Техніка інтерв’ю для початівців

Журналістика багато в чому спирається на інтерв’ю, і журналістські розслідування — не виняток. Найвпливовіші розслідування часто передбачають безліч розгорнутих інтерв’ю. Від перших кроків із підтвердження витоку або ідеї матеріалу до конфронтаційних інтерв’ю з основними джерелами для встановлення фактів — журналісту-розслідувачу постійно доводиться шукати зачіпки під час роботи над матеріалом.

Здавалося б, взяти інтерв’ю — рутинне, буденне завдання, але насправді це не так просто. Потрібне поєднання таланту, наполегливості й продуманих методів. Найкращі інтерв’юери — уважні, проникливі та відкриті до всього, що може дати більше інформації. Вони зазвичай використовують широкий набір знань, навичок і ретельну підготовку.

У цьому розділі ми розглянемо різні види інтерв’ю, підходи та методи, які допоможуть переконатися, що ви рухаєтеся у правильному напрямку, і закласти основу для подальших пошуків, документування фактів і — в результаті — підготовки важливої ​​історії.

Інтерв’ю: рутина чи необхідність?

Інтерв’ю бувають різні. Скажімо, для ведучого телепередачі інтерв’ю може бути легким і невимушеним. Перед журналістом-розслідувачем стоїть зовсім інше завдання: кожне інтерв’ю — це пошук істини. Це критичний момент: можна або втратити можливість, або — якщо все вдасться — зробити несподіване й важливе викриття.

Інтерв’ю для журналіста-розслідувача — це вміння не звертати зі шляху: відповідь на одне запитання часто веде до наступного. Пам’ятайте: у розслідувальній журналістиці ми вчимося не приймати на віру жодної заяви, жодної відповіді на запитання, жодного факту, доки не знайдемо переконливих доказів. Це перетворює роботу інтерв’юера-розслідувача на складне завдання, часом — схожу на допит. Попри різницю в цілях, повноваженнях, ролях і підходах, у журналіста-розслідувача та співробітника поліції є дещо спільне: ставлячи запитання й отримуючи відповіді, обидва прагнуть дізнатися правду або встановити факти.

Працюючи над розслідуванням, журналіст проводить інтерв’ю, щоб зібрати якомога більше інформації: підтвердити або спростувати свої припущення, перевірити заяви чи звинувачення від першоджерел або поставити джерелу конфронтаційні запитання.

Тому вміння тримати під контролем взаємодію під час інтерв’ю та здатність адаптуватися до різних можливих сценаріїв і людей — просто необхідні. Нечасто джерело одразу готове розповісти все, що знає — зазвичай доводиться подолати його початкове небажання говорити. У цьому й полягає мистецтво інтерв’ювання, і для журналіста-розслідувача володіння цією навичкою — обов’язкове.

Наскільки це можливо, перед будь-яким інтерв’ю важливо зібрати всі факти, що стосуються відповідних подій.

Деякі інтерв’ю можна добре спланувати — запит на розмову заздалегідь узгоджують електронною поштою або телефоном. У низці країн, зокрема в Африці, для інтерв’ю з державним службовцем, посадовою особою чи членом уряду може знадобитися офіційний лист.

Інколи інтерв’ю відбуваються, на перший погляд, спонтанно: журналіст майже «випадково» стикається з людиною, до якої складно отримати доступ. У певних випадках, з поважних причин, журналіст може свідомо вирішити з’явитися без попередження — фактично «влаштувати сюрприз» співрозмовнику. Гарантії успіху немає, але часом спроба себе виправдовує.

Посібник, підготовлений організацією Репортерів і редакторів-розслідувачів (IRE) на основі порад, якими поділився продюсер програми CBC «П’ята влада» Джуліан Шер під час конференції 2016 року в Новому Орлеані, описує три основні типи запитань та інтерв’ю:

1. Для отримання інформації.
2. Для отримання емоцій.
3. Для притягнення людей до відповідальності за їхні вчинки.

Вибір типу запитань залежить від низки чинників. У деяких випадках можуть поєднуватися всі три типи.

Підготовка до інтерв’ю

Гарне інтерв’ю передусім ґрунтується на підготовці. Журналістське розслідування — не виняток, тут підготовка має бути ще ретельнішою. Журналісти-розслідувачі працюють із делікатними, суперечливими й складними темами, які передбачають встановлення правди — часто навмисно прихованої або принаймні такої, яку не розголошують добровільно. Щоб інтерв’ю було ефективним, необхідно глибоко дослідити минуле та оточення співрозмовника.

