Посібник з розслідування викопного палива: державне регулювання та політика

Державна політика допомагає формувати умови роботи підприємств видобувної галузі та ринок їхньої продукції.

У цьому розділі ми розглянемо, яким чином уряди підтримують видобуток викопного палива — як безпосередньо, за допомогою податкових пільг і субсидій, так і опосередковано, сплачуючи за негативні наслідки видобутку та використання викопного палива.

Пояснення

Уряди щорічно надають мільярди доларів прямої та опосередкованої підтримки компаніям, які працюють у вугільній та нафтогазовій галузях. Зазвичай, така підтримка обґрунтовується міркуваннями економічного розвитку, енергетичної безпеки або доступності енергоносіїв. Однак, сприяючи використанню забруднюючих видів палива, така підтримка призводить до змін клімату, забруднення навколишнього середовища та негативних наслідків для здоров’я мешканців. Також вона посилює соціальну нерівність у суспільстві, оскільки багаті використовують більше енергії, ніж бідні, і тому більше виграють від штучно занижених цін.

Відповідно до Паризької угоди, укладеної у 2015 році, 194 підписанти погодилися «направити фінансові потоки за траєкторією зниження викидів парникових газів та кліматично сталого розвитку». Потім на Кліматичній конференції ООН 2021 року в Глазго (КС-26) учасники погодилися прискорити «зусилля щодо… поетапного скорочення неефективних субсидій на викопні види палива».

Однак цього не сталося. Навпаки, у 2022 році, за даними незалежного аналітичного центру, Міжнародного інституту сталого розвитку, загальносвітова державна підтримка видобутку та використання викопних видів палива досягла рекордного показника — 2 трильйони доларів США. За даними Міжнародного енергетичного агентства, «у 2022 році світові субсидії на споживання викопного палива вперше перевищили 1 трильйон доларів, що свідчить про значне зростання».

Міжнародний валютний фонд заявив, що в 2022 році субсидії на викопне паливо зросли до рекордних 7 трильйонів доларів, що вище за інші оцінки, оскільки сюди включені величезні екологічні витрати, в основному через локальне забруднення повітря й збитки від глобального потепління, так звані «непрямі витрати».

Важливу роль у вивченні субсидій, що надаються у різних формах, відіграють журналістські розслідування.

Є чотири основні види прямої підтримки викопного палива:

• Субсидування споживання
• Субсидування виробництва
• Інвестиції через державні підприємства
• Кредитування через міжнародні та національні громадські фінансові установи

Субсидування споживання

Будь-яка політика, яка надає людям доступ до викопного палива за цінами, нижчими від ринкових, відома як субсидування споживання. До цієї категорії потрапляють фіксовані ціни на моторне паливо, знижки на рахунки за електроенергію для домогосподарств та безкоштовні газові балони для приготування їжі. Подібні заходи застосовують часто, надто коли високі ціни на сировинні товари призводять до зростання вартості життя. У деяких країнах споживчі субсидії є основною формою соціального захисту.

«Важливим аспектом політики Індії були субсидії, а саме — субсидії на паливо, і вибори були виграні за рахунок цін на нафту», — говорить в інтерв’ю GIJN Річа Мішра, старша помічниця редактора The Hindu BusinessLine й авторка книги “Unfilled Barrels” (англ. Незаповнені бочки). — «Хлопець, який подає в офісі каву, запитує мене: «Гаразд, вибори закінчилися. Скільки газових балонів я отримаю?» Вона розповіла йому добрі новини про роздачу подарунків, зазначивши при цьому, що нічого не дається безкоштовно. «Так чи інакше за цю субсидію ви заплатите», — пояснила Мішра.

Вся проблема в тому, що субсидування споживання — неефективний спосіб допомоги бідним, до того ж такі субсидії гальмують перехід на чисту енергію. Ознайомтеся з коротким резюме дослідження Глобальної ініціативи щодо субсидій Міжнародного інституту сталого розвитку (International Institute for Sustainable Development — IISD) про те, як такі субсидії непропорційно впливають на жінок в країнах, що розвиваються.

