Посібник із розслідування викопного палива: Зелений піар

Сьогодні проводять набагато більше журналістських розслідувань про кліматичну відповідальність компаній та окремих осіб, які активно перешкоджали кліматичній політиці, ніж десять років тому.

У 2015 році журналісти кількох видань провели спільне розслідування та знайшли докази того, що Exxon ще у 1970-х знав про довгостроковий вплив парникових газів на клімат. Фото: Знімок екрану, Inside Climate News

У 2015 році журналісти Inside Climate News, The Los Angeles Times та Колумбійської школи журналістики опублікували історії, які тепер називають «Exxon знав». У цих статтях детально описали дослідження та подальші попередження про зміну клімату, які вчені Exxon відправляли керівництву компанії з початку 1970-х років. Вони також пояснювали наступні рішення керівництва закривати ці дослідження чи перешкоджати їм. У чому тільки керівництво Exxon не звинувачувало журналістів: від ігнорування ключових фактів історії до організації кампанії проти них. На сайті компанії з’явилося відео, у якому громадськість закликали дізнатися «реальну історію», що ховається за розслідуванням «Exxon знав». Однак жодне з цих звинувачень ніколи не було передано до суду і жодне з видань, яким Exxon надіслав листи з вимогою спростування, не вважало за потрібне їх публікувати. У 2023 році нафтовий гігант тихо видалив зі свого сайту сторінку, на якій намагався спростувати публікації «Exxon знав», але, як і раніше, стверджує: «Наші публічні заяви про зміну клімату були й залишаються правдою, що ґрунтується на фактах. Вони прозорі та відповідають загальноприйнятим поглядам широкого наукового співтовариства того часу. Компанія ExxonMobil десятиліттями робила свій внесок у розвиток кліматичної науки та публікувала результати цієї роботи. І в міру того, як наукова спільнота поглиблювала знання про зміни клімату, ExxonMobil реагувала відповідним чином», — зазначила речниця компанії Кейсі Нортон, яка багато років залишалася на цій посаді.

Попри це, протягом двох років журналістські розслідування лягли в основу десятків судових процесів, де йшлося про те, що підхід Exxon та інших нафтових компаній до досліджень клімату призвів до того, що уряди й регіональна влада відкладали вживання заходів у галузі клімату та захисту навколишнього середовища, в результаті чого для вирішення цих проблем знадобилися астрономічні витрати на мінімізацію збитків та заходи адаптації. Нафтові гіганти досі наполягають на своїй невинуватості, а журналісти та дослідники, як і раніше, знаходять нові документи та публікують статті про подібні кампанії дезінформації. Зараз є статті-продовження: «Shell знав», «Eni знав», «Total знав» і «GM знав».

У відповідь компанія Shell заявила: «Наша позиція щодо зміни клімату добре відома; ми визнаємо кліматичний виклик та роль енергії у забезпеченні гідної якості життя. Shell продовжує закликати до ефективної політики для підтримки бізнесу з низьким рівнем викидів вуглецю та споживчого вибору, а також до таких можливостей, як очолювані урядом схеми ціноутворення/торгівлі вуглецем». Компанія Eni заявила: «Eni завжди працює відповідно до всіх застосовних норм як місцевих, так і міжнародних, а також із кращими світовими галузевими практиками». Компанія Total заперечувала, що приховувала кліматичний ризик і додала, що з 2015 року зосередилася на відновлюваній енергетиці. На конференції COP29 у 2024 році Президент компанії Total Патрік Пуянне сказав виданню AFP, що компанія постійно скорочує викиди, пов’язані з нафтою та газом. «Так, ми є частиною проблеми, але ми налаштовані на постійний прогрес, — наполягав він, — навіть якщо для декого ми «ніколи не рухаємося достатньо швидко». «Ми нічого не можемо сказати про події, що відбулися одне або два покоління тому, — сказав представник GM в інтерв’ю E&E News. — Вони не мають відношення до сьогоднішніх позицій та стратегії компанії».