Дослідження

Успішні журналісти-розслідувачі добре володіють навичками дослідження. Перед інтерв’ю важливо зібрати якомога більше фактів, пов’язаних із темою розслідування.

Зокрема, варто знайти попередні заяви та висловлювання співрозмовника, а також — за наявності — звинувачення, що проти нього висували. Корисно мати загальне уявлення про те, як ця людина проводить час і чим захоплюється: футбол, музика, книжки чи подорожі можуть стати чудовими темами для початку розмови. Також вам знадобляться глибокі знання теми розслідування.

Якщо інтерв’юер починає розмову без попередньої підготовки, він послаблює свої позиції, і тоді співрозмовник може перехопити ініціативу. А має бути навпаки: саме інтерв’юер повинен тримати процес під контролем. Етап дослідження надто важливий у випадку конфронтаційного інтерв’ю, коли журналіст-розслідувач прагне встановити істину або спонукає співрозмовника визнати те, що раніше замовчувалося, — можливо, навіть зізнатися в тому, що той намагався заперечити чи приховати від громадськості.

Будьте готові записувати розмову та робити нотатки

За винятком особливих обставин, журналісту-розслідувачу не варто проводити інтерв’ю без записувального пристрою й блокнота. Дехто віддає перевагу лише одному з цих інструментів, але для повної фіксації всього, що відбувається під час розмови, потрібні обидва — навіть якщо інтерв’ю проводиться з дружнім джерелом. Поки диктофон чи камера записує сказане, блокнот дає змогу зафіксувати невербальні сигнали, відзначити важливі моменти, сформулювати уточнювальні запитання та підстрахуватися на випадок технічного збою.

У деяких країнах для запису інтерв’ю потрібна офіційна згода. Після її отримання варто подбати, щоб диктофон не привертав зайвої уваги — це допоможе зменшити напруження й знизити опір з боку співрозмовника.

У деяких випадках інтерв’ю, які допомагають журналісту зібрати додаткову інформацію з теми розслідування, можуть проводитися неофіційно. Такий формат зазвичай обирають, коли джерело може наражатися на ризик і володіє важливою інформацією. Якщо журналіст домовився з джерелом про неофіційне спілкування, цитувати чи згадувати це джерело можна лише після повторного контакту й отримання дозволу.

У кого, коли й навіщо брати інтерв’ю?

Журналістські розслідування спираються на багато різних джерел. Утім, їх можна розподілити за кількома основними категоріями. Навички та підходи, необхідні для роботи з кожною категорією, дещо різняться.

Перші співрозмовники

Якщо розслідування почалося з витоку інформації, то після завершення підготовки й дослідження, ми зазвичай спершу спілкуємося з інформаторами (якщо вони згодні говорити), свідками чи іншими джерелами, які можуть надати початкові факти щодо історії. Зазвичай ці джерела готові до розмови, але можуть мати особисті інтереси, що впливають на їхні погляди (особливо це стосується тих, хто називає себе інформаторами). Як правило, із ними розмовляють на початку розслідування, але іноді потрібні додаткові інтерв’ю, щоб уточнити або підтвердити їхні перші заяви чи звинувачення.

Завдяки витокам або наводкам журналіст може виявити багато інформації, яка суперечить попереднім заявам. Перше інтерв’ю окреслює загальну картину історії, а друге й третє потрібні для уточнення фактів або перехресної перевірки джерел.

Якщо витоків немає, а розслідування базується на ідеї сюжету, журналіст може почати з найбільш дружніх джерел або з осіб, до яких найлегше отримати доступ. Це можуть бути люди, які добре знаються на темі, але не задіяні в історії безпосередньо.

Джерела, задіяні в історії

Оскільки мета розслідування — виявити приховані факти, список людей із цієї категорії рідко буває остаточним. Зазвичай в процесі розслідування одне джерело приводить до наступного, яке, своєю чергою, веде до ще одного. Інтерв’ю потрібно брати в кожного з них. Співрозмовників може бути скільки завгодно. Не виключено, що доведеться записати інтерв’ю з кожною людиною, ім’я якої згадується в історії.

Експерти

Якщо матеріал складний і потребує спеціальних знань чи глибокого розуміння предмета, варто залучити експертів, які зможуть пояснити складні моменти журналісту й аудиторії. Це можуть бути юристи, вчені, лікарі та інші фахівці, не пов’язані безпосередньо з історією. Тих, хто може бути причетним до розслідування, не варто використовувати як експертів через можливий конфлікт інтересів.