Країни, які субсидують галузь викопного палива та підтримують ціни на бензин на історично низькому рівні, сприяють збільшенню викидів парникових газів та гальмують перехід до відновлюваних джерел енергії. Фото: Shutterstock

Дешеве моторне паливо приносить найбільшу вигоду тим, хто може дозволити собі їздити на великому транспортному засобі на далекі відстані. Це знижує стимули для автомобілістів переходити на електромобілі. Безкоштовні або дешеві газові балони для приготування їжі відіграють важливу роль у забезпеченні доступу до енергії, але є дорогим і негнучким способом підтримки нужденних домогосподарств. Реформування споживчих субсидій може звільнити державні бюджети для видатків на охорону здоров’я, освіту, соціальне забезпечення, чисту енергію та інші соціальні блага.

Для директора енергетичної програми Крістофера Бітона, що досліджує державні фінансові потоки в IISD, аспект соціальної справедливості залишається невисвітленим. «Значна частка субсидій на викопне паливо приносить вигоду найзаможнішим людям, — зазначає він. — І навіть якщо політика допомоги бідним домогосподарствам запроваджена в державі, вона часто дуже неефективна». Бітон підкреслив, що реформи потрібно проводити з обережністю, щоб захистити вразливі верстви населення та замінити неефективні субсидії ефективнішими формами соціальної підтримки.

Приклади розслідувань:

• Журналісти видання Climate Home News вивчили вплив реформи субсидій на викопне паливо в Замбії. Реформу порекомендував провести Міжнародний валютний фонд як умову отримання кредиту (квітень 2024 р.). Скасування субсидій та підвищення податків на пальне призвели до збільшення вартості заправки автомобіля майже вдвічі, але це дозволило забезпечити безкоштовну державну освіту.
• Нігерійське видання THISDAY у вересні 2023 року повідомило, що 20% найбагатших нігерійців споживають 75% бензину, на який у період з 2005 до першої половини 2023 року виділяли федеральні субсидії у розмірі близько 10 мільярдів доларів.

Субсидування виробництва

Вугільні, нафтові та газові компанії також отримують вигоду від податкових пільг, гарантій та інших форм державної підтримки. Хоча суми тут менші, ніж при субсидіях на споживання, їхній вплив може бути досить суттєвим. Державна підтримка стимулює приватні інвестиції в сектор, закріплюючи зростання видобутку викопного палива та пов’язані з цим викиди.

Розвідка та розробка родовищ викопного палива — ризикована справа. Компанії можуть витрачати мільйони доларів на пошук та розробку ресурсу без будь-яких гарантій винагороди. Навіть якщо вони знайдуть нафту, потрібен час, щоб родовище виробило достатньо для повернення інвестицій. Поки інвестиції не окупляться, актив не вважається прибутковим і, отже, не оподатковується. Дозволяючи розробку з відстроченими та невизначеними податковими надходженнями, держави фактично поділяють ризик. Іноді вони пропонують настільки щедрі домовленості, що в результаті одержують мало вигоди від експлуатації ресурсів.

Заходи підтримки включають зниження податкових ставок, пільги, кредити та відстрочки. Надійним джерелом даних про ці заходи є База даних про податкові витрати урядів (див. розділ методології). Держави також втрачають доходи, занижуючи ціни на громадські товари та послуги за рахунок субсидій на роялті (плату за право розробки природних ресурсів), дешевої землі та води, кредитів під низькі відсотки.

У реєстрі заходів державної підтримки викопного палива Організації економічного співробітництва та розвитку відображено більшу частину виробничих субсидій у 51 країні. У його основі лежить консервативне визначення «субсидії», що включає не всі форми підтримки галузі.

Наприклад, згідно зі звітом Oil Change International за 2024 рік, до нього не входять мільярди доларів, які держави вкладають у проекти з уловлювання та зберігання вуглецю (англ. carbon capture and storage, скорочено — CCS) та виробництва блакитного водню (одержуваного із супутнього газу за допомогою технології CCS). Як більш докладно описано в цьому розділі про майбутнє галузі викопного палива, технологія CCS позиціонується як вирішення кліматичної проблеми, але за десятиліття розробки вона жодного разу не виправдала очікувань. Згідно з аналізом, проведеним у 2020 році журналом «Чисте виробництво» (Journal of Cleaner Production), компанії, що займаються видобуванням викопного палива, використовують обіцянки технології CCS, щоб виправдати продовження виробництва, і в багатьох випадках отримують пряму вигоду від субсидій.