Інші журналісти повідомляли про роль PR-компаній та рекламних агентств, найнятих компаніями зі сфери викопного палива для розробки та просування їхніх наративів, які спочатку перешкоджали вживанню кліматичних заходів, а потім їх гальмували. Треті розслідували діяльність таких великих політичних донорів, як брати Кох, та правих активістів, як Леонард Лео — вони формували політику й навіть судову систему таким чином, що, на думку експертів, ускладнювали для США, зокрема, регулювання викидів парникових газів. Кох стверджує, що просто «бореться за збереження вільного суспільства», а Лео описує себе як поборника свободи слова і пише у своїй місцевій газеті: «Вільному суспільству потрібна свобода слова. Як таку, я захищав і продовжуватиму захищати її, і я завжди приймав той факт, що цій моїй роботі заперечуватимуть і протидіятимуть».

Завдяки журналістським розслідуванням останніх десятиліть стали відомі сили, які перешкоджали роботі урядів щодо подолання кризи, про яку вчені попереджають уже понад 50 років. Саме такі розслідування продовжуватимуть закликати політичних лідерів до відповідальності та інформувати громадськість про зміну клімату й зусилля щодо підриву реалізації кліматичних рішень.

У цьому розділі ми розглянемо деякі заяви та стратегії нафтогазової галузі, що перешкоджають кліматичним діям, та запропонуємо поради щодо їх перевірки та розслідування. Ми також пояснимо, як спростовувати хибні твердження, не посилюючи їх.

Боротьба з інформаційним забрудненням

Після десятиліть перешкоджання кліматичним діям, у 2010-х роках нафтові компанії вирішили, що їм більше невигідно вдавати, ніби зміни клімату не існує. Однак вони не припинили застосовувати цю стратегію. Її використовують ще й для того, щоб обмежити сприйняття проблеми в очах громадськості та політичних лідерів, і щоб спрямувати фінансування та увагу на рішення, які так само вигідні індустрії викопного палива.

Раніше нафтові гіганти використовували PR та дослідження, щоб сіяти хаос у кліматології, останніми роками компанії діють схожим чином — дедалі більше інвестують у PR та дослідження, які допомагають схилити кліматичні рішення у бік вигідних для індустрії: розрекламованих технологій та політик, які насправді не скорочують викиди. Завдяки цьому вони також популяризують думку, що індустрія викопного палива охоче бере активну участь у переході, одночасно просуваючи ідею, що замінювати викопне паливо не потрібно, тому що його можна просто «декарбонізувати». Дедалі частіше з’являються прес-релізи про «низьковуглецеву», «нульову», і навіть «вуглецево-негативну» нафту.

Індустрія викопного палива просуває вловлювання та зберігання вуглецю, зріджений природний газ, водень та відновлюваний природний газ — рішення, які, на думку критиків, значно більше зосереджені на збереженні прибутку галузі, ніж значному скороченні викидів парникових газів. Гравці паливного ринку використовують різні тактики, наприклад, фінансування університетських досліджень, які спотворюють суспільний дискурс і схиляють розробку політики в напрямку рішень, вигідніших для індустрії. Бізнесмени наймали консалтингові компанії для проведення замовного аналізу, що спотворює результати, аби підтримати потрібні рішення, а також фінансували лобістів, рекламні та PR-агентства для просування цих рішень.

У 2017 році медіавидання Drilled почало називати такі дії інформаційним забрудненням і зараз Програма розвитку ООН навіть пропонує вікторину на цю тему. Експерти в галузі інформації та комунікацій кажуть, що ключовий перший крок до значних дій щодо зміни клімату — очищення інформаційної екосистеми. Для журналістів це означає ознайомлення з мовою та даними, які використовуються для дезінформації з питань клімату, а також зі способами викриття цих неправдивих заяв.

«Те, що ми сприймаємо як дезінформацію — рекламні кампанії, що вводять в оману, або заяви керівників компаній у новинах кабельного телебачення, які містять свідомо неправдиві відомості, — це лише верхівка айсберга, — сказала Мелісса Арончик, професорка журналістики та медіадосліджень Ратгерського університету в США. — Щоб дійсно зрозуміти і вирішити проблему дезінформації у сфері клімату, потрібно бачити всю картину, бачити, як формуються всі ці різні типи інформації та даних, із яких потім складається політика. Потрібно відстежувати, які університетські дослідження вони фінансують, які параметри вони закладають в економічні моделі, як вони взаємодіють із консультантами з управління, в яких галузевих групах вони беруть участь, в яких дослідницьких і лобістських коаліціях вони співпрацюють, як вони ставляться до лідерства й впливу, як вони формують культурні норми, і як усе це спрямовують на просування певної політики чи стримування регулювання».