Високопосадовці

Держслужбовці, керівники компаній та інші посадовці часто опиняються наприкінці списку співрозмовників. Зазвичай їх опитують, щоб з’ясувати деталі щодо їхніх посадових обов’язків або оцінити рівень обізнаності в темі. Іноді саме вони стають головними героями розслідування. Домовлятися про інтерв’ю з такими людьми варто лише після того, як ви зберете достатньо інформації.

Переходимо до суті: інтерв’ю для розслідування

Після завершення всіх підготовчих етапів починається основна робота: зустрічі з джерелами й проведення інтерв’ю. Оскільки люди по-різному ставляться до ситуації та реагують на неї, брати інтерв’ю буває непросто. Крім підготовки, вам знадобляться впевненість у собі, знання людської психології та добре розвинені комунікативні навички.

Брати інтерв’ю у свідків та інформаторів простіше, якщо вони довіряють журналісту, його етичним принципам або ЗМІ, де він працює. Але «простіше» не означає легко й невимушено. Журналіст має бути готовим переконати співрозмовників надати точну інформацію, яка базується на фактах, щоб він міг рухатися далі.

Під час інтерв’ю журналісту варто починати з простих запитань, щоб співрозмовник розслабився, а потім крок за кроком переходити до складніших тем.

Питання ліпше підготувати й упорядкувати заздалегідь, щоб нічого не пропустити. Водночас не варто жорстко дотримуватися сценарію: іноді корисніше йти за природним перебігом розмови.

Щоб вдосконалити навички інтерв’ювання, важливо навчитися уважно слухати співрозмовника. Найкраще про це сказав відомий колумбійський письменник та журналіст Габріель Гарсіа Маркес:

Диктофон — корисний інструмент, який допомагає не забути сказане. Проте не варто відводити погляд від співрозмовника: міміка, жести й вираз обличчя часто говорять більше за слова — або навіть їм суперечать.

Він додає:

Більшість журналістів покладаються на диктофон, вважаючи, що дослівний запис демонструє повагу до співрозмовника. Але в живій мові люди часто вагаються, відволікаються, не завершують думки чи роблять випадкові зауваження. Диктофон варто використовувати насамперед для фіксації матеріалу, який журналіст потім опрацює й подасть у власному стилі, зберігаючи суть сказаного. (Див. оригінал цитати французькою мовою).

У розслідувальних інтерв’ю, надто конфронтаційних, цей урок набуває особливого значення.

Опанувавши загальні принципи, важливо навчитися правильно формулювати запитання. Віддавайте перевагу відкритим питанням — тим, на які не відповіси «так» чи «ні». Утім, у деяких виняткових випадках прямі та конкретні питання можуть виявитися кориснішими. Водночас не варто починати з них, адже вони можуть змусити вашого співбесідника передчасно завершити інтерв’ю, зокрема, якщо йдеться про незручну для нього або компрометуючу ситуацію.

Висновок

Інтерв’ю — складне завдання для журналіста, а надто  — для журналіста-розслідувача. Вивчення технік інтерв’ювання не обмежується теорією — адже вони базуються на різноманітних знаннях і досвіді. Для успіху потрібні впевненість у собі та серйозна підготовка. Усе інше приходить із практикою та навчанням за принципом «рівний рівному». Тож за можливості радьтеся з колегами, яким довіряєте, надто якщо ви тільки починаєте працювати в сфері журналістських розслідувань.

Хамаду Тідіан Сі — сенегальський журналіст і викладач журналістики, засновник відзначеної професійними нагородами платформи Ouestaf News, що спеціалізується на розслідуваннях і поглиблених репортажах. У Дакарі він заснував та очолив відому школу журналістики, комунікацій та цифрових медіа E-jicom, де навчає нове покоління африканських журналістів. Тідіан входить до рад директорів найбільших африканських медіа: радіостанції West Africa Democracy у Дакарі та Africa Check. Фонди Ашоки та Найта визнали його соціальним інноватором у галузі «Новин та знань». Під час пандемії COVID-19 він заснував журналістську ініціативу «Надійна інформація проти дезінформації», де разом з іншими 15-ма іншими африканцями пропонував відповіді на найактуальніші питання про пандемію. 2021 року він отримав «Премію за лідерство у сфері ЗМІ» на Брюссельському форумі Rebranding Africa.