«Немає сенсу довіряти вирішення цієї проблеми галузі, яка сприяє зміні клімату, — вважає Лорн Стокман, співдіректор з досліджень Oil Change International. — Натомість ці гроші — гроші платників податків — підтримують прибуток від викопного палива, уловлюючи при цьому менше 0,1% світових викидів».

Приклади розслідувань:

• Журналісти The New York Times у статті «Зомбі Податкового кодексу США» (березень 2024 р.) описали податкові пільги для виробників нафти та газу, які адміністрація Байдена намагалася, але не змогла скасувати. Керівники нафтових компаній відкинули термін «субсидія» для опису цієї податкової політики та звинуватили Байдена у нападках на галузь.
• The Guardian у матеріалі «Як Exxon полює за мільярдами американських субсидій…»
  повідомив про те, що одним із найбільших бенефіціарів Закону США про зниження інфляції мала стати корпорація ExxonMobil (серпень 2024 року). Вона отримала право на мільярдні субсидії на уловлювання та зберігання вуглецю, а також вклала значні кошти у розвідку нафти та газу. Керівництво ExxonMobil відмовилося коментувати цю статтю.

Інвестиції у державні підприємства

Як ми вже зазначали в першому розділі цього посібника, відповідно до даних Інституту управління природними ресурсами (Natural Resources Governance Institute — NRGI), більше половини викопного палива видобувають державні підприємства. Згідно зі звітом Energy PolicyTracker за 2023 рік, держпідприємства інвестують мільярди доларів у виробництво та інфраструктуру викопного палива. У деяких випадках держпідприємства генерують значні експортні доходи та доходи до державної скарбниці, завдяки яким можна здійснювати соціальні виплати та наповнювати державні інвестиційні фонди. В інших випадках вони в’язнуть у боргах і стають чорними дірами для державних бюджетів, надто великими, щоб дозволити їм збанкрутувати. Навіть високоефективна національна нафтова компанія може стати тягарем, якщо світові ціни впадуть нижче за собівартість видобутку. За даними звіту NRGI за 2021 рік, хоча у багатьох державних підприємств є стимули інвестувати в розробку проектів з копалин, це стає все більш ризикованим заняттям.

Державні нафтогазові підприємства, такі як саудівська Aramco, виробляють понад половину викопного палива у світі. Фото: Shutterstock

У державних нафтових компаній та вугільних шахт часто тісні та непрозорі відносини з урядами. Вони керуються не лише прагненням отримати прибути, а й політичними цілями. Теоретично це означає, що вони могли б стати лідерами у поетапній відмові від виробництва відповідно до міжнародних кліматичних цілей але на практиці в чисту енергію диверсифікуються зовсім деякі з них, згідно зі звітом Energy Policy Tracker за 2022 рік. Натомість держави зі значними інтересами у сфері викопного палива сумно відомі підривом цілей боротьби зі зміною клімату у міжнародних перемовинах. Внутрішнє прагнення підтримувати експортні доходи або знижувати залежність від імпорту палива може виявитися важливішим, ніж кліматичні цілі.

Журналісти-розслідувачі виконали значну роботу з викриття корупції на державних підприємствах. Зразок такого розслідування — бразильський скандал «Операція — автомийка».

Можна також розповісти історії про принципову несумісність національних інвестицій у викопне паливо із уповільненням зміни клімату. Багато виробників нафти та газу стверджують, що вони просто задовольняють попит. Коли чисті технології знищать попит, вони витіснять інших та почнуть продавати останні барелі нафти. У цій конкуренції не можуть перемогти усі. Найвищі ризики у компаній із найбільшими виробничими витратами.

Державні підприємства (ДП) — це громадський актив, і вони можуть бути засобами переходу до чистої енергії. Найяскравішим прикладом є підприємство Ørsted, раніше відоме як DONG Energy. Датське ДП з приватним акціонерним капіталом у 2000-х роках розпочало диверсифікацію від видобутку нафти та газу у виробництво та розподілення електроенергії. Завдяки використанню тих самих інженерних навичок, які застосовувалися на нафтових платформах Північного моря, воно стало світовим лідером у галузі морської вітроенергетики. Сьогодні в його портфелі практично немає викопного палива.

Журналісти можуть вивчати, які є можливості у ДП диверсифікуватись у чисту енергію та знижувати залежність від доходів від викопного палива. Хороший інструмент пошуку даних про інвестиції у проекти викопного палива та чистої енергії — річні звіти.