Та сама історія, але в іншій країні

Учасниця протесту в Йоганнесбурзі, Південна Африка, виступає проти будівництва Східноафриканського нафтопроводу (EACOP) у 2022 році. Фото: Shutterstock

Замість заперечення наукових висновків, індустрія викопного палива дедалі частіше віддає перевагу стратегії затримки, щоб уникнути регулювання. Ця тактика трохи різниться від країни до країни, але механізми — інколи навіть люди, організації чи компанії — одні й ті самі. В Уганді та Танзанії, наприклад, для вирішення проблеми як безпосередніх екологічних наслідків будівництва Східноафриканського нафтопроводу (EACOP), так і майбутніх викидів від нього, від яких температура на планеті підвищиться, французький енергетичний гігант TotalEnergies розробив план, «спрямований на досягнення загального позитивного впливу» на біорізноманіття навколо своїх бурових операцій, навіть у самому центрі біорозмаїття — найбільшому національному парку Уганди — Мерчісон-Фолс.

Активісти звинуватили компанію в знищенні лісів, річок та боліт, але TotalEnergies наполягає на тому, що вона розробляє свої нафтові проекти відповідно до стандартів Міжнародної фінансової корпорації.

Незважаючи на те, що продовжують з’являтися нові варіації, індустрія викопного палива зазвичай використовує п’ять ключових наративів для імітації екологічної чи соціальної відповідальності, навіть коли вона ускладнює проблеми в обох областях.

• Оригінальна версія: енергетична безпека. Нафтові компанії-конкурентки вперше об’єдналися під час Першої світової війни, щоб забезпечити стабільне постачання палива. Це привело до створення перших галузевих асоціацій, які згодом координували глобальний попит, виробництво, ціноутворення, політику та інколи навіть комунікації. З цього моменту індустрія регулярно підтримувала твердження про свою продукцію як про запоруку безпеки та процвітання людей.
• Протиставлення економіки навколишньому середовищу. Просування ідеї, що люди відокремлені від природи, допомогло промисловості уникати регулювання й виставляти екологів поперемінно то елітарними, то радикальними діячами. Тим часом обіцянки нових робочих місць та економічного розвитку допомагають нафтовим компаніям просувати нові великі проекти, але такі обіцянки рідко виконують на практиці та підтверджують даними.
• Завдяки нам у вас нормальне життя. Один зі способів, за допомогою якого індустрія викопного палива перекладає відповідальність за кліматичний вплив із себе на споживачів — нагадування людям, наскільки вони залежать від викопного палива та його похідних. Цим вони створюють ілюзію, що ринок повністю керується попитом. Мовляв, якби споживачі просто скоротили споживання, індустрія не виробляла б так багато викопного палива. Однак коли громадяни дійсно скоротили споживання викопного палива у житловому та транспортному секторах, галузь відреагувала пошуком можливостей продавати більше нафтохімічних продуктів та збільшенням виробництва та використання одноразового пластику.
• Ми — частина рішення. Від перших глобальних зусиль регулювання викидів і до сьогодні галузь прагнула стримувати регулювання, погоджуючись на добровільні дії. Тут також дуже корисний зелений піар: або як механізм відволікання уваги — не турбуйтеся про викиди, подивіться на нашу програму посадки дерев — або як обман: наприклад, твердження, що уловлювання вуглецю або вуглецеві кредити ефективно усувають викиди парникових газів від проектів, пов’язаних із викопним паливом.
• Найкращий сусід у світі. На випадок, якщо люди все одно не в захваті від брудного повітря, брудної води та зміни клімату, галузь дбає про фінансування музеїв, спорту, шкіл та університетів — і навіть самої журналістики, що має подвійну мету: покращує імідж індустрії та створює залежність від галузі, таким чином, знижуючи ймовірність критики на її адресу.

У цьому розділі ми розглянемо, як перевіряти нові заяви; як розслідувати дезінформаційні наративи та людей, організації або компанії, що їх розповсюджують; і як спростовувати хибні твердження, не посилюючи їх.

