезінформацію. Найкраще його використовувати з розширеними опціями, тому якщо у вас є робоча адреса електронної пошти, обов’язково зареєструйте безкоштовний обліковий запис.
Існує безліч інших інструментів і сфера висвітлення маніпуляцій в інтернеті постійно змінюється. Наша журналістика має розвиватися так само швидко, як і компанії, що працюють у соціальних мережах. У цій галузі вкрай важливо постійно шукати нові підходи. Те, що ви дізналися тут, — це лише початок.
Практичні приклади
Україна: Проект українського розслідувального та дата-нюзруму Texty.org.ua показує, як невдовзі після повномасштабного вторгнення Росії в Україну з’явилися нові фейкові Telegram-канали. Канали видавали себе за групи місцевих новин, але «насправді використовувалися для поширення російських наративів та підтримки окупантів». Згідно з розслідуванням, канали переставали функціонувати, як тільки територію деокупували. Дані в Telegram — одні з найдоступніших для вивчення серед усіх соцмереж, і вам не знадобляться спеціальні інструменти, щоб завантажити всю стрічку каналу або зібрати інформацію про його вміст та залучення користувачів. Texty.org.ua нанесли на карту дані з Telegram, щоб показати взаємозв’язок між розміщенням військ на землі та пропагандою в інтернеті.

«Тексти» склали карту Telegram-каналів, щоб оцінити початкові воєнні амбіції Росії. Зображення: Скріншот, «Тексти»
Палестина: У 2021 році, після того, як ізраїльські війська атакували мечеть Аль-Акса і поранили більше 150 людей, Ізраїль і Палестина якось домовилися про припинення вогню. Ракети тоді тимчасово перестали літати, але перемир’я не змогло запобігти «лінчуванням, натхненим інтернетом», як назвав це явище один дослідник. Група моніторингу дезінформації FakeReporter зафіксувала понад 100 івритомовних груп у WhatsApp і Telegram, які координували напади на арабів у Бат-Ямі, приморському місті на південь від Тель-Авіва. Онлайн-заклики призвели до реального насильства: одного чоловіка, батька чотирьох дітей, дорогою на пляж побили нібито лише за те, що він араб. Він опинився у лікарні. Ізраїльські громадські діячі продовжували розпалювати ненависть в інтернеті, зокрема й у засобах масової інформації, які висвітлювали цю історію. Так і не вдалося зібрати достатньо інформації, щоб визначити, хто створив групи в Telegram та WhatsApp, але цей випадок наочно показав, як маніпуляції та ненависть у віртуальному світі сприяють заподіянню шкоди у реальному.
Сполучені Штати: Багато було сказано про необґрунтовані заяви колишнього президента США Дональда Трампа про фальсифікацію результатів виборів 2020 року та про те, як вони спонукали бунтівників 6 січня. На особливу увагу заслуговує розслідування Джима Рутенберга з New York Times. У ньому він методично вивчає зусилля республіканців щодо підриву демократичних інститутів з 2016 року до виборів 2020 року. Рутенберг розглядає неправдиві заяви в кількох штатах, з’ясовує, звідки вони взялися, і розбирає законодавчі зміни, які використовувалися для їхнього обґрунтування. Ця історія — майстер-клас із розбору того, як дезінформація пов’язана з політичною владою.
Демократична Республіка Конго: У цьому тривожному прикладі кілька конголезьких адміністраторів сторінки Facebook розгорнули дуже ефективну кампанію дезінформації під час пандемії COVID-19. Приписуючи неправдиві цитати відомим громадським діячам, у тому числі французькому експерту з інфекційних захворювань, директору ВООЗ, а також президентам Мадагаскару та Франції, ця невелика група поширювала необґрунтовану антивакцинаторську пропаганду та конспірологічні теорії про фальшиві ліки. Команда оглядачів FRANCE 24, зрештою, розшукала одного з них, 20-річного студента з Кіншаси, і він зізнався, що мотивом для поширення брехні було розширення аудиторії його сторінок у соціальних мережах та створення «ажіотажу».
Філіппіни: Хоча це наукова стаття, а не матеріал для преси, вона важлива для всіх, хто вивчає дезінформацію. Автори Джонатан Корпус Онг та Самуель Каббуаг розкрили роль тролів під фейковими іменами під час виборів 2019 року на Філіппінах. Дослідники дійшли висновку, що цей малопомітний сегмент інтернету відіграє вирішальну роль у розвитку мережного дискурсу та просуванні політичних повідомлень. У статті проводяться паралелі з кампанією Майкла Блумберга на пост президента США у 2020 році, і її варто прочитати як заради методів розслідування, так і заради висновків.
Коста-Ріка: У цьому документі, підготовленому двома вченими, йдеться про втручання так званих «кібервійськ» у вибори та політику Коста-Ріки з 2018 року. Кібервійська у цьому випадку — це «діячі з державних органів чи політичних партій, яким доручено маніпулювати громадською думкою в інтернеті». Вони не просто відіграли свою роль у президентських виборах 2018 року — ультраправі партії скористалися ними для запеклої протидії планам майбутнього президента щодо реформування податкової системи та державної служби. Проводячи фальшиві політичні опитування, щоб спотворити суспільні настрої, та публікуючи фейкові новини, спрямовані на підрив репутації своїх опонентів, ці доморощені дезінформатори сіяли хаос і розбрат в одній із найстабільніших країн Латинської Америки.
Джейн Литвиненко — журналістка-фрілансерка та наукова співробітниця Центру Джоан Шоренштейн у Гарварді. Її роботи публікували Wall Street Journal, Guardian, Atlantic та інші видання. Раніше на посаді старшої кореспондентки з технологій у BuzzFeed News вона висвітлювала питання дезінформації. Джейн родом з Києва, живе у Варшаві, Польща.