Приклади розслідувань:

• Журналісти Global Witness провели комплексне розслідування національної нафтової компанії ОАЕ (ADNOC) та її планів розширення та укладання угод, реалізованих того ж року, коли її генеральний директор головував на кліматичних переговорах COP28 (червень 2024 р.). Керівництво ADNOC спростувало повідомлення про те, що вони використовували головування на COP28 для укладання угод з нафти та газу.
• Журналісти OCCRP розкрили корупцію у двох компаніях, що належать державному нафтовому підприємству Азербайджану (SOCAR), пов’язану з великим проєктом газогону (січень 2022 р.). Керівництво SOCAR звинувачення відкидало.

Міжнародне публічне фінансування

Багато урядів використовують державні гроші для допомоги країнам, що розвиваються, і стимулювання торгівлі. Історично таким чином витрачали мільярди доларів на викопне паливо. Проте ситуація починає змінюватись. Згідно зі звітом Міжнародного інституту сталого розвитку за 2024 рік, багато країн, у тому числі Канада, Франція та Великобританія, виконують зобов’язання COP26 щодо припинення фінансування викопного палива. Однак інші, переважно країни Східної Азії, продовжують підтримувати цей сектор, згідно з Базою даних державного фінансування енергетики, проект Oil Change International. Як і у випадку з виробничими субсидіями, цей тип державного фінансування мобілізує приватні інвестиції та має вплив, що перевищує його номінальну вартість.

Багатосторонні та двосторонні банки розвитку існують для пом’якшення проблеми бідності та підтримки сталого зростання в країнах, що розвиваються. Вони все частіше приймають політики, що забороняють фінансування проектів викопного палива, але це далеко не загальна тенденція. Деякі виключають фінансування вугілля, але підтримують нафту та газ, або фінансують викопне паливо через посередників. Незалежно від політики, вони, як правило, більш прозорі та чутливі до суспільної думки, ніж приватні компанії, що робить їх мішенню для активістів та корисним джерелом для журналістів. Вони публікують доступні для пошуку бази даних проектів із сумами кредитів та оцінками впливу, дослідженнями та звітами про результати діяльності. Агентства експортного кредитування надають гарантії та кредити для бізнесу, щоб зменшити ризики торгівлі з іншими країнами. Основна частина торгівлі відбувається між країнами з високим рівнем доходу або доходом вищим за середній. Деякі банки зобов’язалися виключити проекти викопного палива та віддати пріоритет інвестиціям у чисту енергію.

Журналісти можуть розслідувати такі тенденції, як частка портфеля банку розвитку, виділена на вугілля, привносити міжнародний аспект у спірний проект або наголошувати на подвійних стандартах між енергетичними проектами, які уряд дозволяє вдома і за кордоном.

Приклади розслідувань:

• Журналісти Climate Home News розслідували роль агентств експортного кредитування, Світового банку та МВФ у підтримці великого газового проекту в Мозамбіку всупереч проблемам безпеки, клімату та прав людини (липень 2020 р.). Прихильники проекту стверджували, що він може витіснити вугілля та скоротити чисті глобальні викиди. Банк UK Export Finance, наприклад, захищав у суді своє рішення затвердити фінансування, але 2021 року змінив політику, щоб припинити фінансування викопного палива.
• Журналісти Eco-Business розслідували роль агентства експортного кредитування Малайзії (Exim Bank) у фінансових угодах для спірної вугільної електростанції у В’єтнамі (червень 2024 р.). Exim Bank заявив, що його підтримка проекту відповідала плану В’єтнаму щодо енергетичного переходу, оскільки використовувалися технології, що знижують викиди.

Непряма підтримка

Уряди побічно підтримують сектор викопного палива, оплачуючи завдані ним збитки. Якби галузь покривала повну вартість свого впливу на людей і планету, вона була б набагато менш конкурентоспроможною.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) розглядає субсидії на викопне паливо ширше, ніж Організація економічного співробітництва та розвитку (ОЕСР) або Міжнародне енергетичне агентство (МЕА), включаючи до розрахунків занижену оцінку зовнішніх витрат. Він охоплює 192 країни та враховує, серед іншого, забруднення повітря, дорожньо-транспортні пригоди, затори та глобальне потепління. Навіть це розширене визначення може не охоплювати корпоративні вигоди, які найважче оцінити кількісно, ​​наприклад, слабкий контроль за дотриманням умов ліцензування.