Одне застереження: дезінформація — це дуже динамічна галузь із постійними змінами фокусу та способу подачі. Тому основна рекомендація щодо розслідування неправдивих тверджень полягає в тому, щоб завжди зберігати пильність, перевіряти факти, ідентифікувати першоджерела та відстежувати гроші.

Приклади зеленого піару

Хибні рішення

Найшвидше й найефективніше розвивається форма зеленого піару в вигляді просування хибних рішень: технологій або політик, які дозволяють індустрії викопного палива стверджувати, що вона скорочує викиди парникових газів, навіть при тому, що така політика дозволяє збільшувати видобуток нафти й газу, або виробництво продукції тваринницької галузі, доводячи, що м’ясо нині вуглецево-нейтральне, бо корови їдять водорості.

Коментувати ці твердження може бути непросто, тому що часто в їхній основі лежить якась частка правди, але компанії сильно перебільшують цю правду або навмисно замовчують негативні аспекти цих проектів. «Уловлювання та зберігання вуглецю (англ. CCS — Carbon Capture and Storage) може бути необхідним для секторів із високими показниками викидів, які важко декарбонізувати, таких як виробництво сталі, бетону чи добрив, — зазначає Девід Хо, професор океанографії Гавайського університету та старший науковий співробітник Колумбійського університету. — Але немає сенсу вловлювати й зберігати вуглець, щоб подовжити використання викопного палива, надто для виробництва електроенергії».

Коли компанії з індустрії викопного палива рекламують потенційні кліматичні вигоди CCS, вони також говорять про галузі, що «насилу піддаються скороченню викидів», тим часом як технологія фактично застосовується тільки на електростанціях або підприємствах з виробництва біопалива. Нафтові компанії також просували ідею, що вловлювання вуглецю і потім використання його для підвищення нафтовіддачі (EOR — enhanced oil recovery) — процес, при якому вуглець під тиском закачується під землю для збільшення видобутку нафти — призводить до виробництва «вуглецево-негативних» барелів нафти. Але Хо висміює цю заяву: «Аргумент на користь підвищеної нафтовіддачі часто полягає в тому, що якби вони не використовували цей CO₂, який уловлюється, вони б використовували якийсь інший CO₂, — зазначає Хо. — Я не думаю, що метод, за якого із землі видобувається більше нафти для подальшого спалювання, можна назвати кліматичним рішенням».

Міжнародне енергетичне агентство — неурядова організація, до якої входять представники 75% країн-виробників енергії у світі, і яка надає аналіз та політичні рекомендації для світової енергетичної галузі — висловлюється дещо м’якше, зазначаючи, що за допомогою підвищеної нафтовіддачі можна виробляти «вуглецево-негативний» продукт тільки в тому випадку, якщо використовувати CO₂, уловлений з антропогенних джерел — наприклад, вугільної електростанції — а не природний, наприклад, CO₂, який часто сусідує з метаном і має бути видалений для виробництва природного газу. Але нафтові компанії постійно розмивають кордони між ними.

Нафтові компанії часто говорять про користь уловлювання та зберігання вуглецю (CCS) для клімату, але потенціал цього рішення для використання викопного палива обмежений. Фото: Shutterstock

Можливо, найважливіший показник тут — це цифра, яку, на думку МЕА, має продемонструвати технологія CCS, щоб значно пом’якшити зміну клімату — у своєму плані нульових викидів до 2050 року МЕА каже, що для цього необхідно вловлювати близько 1 гігатонни CO₂ на рік. Однак у їхньому останньому оновленні щодо CCS сказано, що навіть якщо всі заплановані проекти з уловлювання вуглецю будуть реалізовані й працюватимуть по максимуму — що викликає великі сумніви, враховуючи довгий список невдалих проектів CCS — загальна кількість CO₂, яка може бути уловлена ​​у 2030 році, становить близько 435 мільйонів тонн на рік. На думку Міжурядової групи експертів зі зміни клімату (IPCC), навіть якщо реалізувати всі заплановані проекти CCS, це дозволить знизити викиди CO₂ в середньому на 2,4% до 2030 року.

