Журналістика даних на війні: українські «Тексти» та битва за правду

Наприкінці 2021 року, за кілька місяців до повномасштабного вторгнення в Україну, Росія почала стягувати до кордону військові підрозділи та техніку.

Команда «Текстів», провідної української дата-редакції, усвідомлювала: це не просто навчання — з високою ймовірністю, Кремль ухвалив рішення завдати удару.

Підказки, що вказували на це, були розкидані в даних. Зокрема, аналіз російської пропаганди показував: провідні російські сайти раптово почали дедалі частіше використовувати слово «вторгнення» у новинах про Україну. Остерігаючись того, що може статися далі, команда створила інтерактивну карту, за допомогою якої читачі могли стежити за російськими військовими базами, а також поділилася іншою — щоб допомогти жителям столиці знайти найближчі укриття в Києві.

І все ж вторгнення у лютому 2022 року шокувало. «У це було несила повірити, — каже керівниця відділу журналістики даних «Текстів» Євгенія Дроздова, яка координує зусилля з візуалізації та осмислення війни.

Протягом трьох наступних років команда продовжувала й продовжує розслідувати вплив війни на Україну та протистояти кремлівській пропагандистській машині.

Боротьба з неправдивими та оманливими наративами стала невід’ємною частиною роботи «Текстів». У 2020 році редакція отримала відзнаку Sigma Awards за створення інноваційної платформи, яка відстежує масштабні дезінформаційні кампанії Москви. У попередньому проєкті «Тексти» розплутутали складну мережу прокремлівських тролів у Facebook, які поширювали конспірологічні теорії. Сьогодні редакція має окремі напрями роботи, присвячені #Інфовійні та #Дезінформації.

Такі дослідження ілюструють нашу місію — вважає головний редактор «Текстів» Роман Кульчинський, який заснував видання разом зі своїм колегою Анатолієм Бондаренком.

«Ми не публікуємо швидкі новини. Ми намагаємося зрозуміти та проаналізувати, що сталося насправді, щоб пояснити складні процеси та явища», — каже Роман.

Концепція мирного часу стає голосом спротиву

15 років тому співзасновники «Текстів» усвідомили потенціал репортажів на основі даних і силу поєднання традиційної та цифрової журналістики.

«Тексти» — офіційна назва Texty.org.ua — повільно перетворилися з першого в Україні центру журналістики даних у впливове медіа світового рівня. Сьогодні команда складається з десяти штатних співробітників та трьох стажерів. У 2017 році «Тексти» долучилися до мережі GIJN.

Анатолій Бондаренко, чиї навички програмування допомогли започаткувати новий підхід до висвітлення новин, долучився до лав української армії невдовзі після вторгнення Росії. Його колеги продовжили працювати в екстремальних умовах — під звуки сирен повітряної тривоги, періодичні відключення світла, постійні загрози дронів та ракетних атак.

Євгенія Дроздова — керівниця відділу журналістики даних у «Текстах». Зображення: знімок екрана/European Press Prize.

«Три роки поспіль ми нормально не спимо. Більшу частину ночі витріщаєшся у смартфон — оцінюєш, чи може опинитися твоє місто чи район під атакою, — каже Євгенія Дроздова. — Але те, що ми виснажені, не означає, що ми опустимо руки й піднімемо білий прапор».

Журналістика воєнного часу поставила перед «Текстами» непередбачувані виклики, але вона також дала неоціненні можливості розширити межі візуалізації даних.

За тиждень до вторгнення команда «Текстів» опублікувала гру, за допомогою якої читачі могли навчитися відрізняти українські танки від російських. Супутникові знімки, людські історії та зібрана вручну інформація також допомагають команді показати складну картину наслідків війни та життя солдата в окопах.

«Самі лише дані зазвичай не ефективні. Важливо пояснити читачеві, що саме вони означають», — каже професор кафедри візуалізації даних в Університеті Маямі та провідний експерт з журналістики даних Альберто Каїро, який написав про Бондаренка розділ в одній зі своїх книг.

Каїро зазначає: «Тексти», подібно до таких організацій як ProPublica у США чи Agência Lupa в Бразилії, знайшли свою силу у форматі розслідувальної журналістики «з принципової позиції».