Нижче наведено неповний перелік аспектів, які має сенс розслідувати.

Приховані витрати викопного палива

Компанії сектора викопного палива отримують соціальну ліцензію на діяльність, забезпечуючи робочі місця, державні доходи та енергетичний продукт, у якому все ще є потреба. Однак це має власну ціну. Видобуток, транспортування та використання викопного палива пов’язані зі шкодою для навколишнього середовища, порушеннями прав людини, проблемами зі здоров’ям та загрозами безпеці. Дослідження 2022 року в академічному журналі Nature оцінює «соціальну вартість вуглецю» у 185 доларів за тонну CO₂.

МВФ, зокрема, стверджує, що ці витрати мають сплачувати ті, хто забруднює довкілля. Уряди могли б запровадити загальноекономічний податок на вуглець або, наприклад, податок на надприбутки виробників. Введення таких податків — політично непросте рішення, оскільки вони збільшують витрати на енергію в короткостроковій перспективі. Але, за даними академічного дослідження, регулювання цін на вуглеці допомагає ефективно знижувати викиди. У довгостроковій перспективі енергетична система, заснована на відновлюваних джерелах, безпечніша, чистіша і дешевша. Фахівці МЕА підрахували, що в розвинених країнах, які прагнуть нульових викидів до 2050 року, рахунки на побутову електроенергію негайно знижуються. У цих країнах нижчі експлуатаційні витрати на такі технології, як сонячні панелі, електромобілі та теплові насоси, порівняно з їхніми альтернативами на викопному паливі, швидко окупають початкові інвестиції. Ринки та країни, що розвиваються, зазвичай стикаються з більш високими витратами на фінансування й можуть потребувати цільової підтримки для поширення цих переваг на всіх.

Розвиток інфраструктури відновлюваної енергетики, наприклад, громадських зарядних станцій для електромобілів, може знизити довгострокові енергетичні витрати, одночасно стимулюючи тенденції щодо зниження викидів вуглекислого газу. Фото: Іван Радич, Creative Commons через Climate Visuals

У місцях зі слабким управлінням податки на вуглець — віддалена перспектива. Але навіть просто висвітлення ціни розробки викопного палива для людини має значення. Інфраструктура викопного палива здебільшого розташована поряд із маргіналізованими громадами, проблеми яких ігнорують чи відхиляють. Журналісти можуть розкривати таку нерівність та посилювати голоси маргіналізованих груп.

Стелла Мартані — журналістка та фіксерка в Іраку. Їй довелося зіткнутися з загрозою вбивства та жити в атмосфері страху, щоб розповісти про високу ціну, яку платять звичайні люди за спалювання супутнього газу (спалювання викопного газу як відходів на нафтових родовищах чи нафтопереробних заводах). Вона з трьома іншими журналістами та аналітиком даних працювала над відзначеним нагородами матеріалом «Удушення Курдистану». Щоб розповісти переконливу історію, вони використовували супутникові зображення, дані про забруднення повітря, дослідження здоров’я та інтерв’ю з мешканцями та лікарями. «Іракський народ загалом, а надто — в північному курдському регіоні, негативно ставиться до нафтової промисловості, — сказала вона GIJN. —  Вони просто живуть із димом та хворобами. Їм ніхто не платить». Згідно з заявами, місцева влада зобов’язалася до 2023 року припинити спалювання газу. Розслідування привело до більш широкого висвітлення ситуації в місцевих ЗМІ та підвищення поінформованості про проблему, вважає Мартані, хоча через рік після заявленого терміну ситуація суттєво не поліпшилася.

• Редакція Politico US вивчила діяльність громадського руху в Річмонді, Каліфорнія, який загрожував компанії Chevron податком на нафтопереробку й досяг укладення угоди на 550 мільйонів доларів (березень 2024 року). Представники Chevron заявили, що угода була лише «одноразовою поступкою» у серії податкових угод із містом і не стала прецедентом.
• Журналісти Mongabay провели розслідування корупції та безкарності мексиканської державної нафтової компанії Pemex, яка, ймовірно, скидає токсичні відходи в населених пунктах (травень 2024 року). У березні 2024 року керівництво Pemex вперше затвердило план з екологічних, соціальних та управлінських питань.
• Видання Politico EU розслідувало випадки тортур та вбивств в опорному пункті газової компанії TotalEnergies у Мозамбіку, які приховувалися протягом трьох років (вересень 2024 року). Представники TotalEnergies не визнавали фактів порушень прав людини.

