Від друкованих медіа до подкастів: Як журналістам опанувати аудіосторітелінг

Аудиторію восьмисерійного аудіосеріалу The Economist «Принц» про президента Китаю Сі Цзіньпіна вразили не яскраві історичні аудіофрагменти, що ілюстрували його шлях від пересічного політика до «найвпливовішої людини у світі», не майстерно дібраний супровід і навіть не захоплива оповідь.

Людям запам’ятався епізод, у якому кореспондентка The Economist із питань Азії Сью-Лін Вонг стоїть із мікрофоном у руці на кухні своєї матері в Сіднеї, далеко від свого робочого місця в Гонконзі, і вони відверто розмовляють про життя в комуністичному Китаї.

За словами Вонг, саме цю розмову слухачі найчастіше згадують, коли обговорюють із нею цей аудіосеріал. Саме в цьому, на її думку, і полягає суть наративного подкасту.

Під час сесії «Створення розслідувального подкасту» на Глобальній конференції журналістів-розслідувачів 2025 року троє провідних аудіооповідачів продемонстрували колегам, як вони можуть представити свої журналістські розслідування в зручному для прослуховування форматі. На сесії, яку модерувала редакторка відділу впливу Lighthouse Reports Тесса Панг, спікери запропонували низку порад для журналістів друкованих медіа, які вже почали опановувати подкасти або лише міркують про це.

Дані й факти — це важливо, але вирішальну роль в аудіорозповіді відіграють емоції

Вонг, яка має досвід роботи в друкованих медіа, зазначила: створення сценарію для подкасту вимагає інших навичок і підходів, ніж написання текстів. У залі схвально загуділи й закивали головами, коли вона сказала: «Сила паузи — це те, про що ми не дбали в друкованих ЗМІ, але в подкастах — це надзвичайно потужний інструмент».

Подкаст The Economist. Зображення: скриншот.

Якщо журналісти друкованих медіа інстинктивно починають із висновків, даних і аналізу, то аудіорозповіді, навпаки, потребують емоцій, запевняє Сюзанн Ребер — досвідчена редакторка-розслідувачка та засновниця Piz Gloria Productions, що спеціалізується на багатосерійних аудіооповіданнях. Вона проілюструвала свої слова епізодом, у якому науковець під час інтерв’ю з ведучим програми This American Life Айром Гласом пояснює, як за допомогою засобу для миття посуду відчищають птахів, просочених нафтою. Несподіваний шарм і здивування інтерв’юера, зафіксовані на аудіо, на її думку, — це саме те «чисте радіозолото», яке робить аудіосторітелінг справді цінним досвідом для слухачів.

Ребер підкреслила: факти, дані та аналіз важливі й у розслідувальних подкастах, однак слухачі очікують більшого. За її словами, аудиторію насамперед притягують почуття, а не факти.

Золоте правило Ребер для початківців — записувати або «фіксувати все» так, щоб створити відчуття інтимності, яке може захопити слухачів і перенести їх у ту саму кімнату, де перебуває репортер.

«Якщо ви хочете передати цю близькість, — сказала вона, — то маєте почути голос цієї людини, а це означає чути не лише слова, але й паузи в мовленні. Ви хочете чути, як вона думає, ви хочете чути, як вона облизує губи. Цей момент — ключовий… залиште їй час, щоб перевести подих».

Використовуйте голоси, щоб дати слухачам новий досвід

Коли філіппінська платформа PumaPodcast створила шестисерійний документальний аудіосеріал про війну експрезидента Родріго Дутерте з наркотиками, її засновник Робі Алампей сподівався, що саме звукорежисура зробить цей серіал потужним.

Робі Алампей з PumaPodcasts. Фото: Вівіан Яп Вей Вен для GIJN.

Згодом він усвідомив: серіал зворушив аудиторію насамперед голосами жертв та їхніх родичів — особистими історіями, які емоційно вплинули на слухачів. За його словами, один із найпотужніших моментів серіалу — це запитання матері: «Коли мій племінник вирішив змінитися, ви вирішили його вбити?».