«Я уявляю, скільки труднощів, часу й зусиль, а часом — навіть болю, вимагають проєкти. І розумію цю внутрішню рішучість оприлюднити їх, незважаючи ні на що. Саме так діє справжній журналіст», — додає він.

Але правда також може бути глибоко особистою. Роман Кульчинський розуміє це, як ніхто інший. На війні він втратив свого найкращого друга — Олега Сікала.

«Хтось із наших спільних знайомих сказав мені: «Олег зник». Я зв’язався з його дружиною і дізнався: шансів, що він вижив, майже немає», — згадує Кульчинський.

Навіть опинившись віч-на-віч із трагедією журналіст прагнув дізнатися правду. Він почав розслідувати, що сталося, і відтворив останні моменти життя друга перед зникненням.

«Завдяки його дружині нам вдалося знайти очевидців, які погодилися розповісти, що вони бачили. Це дуже сумна, але, на жаль, доволі типова історія цієї війни», — каже Роман.

Дискредитаційні кампанії та наклепи

Коли Дональд Трамп у січні вдруге складав присягу президента США, у Кульчинського та його колег було зловісне передчуття неминучого. Світова політика карколомно змінювалася, і «Тексти» опинилися в епіцентрі бурі.

У червні 2024 року, за кілька місяців до переобрання Трампа, «Тексти» опублікували глибокий аналіз висловлювань впливових американських законодавців, політиків, журналістів та аналітичних центрів, які виступали за припинення військової підтримки України. Матеріал фокусувався на «ключових особах та їхніх аргументах, які часто були співзвучні з тезами російської пропаганди».

Дослідження вивчало зв’язки між різними противниками американської допомоги Україні — це доволі строката команда, до якої входили всі — від прихильників Трампа до «комуністів».

Ще до обрання Трампа команда «Текстів» вивчала тих, хто публічно висловлював скептицизм щодо допомоги Україні. Серед них були люди з усього політичного спектру. Зображення: скріншот, «Тексти»

Після цієї публікації «Тексти» зіткнулися з низкою різких атак і погроз, а також величезною хвилею негативу з боку консервативних американських ЗМІ, ультраправих і лівих активістів. Видання помилково звинуватили в створенні «списку ненависті» громадян США.

Власник Twitter/X Ілон Маск, який до того часу пожертвував сотні мільйонів доларів на передвиборчу кампанію Трампа та згодом став неофіційним старшим радником Білого дому, підхопив ці звинувачення. Він публічно закликав позбавити «Тексти» будь-якого фінансування від американських донорів та оголосити сайт «терористичною організацією».

Редакція спростувала ці звинувачення, назвавши їх «атакою на свободу слова», але ця ситуація серйозно вплинула на їхню роботу.

«Один із наших донорів, який працював із бюджетними коштами США, затримав уже схвалене продовження гранту, а потім взагалі його скасував, — розповідає Кульчинський. — Усі переговори щодо нових грантів від організацій, які розпоряджаються бюджетними коштами США, зупинилися. Ми зіткнулися з ризиком залишитися без будь-якого фінансування та змушені були радикально скоротити нашу команду. Це дещо деморалізувало наш колектив, і кілька людей звільнилися».

На початку цього місяця «Тексти» знову опинилися під ударом — на цей раз через статтю про вибори в Румунії. Редакція вкотре попередила, що «атака має ознаки скоординованих дій, які є частиною кампанії проти України».

«Це було неймовірно дивно… [Однак] важливо реагувати на кожен такий випадок і не боятися, що нас змусять замовкнути», — каже Кульчинський.

Подолання фінансових труднощів

Співзасновники «Текстів» під час попереднього збору благодійних внесків заявили: «якісна журналістика — одна з найважливіших інституцій сучасної держави». Зображення: скріншот, «Тексти»

Скандал 2024 року змусив команду «Текстів» переглянути свою фінансову стратегію. Раніше медіа повністю покладалося на грантове фінансування, але тепер було змушене диверсифікувати джерела доходів та шукати інші можливості.

«Зараз приблизно 70% нашого бюджету покриває грант від одного європейського фонду, ще близько 10% — це пожертви від читачів», — пояснює Роман Кульчинський.