Невиконання зобов’язань щодо очищення

У більшості юрисдикцій виробники викопного палива після припинення видобутку повинні очищати ділянки, де він проводився. Занедбані нафтові та газові свердловини та вугільні шахти виділяють метан та інші забруднювачі, завдають шкоди клімату, місцевому довкіллю та здоров’ю населення. Найчастіше оператори залишають по собі хаос, перекладаючи витрати на очищення від забруднення чи рекультивацію землі — відкладену субсидію — на громадськість.

Поки видобуток і прибуток високі, влада може помилково припускати, що у видобувної компанії достатньо грошей для покриття витрат на очищення. Виробництво — а, отже, і грошовий потік від нафтової свердловини — знижується з її старінням. Оскільки уряди погодилися відходити від викопного палива, майбутній попит дедалі важче прогнозувати. На той час, коли регулятори усвідомлюють, що решта прогнозованого грошового потоку не покриє зобов’язань з виведення активів з експлуатації, може бути вже запізно, як це сталося в історії Carbon Tracker.

Одним із тривожних сигналів є те, що великі компанії, чиї акції котируються на біржі, продають свої старі активи дрібнішим приватним компаніям. У перших є екологічна політика й вони мусять розкривати інформацію акціонерам. Другі можуть виявитися менш прозорими та їх важче притягнути до відповідальності.

Репортер Марк Олальд розслідував цю проблему у Південній Африці (для Climate Home News) та у США (для ProPublica). У процесі він став експертом з аналізу зобов’язань із виведення активів з експлуатації та використання інформаційних запитів для перехресної перевірки даних з кількох джерел.

Занедбана копальня в західній Сербії, де забруднення води і ґрунту видно неозброєним оком. Фото: Shutterstock

Його інтерес був викликаний війнами банд за занедбані золоті копальні в Південній Африці. «Південноафриканські журналісти публікували в щоденних газетах сенсаційні матеріали про бандитські розбірки, — розповідає Олальді. — Але ніхто не відступав. Як взагалі так вийшло, які політичні невдачі призвели до того, що ці шахти виявилися занедбаними?»

Найкращий спосіб уникнути перекладання витрат на плечі платників податків — вимагати від компаній заздалегідь відкладати гроші для відновлення об’єкта. Можуть бути й інші заходи: реформування законів про банкрутство, закріплення угод про спільну та роздільну відповідальність, щоб уряди могли відшкодовувати витрати на очищення ділянки від попередніх операторів, а також посилення повноважень регуляторів щодо захисту навколишнього середовища.

Приклади розслідувань:

• Видання Climate Home News випустило матеріал про токсичну спадщину занедбаних вугільних шахт у Південній Африці (березень 2017 року). Департамент мінеральних ресурсів заявив, що його функція полягає у тому, щоб запобігати ситуації, коли екологічну відповідальність успадковує держава.
• Журналісти видань ProPublica та Capital & Main виявили, що гроші, відкладені компаніями викопного палива для очищення занедбаних нафтових та газових свердловин у 15 штатах, на які припадає майже весь видобуток у США, ледве покривали 2% витрат (лютий 2024 року). Регулятори деяких штатів заявили, що їхні системи природоохоронних облігацій реформуються, тим часом інші стверджували, що вони ефективно захищають платників податків. Представники галузі заявили, що вони несуть свою частину відповідальності відповідно до федеральних законів та законів штату.
• За даними розслідування Drilled, нафтогазова галузь Австралії перетворює виснажені свердловини на проекти зі зв’язування вуглецю, щоб відстрочити або уникнути зобов’язань щодо очищення (жовтень 2024 року). Представник уряду заявив, що платникам податків не доведеться сплачувати ці витрати.

Плани та припущення

Уряди можуть заохочувати чи стримувати приватні інвестиції в інфраструктуру викопного палива, не витрачаючи жодної копійки. Прогнози центральних органів влади у процесі планування значно впливають на інвесторів.