Він наголошує, що для аудіооповідачів життєво важливо знаходити правильні голоси та вправно використовувати їх у розповіді. Зокрема в серії про пандемію коронавірусу, саме голоси людей, які розповідали, як самі перенесли COVID-19, створили для аудиторії глибокий і насичений слухацький досвід.

«Будь-хто може сфотографувати село у вогні або село, знищене цунамі, будь-хто може проїхати повз і зробити знімок, — сказав він. — Але тільки журналіст вийде з автомобіля, спуститься в це село, пройде крізь завали й не лише сфотографує руку під уламками, а й поговорить із людьми».

Знайдіть сюжетну лінію

Звісно, коли запис готовий, важливу роль відіграє уміння майстерно поєднати різні голоси, зібрані під час підготовки репортажу, та ретельна обробка матеріалу, — зазначили учасники сесії.

Усі спікери зійшлися на тому, що хоча успіх наративного подкасту залежить від емоцій і моментів, які здатні створити сенсорний досвід, без структури — не обійтися. Кожна історія повинна мати зав’язку, кульмінацію і розв’язку, щоб утримувати увагу слухача протягом розвитку сюжету.

«Якщо ви зможете довести їх до другого епізоду, ви на правильному шляху», — сказала Ребер.

Вона порадила журналістам мислити сценами й сюжетними лініями, як це роблять сценаристи: Хто головні герої? Який момент стане поворотним? Де несподіванки? На думку Ребер, ясність оповіді є найважливішою в перші хвилини.

Вонг також підтримала цю думку, згадуючи свою одержимість процесом. Працюючи над другою серією «Шахрайство Inc.» (Scam Inc) — аудіорозслідуванням про глобальну підпільну економіку шахрайства — вона відмовилася від довгих документів у Word і натомість використала програму з системою зворотних посилань, щоб відстежувати персонажів, сюжетні лінії та теми. Це дозволило побачити закономірності у власних матеріалах.

За її словами, сюжет «органічно розвивався по висхідній до кульмінації» під час роботи.

Поради для створення розслідувального подкасту

Що слід робити:

• Шукайте історію, а не тему. Самої теми недостатньо: історія потребує персонажів, напруги, сцен і ставок. Вонг наголошує: її продюсери подбали, щоб вона це добре зрозуміла.
• Ставте прості, відкриті, базові запитання. На думку Ребер, йдеться не про те, скільки досліджень ви провели, а про вміння звести зібрану інформацію до найсуттєвішого, й подати її слухачам максимально стисло й зрозуміло.
• Поєднуйте оригінальні голоси, делікатний переклад, авторську розповідь і закадровий текст там, де це потрібно, але насамперед дбайте про безпеку вразливих джерел — на цьому наголосили всі учасники дискусії.
• Якщо є можливість, використовуйте оригінальну музику. Ребер надає їй перевагу, адже авторські композиції, пов’язані з історією, здатні посилити емоційний ефект. «Заїжджених» треків із звукових архівів та бібліотек ліпше уникати.
• Налагоджуйте чіткі робочі процеси за допомогою спеціальних інструментів. Вонг радить програми з системою зворотних посилань (зокрема, Obsidian), які допомагають відстежувати персонажів, сцени та теми у складних багатосерійних історіях.

Чого не варто робити:

• Не покладайтеся на структуру текстових матеріалів. Щільні аналітичні абзаци «вбивають» аудіосторітелінг. Вонг зізнається, що їй довелося перевернути звичну логіку викладу й усвідомити: для аудіо один сильний приклад працює краще за кілька ілюстрацій.
• Не починайте з бекграунду або хронології. За словами Ребер, слухача потрібно захопити в першу хвилину — моментом, голосом, сценою або несподіванкою.
• Не бійтеся власного голосу. Навіть якщо звук вашого голосу вам не подобається, слухачі відгукуються на автентичність, — переконує Ребер.
• Не сподівайтеся, що гарне звукове оформлення компенсує слабку репортерську роботу, — застерігає Алампей.
• Не варто недооцінювати ШІ, але й не довіряйте йому сторітелінг. Інструменти ШІ для транскрибації аудіо в текст та пошуку можуть спростити робочі процеси, проте людський голос і людське судження залишаються незамінними, наголошують Ребер і Алампей.