Напрямки для подальшого дослідження: 

• Дані про лобіювання. Перевірте, хто й скільки витрачає на лобіювання політик, які передбачають CCS.
• Фінансування університетських досліджень. Університети сильно вплинули на закладення підвалин для багатьох заяв галузі про CCS. Вивчіть, які університети отримують фінансування на вивчення CCS, та які дослідження вони проводять. Чи ці дослідження інтегруються в політику? Чи дослідники потім влаштовуються працювати в уряд чи нафтогазову галузь?
• Інформатори. Співробітники нафтових компаній, які працювали над CCS, можуть пролити світло на те, що їхні колишні роботодавці знали або не знали про недоліки технології, просуваючи її.
• Архіви. У вихідних документах у корпоративних архівах можуть бути ранні дослідження про здійсненність планів CCS або його довгострокове використання в першу чергу як методу видобутку нафти.

Приховування інформації за «інтенсивністю викидів»

Коли компанії викопного палива та інші компанії з високими викидами використовують такі фрази, як «енергетична інтенсивність», «інтенсивність викидів», «вуглецева інтенсивність» та «низьковуглецевий», вони говорять про скорочення викидів у власних операціях. Іншими словами, вони мають на увазі більш ефективне виробництво бареля нафти з меншою кількістю викидів.

Хоча пом’якшити зміну клімату допоможе будь-яке скорочення викидів, важливо розуміти, що операційні викиди або викиди сфери охоплення 2 становлять максимум 10–15% викидів компаній викопного палива. Тим часом вони говорять не про повне їхнє усунення, а лише про скорочення.

Також при висвітленні заяв про викиди важливо дивитися на викиди життєвого циклу й на те, якими є фактичні чисті скорочення викидів порівняно із заявами компанії про скорочену «вуглецеву інтенсивність» або «інтенсивність викидів».

Один шлях до скорочення для компаній викопного палива — уловлювання вуглецю, або уловлювання викидів у власних операціях. Однак переважна більшість (близько 70%) CO₂, уловленого компаніями викопного палива сьогодні, використовується для покращення нафтовіддачі. Це означає, що якщо компанія використовує одиницю викидів для генерації більшої кількості викидів, це вважається скороченням інтенсивності викидів.

Ще один елемент, на якому можуть базуватися заяви про скорочення викидів, — це вуглецеві офсети або вуглецеві кредити. Однак, як показали численні розслідування, багато проектів з продажу вуглецевих кредитів — це шахрайство. Водночас безліч історій про вуглецеві офсети ще не розслідувані. Журналісти можуть знайти більше інформації в «Посібнику GIJN для журналістів, які розслідують вуглецеві офсети» (поки англійською).

Напрямки для подальшого дослідження: 

• Кількісна оцінка. Скільки компаній вимірюють свій кліматичний прогрес, спираючись на показники інтенсивності викидів, а не на загальне скорочення викидів? Коли це почалося? Як розвивалася ця тенденція?
• Тепер, коли кілька проектів із вуглецевих офсетів показали себе менш ніж надійними, які компанії все ще заявляють про скорочення викидів через недобросовісних учасників? Як ці викриття впливають на їхні заяви про скорочення викидів у річних звітах чи звітах щодо корпоративної соціальної відповідальності?
• Хто просуває ідею «інтенсивності викидів»? Звідки взялося це формулювання? Чи є PR чи рекламні агенції, які допомагали з її просуванням? Архівні документи та інформатори можуть тут дуже допомогти!

Розвиток чи кліматична криза 

Ця тема була дуже популярною в Африці, Латинській Америці та країнах Карибського басейну. Історія звучить приблизно так: ці країни не несуть відповідальності за історичні викиди, тим часом їм потрібен доступ до дешевої енергії, так чому ж вони повинні стримувати розробку своїх ресурсів викопного палива тільки тому, що Глобальна Північ створила кліматичну кризу?

У цьому є частка правди: як можуть активісти чи політики Глобальної Півночі просити людей, які живуть із меншим комфортом та зручностями, йти на жертви, яких вони самі не робили? Відмовитися від викопного палива до того, як це зробить Глобальна Північ? При цьому не можна ігнорувати той факт, що країни Глобального Півдня вже несуть основний тягар від зміни клімату, і для глобальних нафтових компаній, які однозначно отримують тут величезний прибуток, вигідно налаштовувати людей один проти одного, просувати ідею, що вони просто задовольняють попит, і повністю змінювати свою позицію щодо розвитку галузі викопного палива в країнах Глобального Півдня, не викликаючи ні в кого здивування.