На міжнародному рівні це можна побачити у битві прогнозів попиту. Міжнародне енергетичне агентство зосереджує діяльність на боротьбі зі змінами клімату в майбутньому, прогнозуючи у своєму Енергетичному огляді за 2024 рік, що до 2030 року попит на всі види палива досягне піку. ОПЕК (Організація країн-експортерів нафти) бачить зростання попиту на нафту до 2035 року та звинувачує МЕА у відмові від необхідних інвестицій у сектор. Світові енергетичні прогнози також оприлюднюють деякі нафтові компанії.

Уряди можуть вибрати один із цих сценаріїв або провести власний аналіз для енергетичного планування. Передбачення щодо економічного зростання, поведінки споживачів та реалізації кліматичної політики — все це впливає на прогнози попиту й на те, які саме проекти буде реалізовано. Іноді плани явно спрямовані на стимулювання конкретної галузі чи політичного проекту-фаворита.

Журналісти можуть ставити запитання щодо цих прогнозів: Чи достовірний цей економічний прогноз? Чи зменшує продаж сонячних панелей інвестиційну привабливість нових вугільних чи газових електростанцій? Чи буде попит на скраплений природний газ досить стійким, щоб окупити нові експортні термінали?

Приклади розслідувань :

• Журналісти з Project Multatuli задокументували, як Індонезія за президента Джоко Відодо переходила від однієї мети до іншої, ґрунтуючись на надмірно оптимістичних прогнозах економічного зростання та мінливих кліматичних зобов’язаннях.
• Розслідування журналістів Financial Times показало, як Пакистан перебудував вугільні електростанції, і тепер його енергетичний сектор загруз у боргах, оскільки підприємства та більш заможні домогосподарства переходять на дешеву сонячну енергію. Міністр енергетики заявив, що уряд намагається переглянути борги енергетичного сектора, щоб здешевити мережеву електроенергію.

Ресурси

Організація економічного співробітництва та розвитку веде реєстр заходів державної підтримки викопного палива, який охоплює 51 країну — як розвинені, так і найбільші країни, що розвиваються. Це найкомплексніша оцінка «знизу вгору» політичних заходів, які безпосередньо сприяють викопному паливу.

Міжнародне енергетичне агентство (МЕА), провідне джерело досліджень і рекомендацій, використовує інший підхід, застосовуючи методологію цінового розриву для оцінки масштабу субсидій на викопне паливо в 42 країнах. Аналітики розраховують різницю між роздрібною ціною та референтною ціною, потім множать її на обсяг споживаної енергії. МЕА щорічно робить комплексний світовий енергетичний огляд, який містить безліч прогнозів. (Див. версію 2024 року.)

Міжнародний валютний фонд (МВФ) розглядає субсидії ширше та охоплює ширший спектр країн, що робить його оцінки наймасштабнішими. Фонд розширює аналіз цінового розриву, ставлячи наступне питання: Що, якби ціна на викопне паливо встановлювалася з урахуванням заподіяної ним соціальної та екологічної шкоди? МВФ враховує витрати на дорожні аварії та затори, забруднення повітря та кліматичні впливи.

Відстеження субсидій на викопне паливо — спільна ініціатива ОЕСР та Міжнародного інституту сталого розвитку, інтегрує дані ОЕСР, МЕА та МВФ до інтерактивної інформаційної панелі даних.

База даних державного фінансування енергетики відстежує потоки державного фінансування від країн G20 та багатосторонніх банків розвитку до енергетичних проектів на міжнародному рівні. Вона також моніторить їхню політику в сфері обмеження фінансування вугілля, нафти та газу.

Якщо ви знаєте, що шукаєте, ви можете подати запити до державних або місцевих органів влади в рамках законів про свободу інформації, які діють у більш ніж 135 країнах. Корисну інформацію містять також річні звіти та звіти про сталий розвиток для державних підприємств.

Аналітичні центри та НУО, що працюють у цій темі: Publish What You Pay, IEEFA, Oil Change International, Carbon Tracker, National Resource Governance Institute, IISD, Global Witness, Reclaim Finance та ClientEarth.

Меган Дарбі — письменниця та спеціалістка зі стратегії у програмі IISD Energy. До роботи у програмі вона була редактором Climate Home News — відзначеного нагородами незалежного медіа, яке спеціалізується на міжнародній політиці та дипломатії кліматичної кризи.