У січні, після того як Держдепартамент США призупинив підтримку медіаорганізацій по всьому світу, команда втратила 20% бюджету — ці кошти надходили від гранту National Endowment for Democracy (NED).

«Наразі ми шукаємо заміну», — пояснює Роман. (У березні суддя окружного суду США скасував скорочення фінансування NED, ініційоване адміністрацією Трампа, і більше половини фінансування, виділеного Конгресом, уже відновлено. Однак довгострокова перспектива грантів NED залишається невизначеною).

Тепер «Тексти» мають створити нову фінансову модель, аби забезпечити стабільне майбутнє та зберегти свою команду. За словами Кульчинського, наступні півтора року будуть вирішальними. Рекламні доходи в Україні не покривають витрат на якісну журналістику даних. А багато фахівців із відповідними навичками обирають роботу в ІТ-компаніях, де зарплати зазвичай вищі.

Однак у «Текстів» є інша ідея — використати власну експертизу в галузі візуалізації та аналізу даних, щоб заробляти більше. «У цій ситуації єдина реальна альтернатива донорському фінансуванню — надавати послуги з аналізу даних та інтерактивної візуалізації іншим організаціям. Це наша сильна сторона. Такі продукти ми будемо передавати замовникам, а не публікувати на сайті», — пояснює Кульчинський.

Водночас він визнає, що такий підхід має ризики: «Робота над такими проєктами часто є рутинною, потребує багато узгоджень із клієнтами, а це демотивує наших спеціалістів, які хочуть займатися виключно журналістикою».

Журналістика в умовах невизначеності

Для більшості організацій фінансової стабільності достатньо, щоб утримати команду. Але під час війни українські медіа стикаються з найфундаментальнішими питаннями: чи варто продовжувати займатися журналістикою, чи треба фізично долучатися до захисту країни?

«Я ніколи не думала, що залишу журналістику. Але іноді змушена замислюватися, що може настати момент, коли доведеться йти до війська, — каже Дроздова. — Ми не матимемо дата-журналістики в Україні, якщо не буде України».

Угода про припинення вогню між Києвом і Москвою могла б наблизити кінець війни. Проте, навіть якщо війну припинять, Україну, швидше за все, чекають роки величезних зусиль з відновлення та потенційна політична нестабільність.

У світі, де авторитарні лідери дедалі частіше приходять до влади в демократичному світі, навіть мир не гарантує ЗМІ свободу притягувати владу до відповідальності.

Дослідження «Украдені скарби» розповідає про 110 000 українських артефактів, виявлених у двох російських музеях. Цей проєкт було номіновано на European Press Prize у категорії «Інновація». Зображення: скріншот, «Тексти»

Альберто Каїро захоплюється такими журналістами, як команда «Текстів» — тими, хто працює в складних умовах і готовий ризикувати всім заради інтересів суспільства.

«Хотів би вірити, що якби я опинився в подібних обставинах, я чинив би так само. Але не знаю, чи вистачило б мені сміливості, — каже Каїро. — Чи змінилася б моя робота за іншого режиму, за іншого уряду? Я хочу вірити, що продовжив би робити те, що роблю, бо маю бунтівну натуру. Але я не знаю, чи справді вчинив би так. І саме тому я це так ціную».

У своїх зусиллях задокументувати війну та дослідити структуру українського суспільства, команда «Текстів» планує й далі експериментувати з новими інструментами й технологіями, поєднуючи їх із класичними жанрами журналістики. Дроздова зберігає оптимізм щодо майбутнього, адже її редакція прагне залишатися на передовій амбітної журналістики, заснованої на даних.

«Я сподіваюся, що ми станемо лідерами в Україні у цій сфері. Ми намагаємося ділитися своїми знаннями та досвідом. І я мрію про конференцію з журналістики даних в Україні — мабуть, вже після війни», — каже вона.

Пітер Георгієв — репортер і редактор програми «Панорама» на Болгарському національному телебаченні. Він живе в Софії та висвітлює поточні події, політику, технології та дезінформацію. Його роботи публікували Guardian, Deutsche Welle, Sky News, Washington Post та інші видання. Георгієв закінчив Університет Ньюкасла у Великій Британії та отримав ступінь магістра в Школі журналістики Міссурі.