Внутрішні документи нафтових компаній та PR-фірм розповідають іншу історію. Коли світові лідери вперше почали зустрічатися для обговорення міжнародних зусиль зі зміни клімату, компанії з індустрії викопного палива та праві експерти скаржилися, що угода, в якій немає вимог переходу з однаковою швидкістю для всіх, є несправедливою. Такі групи, як Глобальна кліматична коаліція, яка об’єднала всі галузі, що заперечують регулювання викидів, вказували на карті світу всі країни, які за Кіотським протоколом не несли зобов’язань щодо скорочення викидів, і говорили: «Це не для всіх — це не спрацює».

Тепер, майже через 30 років, ті ж компанії та організації стверджують протилежне, наполягаючи на тому, що світ повинен дати країнам Глобального Півдня час для розвитку їхніх власних галузей викопного палива й можливість йти тим же вуглецевим шляхом розвитку, яким йшла Глобальна Північ.

Насправді компанії чи уряди Глобальної Півночі не мають вирішувати, як Глобальний Південь розпоряджається своїми ресурсами, але це ніколи не заважало їм намагатися диктувати умови. Поки ця тенденція продовжує існувати, важливо, щоб журналісти відокремлювали обіцянки від реальності, а факти — від вигадки.

Для цього потрібно заглибитись у дані, поспілкуватися з економістами різних поглядів, поговорити з людьми на місцях реалізації проектів, вивчити роботу PR-фірм із цими комунікаціями, та загалом відстежувати грошові потоки. Усе це допоможе з’ясувати, хто насправді отримує зиск, а хто ні, і чому. Подібна тактика виявляється також у кліматичних переговорах, коли перемовники з багатих на нафту й газ країн просувають явні заборони на вугілля, паралельно вимагаючи винятків для газу й підкреслюючи потенціал уловлювання вуглецю. Знову ж таки, журналістам завжди варто запитувати: кому вигідні ці аргументи? І потім стежити за грошима, куди б вони не вели.

Так, наприклад, загальноприйнята думка, що збільшення використання енергії призводить до збільшення тривалості життя, була поставлена під сумнів завдяки рецензованим дослідженням загальною тривалістю понад десять років. Наприклад, ще в 1974 році дослідники журналу Science дійшли висновку, що якість життя американців була б такою ж високою, якби громадяни США використовували лише частину енергії, яку вони споживали. У 2010 році дослідження показали, що кількість енергії, необхідна для досягнення високої тривалості життя, має межу. Нещодавно, в 2020 році, дослідники виявили, що, хоча збільшення використання енергії корелює зі збільшенням ВВП, воно пояснює максимум 25% подовження тривалості життя. «Ідею про те, що використання викопного палива робить істотний внесок у продовження життя, можна остаточно покласти в труну і забити його кришку великими старими цвяхами, — сказала Джулія К. Штайнбергер, провідна дослідниця ВВП та екологічної економіки, професорка Лозанського університету в Швейцарії. — Ця улюблена індустрією викопного палива ідея про те, що вона, мов замурзаний титан, підтримує промислову основу для всіх нас? Вона була спростована дослідженнями. Поліпшення стандартів життя не залежить від викопного палива».

Напрямки для подальшого дослідження

Якщо якась теза набирає популярності, зазвичай корисно дати надати читачам або глядачам дані та інформацію для самостійного міркування та спростування.

• Порівняйте дані про кількість робочих місць до та після нового нафтогазового проекту. Зберіть дані про те, скільки було створено постійних і скільки тимчасових робочих місць; підрахуйте, скільки працевлаштували іноземців, та порівняйте із зобов’язаннями щодо використання місцевої робочої сили.
• Контракти. Багато інформації про те, чим займаються нафтові компанії, можна почерпнути з контрактів нафтових компаній з урядами.
• Розмови з акціонерами та аналітиками. Тут, знову ж таки, керівники нафтових компаній діляться своїми реальними планами, а не офіційними заявами для громадськості. Наприклад, коли в 2017 році генеральний директор Exxon Даррен Вудс говорив з аналітиками про розширення компанії в Гайані, він розповідав про те, як «гнучкість» уряду щодо видачі дозволів допоможе компанії прискорити процеси, і як раніше вона розглядала Гайану як «20-річний проект», але тепер через глобальну політику зміни клімату бачить її швидше як 10-річний проект.
• Аналітики енергетичного сектора та біржові звіти. Ефективний спосіб відслідковувати перебіг подій — спостерігати за фінансами цих проектів.
• Інформатори. Нинішні та колишні співробітники не завжди наважуються говорити відкрито, але вони можуть вказати на важливу інформацію, підтвердити підозри та підказати, кого варто розслідувати.
• Архівні документи. Нафтові компанії не ухвалюють рішення розпочати буровий проект відразу. У більшості випадків вони сиділи на своїх активах в Африці, Латинській Америці та країнах Карибського басейну протягом десяти років. Пролити світло на їхні плани може інформація з їхніх корпоративних архівів. 

Що ще можна висвітлювати

• Економіка знань. Роль дослідників, консалтингових компаній, аналітичних центрів та PR-фірм у створенні та розповсюдженні ілюзій на тему клімату.
• Від досліджень до політики. Прослідкуйте приклад дослідження, яке фінансується галуззю, від виділення коштів до пропонування політики.
• Вивчіть джерела. Про куплених дослідників, які допомогли популяризувати заперечення змін клімату, сказано чимало, але ми лише поверхово вивчили дискредитовані економічні дослідження, які були замовлені, щоб переконати політиків, що дії щодо зміни клімату будуть надто дорогими. Хто ці економісти, які гіпотези вони використовували для побудови своїх моделей, і хто замовив ці моделі чи фінансував їхні економічні дослідження?

Методи розслідування

• Інформаційні запити до держорганів, державні бази даних та реєстри
• Інформатори
• Інтерв’ю з експертами
• Розслідування в соцмережах та інших відкритих джерелах
• Вивчення архівів

Дискусія: як повідомляти про дезінформацію, не посилюючи її

Журналісти, які розслідують дезінформацію, часто запитують, їм ліпше спростовувати чергову брехню чи ігнорувати її, оскільки будь-яка реакція на неї робить її більш правдоподібною й може посилити. Якщо популярність якоїсь тези зростає, буває корисно надати читачам або глядачам дані та інформацію для самостійного спростування (деякі журналісти вважають за ліпше робити це в соціальних мережах на ранніх етапах, як швидкий спосіб випередити історію).

«Сендвіч правди» для верифікації даних. Зображення: Shutterstock

Лінгвіст Джордж Лакофф розробив метод, який називається «сендвіч правди». Почніть із правди, поясніть у чому брехня, потім закінчіть правдою. Дослідження показали, що хоча «сендвіч правди» не завжди ліпше викриває брехню, ніж будь-який інший метод, його структура, як правило, дає читачам віру в журналіста та процес перевірки фактів.

Ще один інструмент для боротьби з неправдивою інформацією та скептицизмом — початкові заяви та вихідні документи. Якщо ви можете показати, що компанія або людина планували брехати громадськості заради прибутку, їм досить важко буде спростувати ваші докази, надто якщо ви можете прямо послатися на первинні документи або первинні аудіо- або відеоджерела.

Ще один метод, який рекомендують дослідники дезінформації, — «попереднє спростування». Якщо журналіст знає, наприклад, що кількість дезінформації навколо відновлюваної енергії зростатиме (так і є! вже зростає!), може бути корисно попередити людей, що вони незабаром побачать кампанії з дискредитації кліматичних пропозицій, і надати їм інформацію, необхідну для розуміння того, що відбувається. Додаткові поради щодо викриття дезінформації без її посилення можна прочитати в посібнику для журналістів, створеному спільно глобальною коаліцією кліматичних організацій та організацій боротьби з дезінформацією «Кліматичні дії проти дезінформації». Їхня розсилка також розповідає про нові тенденції в зеленому піарі та кліматичній дезінформації.

Емі Вестервельт — журналістка з 20-річним досвідом у галузі розслідувань про клімат. У 2015 році вона отримала нагороду Рейчел Карсон за свою роль у створенні жіночої групи кліматичної журналістики, а у 2017 році заснувала підкаст-компанію Critical Frequency. Її роботу високо оцінили The New Yorker та The Atlantic, вона отримала премію ONA за аудіо-сторітелінг, почесті від Covering Climate Now та дві номінації Пібоді. Bloomsbury готує до публікації її книгу «Представлено вам: Усередині тотальної інформаційної війни «великої нафти».